“Візантійщина” та новий податок на селян

Квотування експорту зерна - чи не найобговорюваніша нині тема на агроринку. Пропонуємо вашій увазі думку генерального директора компанії "Укрзернопром-Агро" Євгена Ленга.

Здавалося б, зима вже не за горами, тож, перефразовуючи слова літературного класика, настає час селянам торжествувати. Однак ситуація для аграріїв в Україні склалася напружена. Одним з основних каменів спотикання слід назвати введення КабМіном у жовтні квотування експорту зерна. І якщо для експертів наслідки такого кроку цілком очевидні, то відверто висловити своє ставлення до подій може далеко не кожен. Саме тому з проханням прокоментувати цю ситуацію ми звернулися до Євгена Ленга, генерального директора компанії "Укрзернопром-Агро".
Євгене Анатолійовичу, як ви оцінюєте плани КабМіну продавати експортні квоти на зерно через аукціони?
- Я категоричний противник усього цього. Мені не зрозуміло, навіщо введено квоти як такі. В Україні достатньо зерна, до того ж, зібрано врожай, який в 1,5 раза перевищує середній показник за останні 15 років. Навіщо тоді всі ці історії з квотами? Поки що зрозумілого пояснення ми не маємо. Єдина правдоподібна версія - це те, що кілька чиновників хочуть на цьому заробити.
Як наслідок, діями аграрного блоку уряду завдано колосального удару по селянству. Сам по собі аграрний блок ні до чого, тут іде велика гра, пов'язана з можливістю спекуляцій, тому квотування - невиправданий крок, тим паче в нинішній ситуації, коли країна може залишитися з великими перехідними запасами зерна. Притримавши зерно в країні й закупивши його за відносно невисокими цінами, з урахуванням світових трендів, збіжжя потім можна буде вигідно продати. Друга проблема полягає в тому, що ліквідність торгівлі зерном в Україні істотно знизилася. Через введення квот ціни в країні на продукцію аграрного сектору відчутно зменшилися, що призвело до втрати мільярдів доларів. А оскільки ці події відбуваються після двох надзвичайно важких для агрокомплексу років і фінансової кризи та ще й на фоні низьких світових цін на зерно, все це інакше, як діями, спрямованими проти селянства, назвати важко.
Як Ви ставитеся до самої ідеї проведення аукціонів?
- Щодо продажів квот на аукціонах, то тут усе дуже просто - це додатковий податок на селян. Ситуація така: за умовної вартості $200/т зерна, за продаж квоти на одну тонну зерна за $30 ці гроші буде взято не в трейдерів, а в селян-виробників. Якщо ми хочемо бути цивілізованими, то слід зробити так, щоб квоти платили посередники. Це треба прописати в законах про квоти, окремо зазначивши, що виробникові не потрібна квота, він може без жодних обмежень експортувати свою продукцію. І якщо в 2005-2007 роках ми відчували державні дотації за нову техніку, за гектар тієї чи іншої культури, то тепер у Держбюджеті немає коштів на таку допомогу. Тож чи правильно тоді в нашій ситуації ще й обкладати селян додатковим податком?
Чи є прецеденти такої практики квотування?
- У світі є така практика, але вона не стосується продукції аграрного сектору. Дії такого роду просто несумісні зі спробами розвитку країни як аграрної держави, бо вони ускладнюють залучення іноземного капіталу. Нещодавно Президент Віктор Янукович говорив із керівництвом Світового банку про потребу залучати кошти до українського аграрного сектору. Але такими діями, як продаж квот, практично підривається його переговорна база й применшується авторитет в очах імпортерів. Все це є наслідком того, що спершу їм не дають за справедливими цінами продати свій товар, а потім обкладають додатковим податком. На мою думку, це глухий кут для аграрного сектору, який знижує його привабливість в очах західних інвесторів. Це може стати причиною того, що почнуть падати рейтинги всієї країни. Починає зменшуватися капіталізація компаній, причому це стосується всіх сфер. Коли рівень економічної несвободи в країні наближається до певної позначки, це зачіпає не тільки аграрний сектор, а й весь бізнес, який використовує іноземні інвестиції. Адже без демократії ціна бізнесу вкрай мала, а це означає, що буде менше вхідного капіталу й бракуватиме можливостей для серйозної модернізації.
Як ви оцінюєте такі дії уряду щодо обмеження зерноекспорту, як блокування завантажених суден і зерна на портових елеваторах. Які наслідки це може спричинити?
