Україна могла б щорічно експортувати близько 1 млн тон насіння зернових культур для сівби, – Інститут аграрної економіки

Забезпеченість вітчизняних аграріїв насінням українського походження є досить високою. Україна могла б щорічно експортувати близько 1 млн т насіння зернових культур для сівби, вважає завідувач відділу інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Олександр Захарчук. Про це пише propozitsiya.com з посиланням на прес-службу інституту.

На його думку, задовольнивши внутрішню потребу в насінні і садивному матеріалі по всіх сільськогосподарських культурах, крім кукурудзи, соняшника та зернобобових, Україна має потенціал нарощування експорту цього виду агропродукції до 1,5 млрд дол. США. Наразі ж за кордон щорічно поставляється насіння на суму лише від 10 до 20 млн дол. США.

За 2018 рік продано лише 1799 т насіннєвої пшениці при потенціалі у 855,3 тис. т, а ячменю – 234 т з 576,5 тис. т. Обсяги зарубіжних поставок гречки – до Південної Африки – склали 93 т, тоді як Україна має можливість експортувати 24,5 тис. т насіння цієї сільгоспкультури.

У структурі українського експорту насіння традиційно домінує кукурудза, зазначив науковець. Обсяги її поставок на зарубіжні ринки за 2018 рік у вартісному вимірі становили 9,4 млн дол. США, а частка насіння кукурудзи у вітчизняному експорті склала близько 85%. Основними країнами – споживачами цього виду насіннєвого матеріалу є країни СНД – Білорусь, Молдова, Грузія та Казахстан.

На зовнішніх ринках по відношенню до українського насіння зберігається цінова дискримінація. Зокрема, вітчизняна кукурудза йде на експорт по 2113 дол. США за 1 тону, тоді як імпортна закуповується по вдвічі вищій ціні у 3950 дол. США. Пшеницю ми продаємо у 2,5 разу дешевше (450 дол. США за 1 т), ніж купуємо, а ячмінь – у 1,8 рази дешевше (570 дол. США за 1 т).

На заваді реалізації експортного потенціалу вітчизняного насіннєвого матеріалу стоїть ціла низка чинників, зауважив експерт.

З одного боку, це невизнання українських фітосанітарних сертифікатів, яке посилюється неповним приєднанням України до Схем сортової сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку.

З іншого, нижча якість українського насіння порівняно з насінням країн ЄС та США, а також сильний захист внутрішніх насіннєвих ринків інших країн для входження іноземного, у тому числі й українського насіння.

На думку науковців Інституту аграрної економіки, подолати цю проблему можна лише запровадивши цивілізований, прозорий, ринковий обіг насіння і садивного матеріалу та захисту інтелектуальних прав селекціонера й селекційних установ.

Для цього, перш за все, слід підвищити платоспроможність суб’єктів процесу виробництва і використання сортового насіння від початкової до кінцевої ланок товаропросування насіння, а також розробити механізм управління ринком насінництва в напрямі збільшення обсягів пропозиції сертифікованого насіння, подальшого його здешевлення, поліпшення якості та асортименту.

Також необхідно створити систему насінництва зернових культур у кожному регіоні (області), яка б включала селекційно-насінницький центр, насіннєвий завод та регіональне об’єднання виробників насіння.

Крім того, доцільно запровадити практику прийняття періодичних, розрахованих мінімум на 4–5 років дії, базових законів з державного регулювання ринку насіння. Це сприятиме стабільності й комплексності державного регулювання, його відповідності тенденціям у розвитку національної економіки, зниженню залежності державних програм підтримки від бюджетного процесу.

І, нарешті, вкрай важливим є здійснення подальших заходів з повного приєднання України до Схем сортової сертифікації насіння для міжнародної торгівлі, підсумував Олександр Захарчук.