У пошуках місця під сонцем

Про те, що світ постійно змінюється, а стабільними є лише самі зміни, говорили ще стародавні мислителі. Ось тільки сьогодні ці процеси набули такої динаміки, сили та натиску, що нашим мудрим предкам і уявити було неможливо. Прогноз на найближчий час такий: вітри змін лише підсилюватимуться, а подекуди навіть переходитимуть у шторми й бурі. Відсидітись у схованці не вдасться нікому. Незалежно від того, які рішення ухвалює наша Верховна Рада (та чи ухвалює їх взагалі), світ глобалізується, а ми як його невід’ємна частина не можемо залишатися осторонь.

Гра за правилами: бути чи не бути
Входження в Світову організацію торгівлі, курс на євроінтеграцію — процеси об’єктивні, подобається це комусь чи ні. Безперечно, на виробників чекає жорстка боротьба за місце під сонцем. І найвразливішим для нових, ліберальних умов, на думку експертів, є вітчизняне сільське господарство, яке перед навалою глобалізації залишалося найменш захищеним сегментом української економіки.
Можна, звичайно, сумувати й перейматися тим, що діється; опустити руки в очікуванні, коли нарешті наша держава схаменеться й надасть допомогу та належну підтримку своїм годувальникам. А можна зайняти активну позицію й самим брати участь у процесах, що відбуваються. Як стверджують експерти, ситуація може мати лише два завершення: або ми приймаємо запропоновані правила гри й стаємо гідними конкурентами на світовому аграрному ринку, або сільське господарство в Україні просто перестане існувати як таке.
Для України без перспектив експорту продукції загалом немає перспектив розвитку агропромислового комплексу взагалі, кажуть експерти. Втім, продукція має бути конкурентоспроможною не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку, адже українці теж стали вибагливішими споживачами. До того ж, вони охоче купують імпортне, а закордонні покупці насторожено ставляться до наших товарів.

“Ми чужі на цьому святі життя?..”
Чи є вихід для наших аграріїв і виробників у цілому? В цій ситуації доречно звернутися до “західного” досвіду виживання, адже виклики глобальної конкуренції постали там задовго до того, як її повінь накрила й Україну. Він переконує: конкурентоспроможність компаній та їхньої продукції безпосередньо пов’язана з якістю. Причому конкурентна боротьба сьогодні точиться не на рівні якості самої продукції, а на рівні якості управління, менеджменту бізнесу, якості ідей.

“Виживання — справа добровільна”
Невипадково набуло такого поширення в світі добровільне впровадження систем управління якістю на основі міжнародних стандартів серії ISO 9000 та принципів Загального управління якістю (TQM), Європейської моделі досконалості Європейського фонду управління якістю (EFQM), що є основою для постійного вдосконалення роботи підприємства, підвищення якості продукції, а також використання так званих інструментів якості: статистичних методів, шести сигм “ощадливого виробництва” тощо. Власне, йдеться про створення таких систем управління, які оптимізують усі виробничі процеси та діяльність компанії в цілому й унеможливлюють виробництво неякісної продукції.
Ці підходи задекларувала в програмних документах європейська спільнота. В Європейській хартії якості в розділі “Якість: перевага для Європи в міжнародній конкуренції” однозначно визначено: “Якість стала ключем до конкурентоспроможності”. Так живе й розвивається весь світ: близько мільйона компаній сертифікували свої системи менеджменту якості (СМЯ) на відповідність стандартам ISO. Серед них — і українські підприємства, здебільшого ті, що мають зв’язки з іноземними партнерами чи інвесторами.

Якість — ключ до конкурентоспроможності. Але її потрібно підтвердити
Якщо ще років із десять тому сертифікована СМЯ була в Україні чимось на зразок екзотичної дивинки, то сьогодні потребу цього кроку усвідомлює більшість підприємств, які зуміли вписатися в ринкові віражі. Саме викликами ринку продиктовано й те, що нині вітчизняні підприємства харчової й переробної промисловості дуже активно впроваджують системний менеджмент якості (ISO 9001), безпечності харчової продукції (НАССР, ISO 22000) та екологічний менеджмент (ISO 14000). Одне із суттєвих положень цих стандартів — підвищення вимог до постачальників, співпраця лише з тими партнерами, які можуть довести свою відповідність належним стандартам якості, забезпечити повний ветеринарний і фітосанітарний контроль тощо. А це означає, що системні зміни не обійдуть і виробників сільськогосподарської сировини, яким уже сьогодні варто подумати не тільки про ефективність виробництва, а й про ринки збуту своєї продукції.

Пастимемо задніх?
Якщо промислові підприємства дедалі активніше стають на шлях ділового вдосконалення, то аграрії, на жаль, у більшості своїй навіть не підозрюють про існування цього ефективного інструменту конкурентоспроможності. У найкращому разі міцні господарства втілюють нові технології рільництва чи тваринництва, купують сучасну техніку й обладнання, не розуміючи, що значно надійніша основа оптимального впровадження будь-яких інновацій — саме якісний системний менеджмент, який базується на апробованих у світовій практиці принципах. Хоча й такі компанії у вітчизняному АПК вже є: “Нібулон”, “Агро-Союз”, “Агрофірма “Піщанська”... Хто поповнить цей коротенький список лідерів?
Звичайно, можна відмахнутись і від попереджень, і від пропозицій щодо управлінської реформації, і від досвіду кращих: “Ми вже лякані... Скільки років жили як хотіли — й нічого. Прадідівські методи влаштовували нас і влаштовуватимуть наших дітей та онуків. Якщо державним мужам нічого не потрібно...”. Зрештою, як кажуть, згубні звички — особиста справа кожного.
Визначний теоретик менеджменту якості й один із авторів “японського дива” післявоєнних часів Едвардс Демінг любив повторювати: “Виживання — справа добровільна”. Та й означені стандарти, моделі й методи в жодному разі не є панацеєю від усіх бід і викликів глобального конкурентного світу. Але це — крок уперед нескінченними сходами прогресу, крок не просто до виживання, а й до вдосконалення. 

Наталя Лисенко