- По-перше, це нецивілізовано, по-друге, протизаконно, бо значною мірою було порушено законодавство країни. Це "візантійщина" якась! У цивілізованих країнах така "свистопляска" із затримкою суден просто неможлива. Не можна так діяти щодо іноземних компаній, адже тоді такі акції можуть бути застосовані й до українських учасників ринку. Не можна відкидати чинне законодавство й діяти поза правовим полем, це абсолютно неприйнятно. Я впевнений, що такі витівки ще дадуться взнаки. Європа терпляча, але ці дії не залишаться без наслідків. Це буде й падіння України в рейтингу вільної торгівлі, й проблеми України із СОТ та іншими міжнародними організаціями. Незважаючи на те, що європейська бюрократія меле повільно, як млин долі, наслідки одначе будуть вкрай неприємними. Завдано шкоди і Україні як зерновій державі, та й авторитету влади, яка управляє цим підрозділом економіки країни. Цей збиток буде непоправним, тому що західні компанії, світові трейдери й банки, які видають кредити сільському господарству, отримавши всю інформацію про ці події, ще обережніше взаємодіятимуть з нами. Щодо селян, то вони недоотримали величезні гроші за свій урожай, а це - прямі втрати власного сільського господарства. Слід пам'ятати, що Україна не диктує цін на зерно, тому виробники будуть змушені відняти від світових цін аукціонну ціну та віддати її державі як податок, який розподілять на інші потреби.
Як ви прокоментуєте домовленості з Росією про продаж 2 млн т фуражного зерна?
- Навіщо для таких угод потрібна державна домовленість? Якщо Російській Федерації потрібне фуражне зерно, вона може закупити його в українських трейдерів. Своєю чергою, якщо раптом виникне потреба в зерні для України, ми можемо закупити його самостійно. Ринок сам розставить усе на свої місця, просто дайте йому можливість працювати. Можна припустити, що це роблять для того, щоб, закривши Україну квотами, поза цими самими квотами постачати зерно. Але тоді це треба кваліфікувати як "завдання шкоди учаснику ринку способом обмеження його дій на користь іншої державної організації". Це чисте порушення антимонопольного законодавства.
Росія й Україна нині досягли такого рівня розвитку, що вже не потрібно домовлятися про обмін будь-якими видами продукції. Звичайно, якщо є кілька державних організацій, яким для випуску готового виробу потрібно кооперуватися, наприклад, одна виробляє двигуни, а друга корпуси літаків, то вони можуть так взаємодіяти. Але навіщо такі взаємини в торгівлі зерном? Ці закупівлі треба здійснювати безпосередньо, минаючи бюрократичний апарат.
Якими можуть бути наслідки цих "позаквотових" домовленостей?
- Не залишиться непоміченим у всьому світі те, що для роботи з Росією діють інші правила, ніж із рештою торговельних партнерів. Крім того, це суперечить правилам про рівність усіх інвесторів в Україні, які підписав наш уряд. Отже, це пряме порушення цілої низки міжнародних зобов'язань, які ми взяли на себе. Якщо стоїть завдання створити сприятливі умови для Росії, для цього не потрібно карати своїх власних людей, адже тим самим створюються антиросійські настрої серед виробників. Слід, навпаки, стимулювати експорт, наприклад, прискореним поверненням ПДВ тим, хто постачає зерно до Російської Федерації. На жаль, деякі сучасні керівники не вміють діяти економічними методами, вважаючи за краще по-старому користуватися адміністративними важелями, тоді як уже давно назріла потреба застосування сучасного економічного інструментарію. Країна потребує серйозної лібералізації економіки, бо в нас і досі функціонує система, яка дісталася в спадок від Радянського Союзу. А для сучасної ситуації це абсолютно неприйнятно. Саме в цьому причина того, що з України їдуть фахівці та вилучається капітал, а ми виробляємо переважно сировину. Якщо стоїть завдання законсервувати Україну й залишити все, як є, тоді дії можновладців абсолютно правильні. Це тільки здається, що Україна з її чорноземами - єдина аграрна надія світу та житниця Європи. Є родючі землі на Мадагаскарі, в Північній Африці, в Латинській Америці. Отже, є місця, куди інвестори можуть спрямувати свій капітал і вкласти гроші в сільське господарство.

Олександр Золотько
Фото надано компанією
"Укрзернопром-Агро"