Воза варто взимку готувати

Сьогодні, коли наші лани відпочивають від наполегливого втручання техніки, чи не час згадати саме про неї?! Радше, про те, чи вистачить необхідних знарядь і для обробітку землі, і для посіву, і для збирання збіжжя. Пам’ятаючи давню селянську мудрість, Всеукраїнський благодійний фонд “Журналістська ініціатива” зібрав наприкінці грудня представників регіональних ЗМІ і запропонував поміркувати саме над проблемами вітчизняного сільгоспмашинобудування. Гостями журналістів люб’язно погодилися бути віце-прем’єр-міністр з питань АПК Іван Кириленко, голова спостережної ради ВАТ “Херсонські комбайни”, член спостережної ради ВАТ “Лізингова компанія “Украгромашінвест” Сергій Харовський та перший заступник голови правління ВАТ “Лізингова компанія “Украгромашінвест” Олександр Колган. Отже, проблеми виробництва комплексу машин для села очима професіоналів. На думку Івана Кириленка, нинішній стан технічного забезпечення сільгоспвиробників надзвичайно низький. І цьому, зрозуміло, є кілька пояснень. За підсумками року, сільськогосподарські підприємства матимуть на рахунках близько 700 тис. грн коштів, якими зможуть розпоряджатися. Для оновлення технічного парку цих господарств тільки у 2003 році потрібно щонайменше 6 млрд грн, а вся програма переозброєння АПК коштує близько 32 млрд. На жаль, кілька років поспіль державна підтримка на ці цілі дорівнює нулю. Що ж до проблеми насичення ринку технікою, то сьогодні українські машинобудівники готові запропонувати понад 2 тисячі типів сільгоспмашин та знарядь для села. На 90% ринок може бути наповнений саме за рахунок вітчизняної техніки. Адже нині в галузі вітчизняного машинобудування працює майже 130 підприємств та конструкторських бюро, задіяно більше 40 підприємств військово-промислового комплексу, а також близько 170 виробників агрегатів та комплектуючих. До речі, за радянських часів цей рівень не перевищував 55%. І саме відсутність обігових коштів не дає змоги поставляти техніку у вільний продаж. А сьогодні селянам просто необхідно отримати тільки комбайнів майже 120 тисяч, більше 200 тисяч тракторів, десятки тисяч одиниць іншої техніки. Підключившись до дискусії з журналістами, Олександр Колган назвав, зокрема, такі цифри. Нині в Україні є в наявності 60,8 тис. комбайнів, з яких 45,6 тис. відпрацювали амортизаційний ресурс. За всі роки незалежності в нашій державі виготовлено всього 686 зернозбиральних машин, адже головна причина, яка стримує реальні можливості вітчизняного виробництва, це низька платоспроможність покупців та неорганізованість ринку складної сільгосптехніки. Щоправда, питання створення українських комбайнів вимагає деякого пояснення. Сергій Харовський нагадав журналістам, що така машина, як комбайн, є досить складною в інженерному вирішенні, бо складається з великої кількості технологічних вузлів та агрегатів. Йому особисто невідомий часовий термін, протягом якого, скажімо, на фірмі “Мерседес”, розробляється нова машина. Але достеменно відомо, що не рік, і не два. В Україні зернозбиральні комбайни ніколи не виробляли. Спеціалізацією ж Херсонського комбайнового заводу є кукурудзянозбиральні комбайни. А це принципово інші машини. Тому створення “Славутича” починалося у 94-му році, як-то кажуть, з чистого аркуша. Як, до речі, і комбайна “Лан”. На той час рішення уряду України про виробництво власних машин було сміливим, адже ні в Ростові, ні в Красноярську техніку купувати ми не могли. Стосовно цифр, то вони такі: у 97-му було випущено всього три “Славутичі”. Про високу якість мова не йшла, бо це були, по суті, експериментальні зразки, які мали пройти випробування в степу. Через рік з конвеєра зійшло вже 52 машини, у 99-му — 76 одиниць. Паралельно тривав процес сертифікації нових зразків. А головне — випробування. Наприклад, інженери побачили досить швидко власну помилку. Тому виправили її, замінивши харківський двигун у комбайні на ярославський. І нині завод не має жодної рекламації. Між іншим, українські машини нині досить упевнено конкурують з російськими: кіровоградський “Лан” виграв конкурсну закупку до Казахстану, залишивши позаду красноярський “Єнісей” та ростовський “Дон”. Ось такі цікаві речі. У розв’язанні ж проблеми технічного переозброєння українського села і віце-прем’єр-міністр, і представники галузі сільгоспмашинобудування вбачають кілька напрямів. По-перше, раціональне використання можливостей Державного бюджету. У 2002 році було запроваджено механізм компенсації сільгоспвиробникам 30% вартості придбання складної с.