Вплив пестицидів на мозок джмелів

Пестициди, які широко використовуються для захисту культур від шкідників, часто ненавмисно шкодять таким запилювачам, як джмелі. Нове дослідження, опубліковане в BMC Biology , вивчало вплив трьох поширених пестицидів — ацетаміприду, клотіанідину та сульфоксафлору — на мозок джмелів. Про це пише Пропозиція з посиланням на  phys.org

Проаналізувавши активність генів як у здоровому мозку джмелів, так і в мозку джмелів, які зазнали впливу пестицидів, дослідники з Університету королеви Марії в Лондоні та Імперського коледжу в Лондоні виявили вражаюче розуміння того, як ці хімічні речовини змінюють роботу мозку. Отримані дані показують разючу різницю між короткочасним впливом високого рівня (гострий) і довготривалим впливом низького рівня (хронічний), проливаючи нове світло на приховану небезпеку, яку представляють пестициди для цих найважливіших запилювачів.

Результати показують, що реакція бджіл на ці хімічні речовини залежить головним чином від того, як вони піддаються впливу, а не від типу пестициду. Гострий вплив викликає сплеск у генах реакції на стрес, тоді як хронічний вплив порушує гени, пов’язані з імунною функцією та виробництвом енергії. Як говорить стара приказка, «доза робить отруту», але це дослідження показує, що час впливу справді визначає його вплив.

Поточні тести на токсичність зосереджені майже виключно на гострому впливі, але бджоли в дикій природі набагато частіше стикаються з тривалим впливом низького рівня. Ця невідповідність означає, що в сучасних методах тестування відсутні важливі деталі. Наприклад, у той час як традиційні тести вимірюють рівень смертності , дослідження показало, що як гострий, так і хронічний вплив може бути смертельним, але через абсолютно різні біологічні механізми. Це викликає серйозні питання щодо того, чи відповідають нинішні норми меті.

Доктор Аліція Вітвіка з Лондонського університету королеви Мері, провідний автор дослідження, пояснила: «Наше дослідження розкриває складність впливу пестицидів на запилювачів, показуючи, що тип впливу критично визначає молекулярний вплив. Це вимагає нормативних рамок, які розрізняють і враховують ці відмінності».

Яннік Вурм, професор еволюційної геноміки та біоінформатики Лондонського університету королеви Марії, додав: «Наші результати підкреслюють, як геномні інструменти можуть розкривати приховані наслідки стресових факторів навколишнього середовища, прокладаючи шлях для більш комплексних і реалістичних оцінок безпеки пестицидів».

Незважаючи на те, що в останні роки було впроваджено деякі тести на хронічну токсичність, це дослідження підкреслює необхідність глибшого вивчення того, як різний час впливу та дози впливають на реакцію бджіл. Використовуючи найсучасніші методи, такі як транскриптоміка, регулятори можуть розкрити чіткішу картину прихованих ефектів пестицидів і нарешті вжити заходів для захисту цих життєво важливих запилювачів.