Світло знань — в аграрне чиновництво

Останнім часом чиновники нашого Міністерства аграрної політики на всіх рівнях відзначилися таким несусвітнім невіглаством, що виникла нагальна потреба дати їм найелементарніші знання, якими володіє пересічний випускник середньої школи. Варто нагадати, що понад півроку наші чиновники складали елементарний зерновий баланс, запевняючи всіх, що збіжжя в країні мало. А поки складали, згноїли мільйон тонн зерна. (Якби оце таке вдіяли попередні “помаранчеві” уряди, то бійці за добробут злидарів у всьому світі — “комміКИ” та “социки” — завели б довгограючу істерію з цього приводу: знищено зерно, вирощене на поті й крові українських селян! А так — наче нічого й не було.) Ну, а коли, нарешті, склали, то зарепетували: вивозьте мерщій все фуражне зерно, бо наступного року захлинемося.
Але це так, справа минула, яка, проте, показала, що такі мудреці можуть усіх завести туди, куди навіть Іван Сусанін не добирався. І от два кандидати економічних наук — Віктор Слаута та Сергій Мельник (на економічне відділення Української академії аграрних наук годі покладатися з тієї простої причини, що, незважаючи на свої академічні знання, там ніхто економіки не знає, бо ніколи в житті її не вивчав) — вирішили провести ліквідацію неписьменності (лікнеп) серед чиновників Мінагрополітики, Кабміну, облдержадміністрацій, академіків УААН та іншого люду, що невідомо на якій підставі вважає себе людьми освіченими.

Підвищимо конкурентоспроможність аграрного виробництва
“3 квітня під час робочої поїздки на Київщину, віце-прем’єр-міністр України Віктор Слаута провів Всеукраїнську нараду-семінар з питань підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва. У нараді, яка пройшла в приміщенні Білоцерківського державного аграрного університету, взяли участь Міністр аграрної політики, представники міністерств і відомств, заступники голів облдержадміністрацій, представники головних управлінь агропромислового розвитку ОДА, Кабінету Міністрів України, керівники галузевих асоціацій та окремих аграрних підприємств”.
Прес-служба Віце-прем’єр-міністра,
04.04.2007