-г. техніки. Передбачалось виділити з бюджету на це 20 млн грн. Реально селянами отримано тільки 7,46 млн грн.. Через НАК “Украгролізинг”, яка відповідає за поповнення спеціального фонду, стягуючи борг за іноземні кредити, отримано лише 3,24 млн грн. Тоді як передбачалося 255,8 млн грн. Це спонукало покупців вітчизняної техніки утримуватись від укладання контрактів, вони дедалі займали позицію вичікування. Але навіть при уривчастому та недостатньому фінансуванні 30% компенсації вартості вдалося залучити на закупівлю сільгоспмашин 40,4 млн грн коштів споживачів. На жаль, ця перспективна схема не знайшла підтримки у бюджеті’2003. Уклін зроблено виключно в бік спеціалізованого фонду. А його наповнення залежить від НАК “Украгролізинг”, яка упродовж останніх років працює неконтрольовано. Не можна обійти увагою й таке питання, як закупівля іноземної техніки. У 1998–99 роках за рішенням уряду під гарантії Мінфіну в Україну було завезено комбайнів і тракторів на суму близько 1 млрд доларів США. Як результат, на цю суму було зменшено обсяг закупівлі вітчизняної техніки. У 2001 році заборгованість за іноземними кредитами була врахована в спеціальному фонді Державного бюджету в розмірі більше 2,5 млрд грн. Розпорядником цих коштів було Мінагрополітики. Торік і в проекті бюджету року нинішнього розпорядником визнано НАК “Украгролізинг” (2002 — 911 млн грн, 2003 —всього 116 млн.). Тобто з 2001-го робота із стягнення кредитів за рішенням уряду фактично монополізована цією компанією. А факти говорять про надто низьку ефективність роботи НАКу в цьому напрямі. Так, у 2001 році загальна заборгованість становила 2,59 млрд грн, повернуто лише 18 млн (0,7%), за п’ять місяців 2002 року з більш як трьохмільярдної заборгованості повернути всього 6,5 млн грн (0,21%). Неодноразові ж рішення Кабінету Міністрів залучити в якості альтернативи до стягнення заборгованості за іноземними кредитами аналогічну за профілем діяльності компанію ВАТ “Украгромашінвест” заблоковані. До того ж, НАК “Украгролізинг” проініціювала ряд рішень, які дадуть змогу цього року фактично списати 3,5 млрд грн згадуваної заборгованості, включивши відповідні активи до статутного фонду НАКу. А саме за рахунок цих коштів можна було б вирішувати проблеми закупівлі сільгосптехніки саме у вітчизняних виробників. Отримані від стягнення у боржників Мінфіну кошти стали б реальним джерелом наповнення Державного лізингового фонду, а також спеціального фонду для нарахування 30% компенсації вартості техніки. Тому для організації реального надходження цих коштів та забезпечення їх цільового використання в інтересах вітчизняного АПК розпорядником відповідних бюджетних статей повинно бути Міністерство аграрної політики України. Як приклад недержавного кредитування сільгоспвиробників для закупівлі техніки гості прес-клубу вели приклад роботи ВАТ “Херсонські комбайни”. За підтримки двох міністерств — аграрної та промислової політики — ВАТ “Украгромашінвест” та АППБ “Аваль” розпочали програму кредитування покупців комбайна “Славутич” виробництва Херсонського комбайнового заводу. Покупець, враховуючи компенсування 30% вартості машини, отримує кредит на решту 70–100% залишку його вартості. Кредит розрахований на 2–3 роки під 18% річних із заставою придбаного комбайна. При вартості машини основної комплектації (зі жниваркою для збирання зернових, транспортним візком для жниварки, платформою-підбирачем, капотом та кондиціонером) у 452 тис. грн покупці стають власниками комбайна після сплати 70% його вартості, а це — 316 тис. грн. Словом, напрями руху у вирішенні проблеми оновлення парку машин на селі окреслені. І часу гаяти не можна. Адже нині, вважає віце-прем’єр-міністр Іван Кириленко, саме через застарілу техніку ми втрачаємо десять відсотків вирощеного врожаю. І реставрація, ремонту с.-г. машин загальної картини не виправлять. Щоправда, на переконання Івана Кириленка, кардинальне вирішення проблеми розпочнеться лише тоді, коли спрацює таке явище, як капіталізація землі. За деякими експертними оцінками, вартість українських чорноземів становить щонайменше 330 млрд грн. У всьому світі 70% кредитного капіталу — капітал сільгоспвиробника, який береться перш за все саме під заставу землі. Це той особливий вид нерухомості, який не втрачає з роками своєї вартості. Це іпотека особливого характеру. Тому застава землі та довготерміновий кредит — радикальне вирішення проблеми технічного забезпечення села. І процес цей раніше 2005 року не розпочнеться, адже Земельним кодексом передбачено запобіжні заходи — перехідні положення, які забороняють торгівлю землею сільськогосподарського призначення до 2005 року. Отже, на два роки радикальне вирішення проблеми технічного переозброєння відкладається. І ми рухатимемося тим шляхом, який споживачі та виробники вітчизняної сільгосптехніки спробували окреслити вище. Наталія Черешинська