Відкриття ринку землі: сумнівний юридичний акт із незрозумілим економічнім ефектом

Основним доводом прибічників відкриття ринку землі був запуск нового економічного механізму, який має, з одного боку, приносити бюджету України, за приблизними прогнозами, близько $1 млрд на рік, а з іншого — допомагати реалізувати право власності власникам земельних паїв.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на business.ua.

Основні ж мотиви противників зводяться до того, що відкриття ринку землі за нинішніх умов призведе до захоплення/скупівлі української с/г землі великими іноземними власниками, що, з урахуванням деградації та подорожчання в усьому світі землі, придатної для сільського господарства, не відповідає національним інтересам України.

Слід зазначити, що, як і будь-який дуже компромісний документ, новий закон про обіг земель сільгосппризначення не дає змоги говорити про однозначну перемогу якоїсь зі сторін цього “конфлікту”.
Враховуючи основні доводи противників законопроекту, останні перед голосуванням правки тимчасово (на наступні три роки), але значно (в 100 разів) зменшили можливість прямої концентрації земель в руках одного власника — фізособи та взагалі вивели з ринку всіх юросіб, окрім банків.

З одного боку, це значно ускладнює схему концентрації землі для заінтересованих осіб. Адже середня площа орендованої українськими агрохолдингами землі зараз складає приблизно 50 тис. га, а найбільша — близько 600. Отже, щоб найближчим часом отримати такі площі у власність, агрохолдингам потрібно буде знайти, а потім “утримувати” дуже багато підконтрольних фізосіб.

Найближчими роками можливість масового скуповування української землі іноземцями виключено. З іншого боку, таке “урізання” можливостей придбання землі, швидше за все, призведе до відсутності помітного економічного ефекту від запровадження ринку землі.

Адже дійсно 100 га — розмір невеликого фермерського господарства, а, як було сказано вище, великі гравці, якщо і скористаються перспективами, що відкриваються, то дуже опосередковано, шляхом застосування різних “схем”. Тому навряд чи можна очікувати великого попиту на земельні кредити, які, за задумом, і мають стати основними внутрішніми рушіями економіки.

Те саме можна сказати і про блокування доступу до ринку землі фізичних та юридичних осіб — резидентів інших держав. З одного боку, якщо хтось із них дійсно поставить собі за мету сконцентрувати великі площі української сільгоспземлі, то зможе це зробити хоча б на деякий час, використовуючи підконтрольні банки. Адже обмежень на придбання у власність заставної землі банками не встановлено.

Також відсутні обмеження і щодо участі у кредитуванні ринку землі банків з іноземним капіталом чи з афілійованими іноземними громадянами. Законом передбачено певний механізм притягнення до відповідальності осіб (зокрема, банків), які порушуватимуть встановлене обмеження щодо дворічного володіння такою землею. Земельні ділянки, щодо яких відбувається порушення, мають бути конфісковані за рішенням суду. Однак сама процедура конфіскації прописана так абстрактно, що її практична реалізація цілком може затягнутися на роки та не призвести до ухвалення рішення на користь позивача.

З іншого боку, таке обмеження фактично означає відсутність притоку “білого” іноземного капіталу найближчим часом, адже для будь-яких доброчесних іноземних інвесторів можливість інвестувати в нашу економіку через ринок землі так і не відкрилася. І на який термін відкладено їхнє право брати участь у відповідних відносинах — незрозуміло, адже поки відсутня достатня законодавча база для проведення всеукраїнського референдуму.

Отже, необхідність вкрай швидко прийняти закон задля виконання вимог МВФ, з одного боку, і спроба задовольнити всі політичні сили всередині України, з іншого боку, призвела до прийняття дуже компромісного закону з незрозумілими економічними перспективами. І для запуску реально працюючого ринку землі насправді треба прийняти ще цілу низку нормативно-правових актів.