По-перше, дозвольте нас всіх привітати: українське сільське господарство є конкурентоспроможним, інакше розглядалося б питання його неконкурентоспроможності та шляхи її подолання. Отже, сільське господарство — конкурентоспроможне, треба тільки цю конкурентоспроможність підвищувати.
Ну й що ж пропонують наші вчені? А нічого — посиділи, побалакали та й розійшлися. Це як у прислів’ї: спитати у хворого здоров’я. Після кількагодинного лікнепу Віктор Слаута закликав чиновників до “підготовки пакету нормативно-правових актів щодо підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва з тим, щоб уже в квітні винести їх на розгляд уряду”.
Взагалі-то, нормативно-правові акти мають готувати люди з юридичною освітою: результати розробки законів “куховарками” ми бачимо на кожному кроці. Візьмімо, наприклад, сенат США — лише юристи та економісти. І помічниками у них працюють фахівці зі ступенями докторів наук. А в нас парламентарі — директор заводу шамотної цегли, робітник-відкатник, електромонтер, ветеринар, фахівець зі зберігання сперми, вчитель української мови тощо. Ну а їхні помічники — просто “братки”. Так що не треба бути сером Айзеком Ньютоном, щоб передбачити результати законотворчої діяльності наших аграрних чиновників. І навіть якщо їм допомагають наші академіки, це не спрацьовує, бо основним виправданням за минулі помилки є: ми не могли передбачити (якщо не можете передбачати, то й не беріться, тоді більше сенсу матимуть поради циганки.)
Тепер подивімося, як же можна підвищити конкурентоспроможність українського сільського господарства? Зазвичай конкурентоспроможність визначають двома головними чинниками: ціною та якістю. Іноді до цього додають почуття патріотизму. Наприклад, збирається американець купувати новий автомобіль і вибирає між американським і японським авто з однаковими характеристиками. Якщо ціна в них однакова, він із патріотичних почуттів купить американське авто. Якщо ціни різні, він купить те, що дешевше незалежно від наявності в нього почуття патріотизму (швидше, він виявляє патріотизм до власного гаманця).
Так от, повертаємося до ціни й якості. Мандруючи світом, я побачив, що за рівнем цін на харчі Україна вже випередила навіть найбагатші країни світу при тому, що зарплатня пересічного громадянина України є на порядок меншою за зарплатню американців, канадців, європейців. Вряди-годи, коли їм вигідно, аграрні чиновники це підтверджують, а коли невигідно, заявляють протилежне.
Піднімати конкурентоспроможність можна, або підвищуючи якість продукції, або зменшуючи ціни. Якщо ціни менші за світові, немає сенсу знижувати їх ще більше. Якщо ціни вищі за світові і при цьому вищі за собівартість, зменшувати їх не можна. У цьому разі потрібно знижувати собівартість, підвищувати якість (яку слід підвищувати в будь-якому разі).
Як же цього домогтися? Модернізацією виробництва, впровадженням найсучасніших технологій. А на це потрібні гроші. Як їх залучити? Можна піти шляхом виробників рослинної олії: ввести експортне мито на насіння соняшнику і, тим самим, модернізувати галузь за рахунок сільгоспвиробників.
А можна спробувати залучити інвестиції та кредити (до речі, це не одне й те ж саме, панове академіки). Саме спробувати, бо через неосвіченість наших аграрних реформаторів більшість КСП було перетворено в ТОВи та ПОПи, які є закритими для інвестування за визначенням (інвестиції — це гроші в обмін на частку в управлінні та на частку прибутку). Але й за нинішнього законодавства перетворення КСП на акціонерні товариства не рятує: всією країною котиться хвиля бандитизму під назвою “рейдерство”, хоча позбавити людей майна можна за будь-якої форми організації підприємства. Наприклад, вкрасти здане на елеватор зерно, а потім сказати, що його знищили, оскільки в ньому завелися якісь шкідники (це в керівництві елеватора та місцевих органах влади вже давно сидять шкідники). Або купити в середині земельного масиву кілька ділянок і заборонити їх обробляти тому, хто обробляє решту поля. Через це все поле обробляти вже невигідно, його не оброблюють, ціна на землю падає, і власник кількох ділянок скуповує її за безцінь. Хто ж за таких умов інвестуватиме в українське сільське господарство?
Ну а кредити? Для того, щоб брати кредити, треба мати ліквідну заставу. А тут, знову ж таки, у новостворених ТОВів і ПОПів власної застави — як кіт наплакав. От і доводиться заставляти майбутній урожай. А банки вимагають застрахувати посіви, на що теж потрібні кошти. І навіть, якщо ті посіви застраховані, але станеться якесь лихо, то ще спробуйте потім отримати відшкодування у тих страхових компаніях.
Так, можна ще конкурувати за якістю: ціни захмарні, зате товар — люкс! Проте можна побачити, що вітчизняний ринок продовольства на 94 відсотки (як радісно запевняє нас Мінагрополітики) забитий харчами власного виробництва, що означає: наші харчі (принаймні за тими цінами), крім нас, більше нікому не потрібні. І щоб підвищувати конкурентоспроможність, підвищуючи якість, знову ж таки, потрібні інвестиції та кредити, з якими справа кепська.
Отже, треба було викликати “на килим” наших аграрних реформаторів-академіків, заслухати їхнє останнє слово, і, “керуючись революційною правосвідомістю”… А то матимемо класичний випадок закону Мерфі: якщо ваші справи йдуть погано, найближчим часом вони підуть ще гірше.

Генна інженерія: справа ясна, що справа — темна
Не встигли оклигати наші аграрні чиновники від економічного лікнепу, як Сергій Мельник на нараді за участю представників Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, фахівців підвідомчих організацій “завантажив” їх темою взагалі зі сфери метафізики — генетично модифіковані рослини.

“Учасники наради дискутували навколо таких питань, як наявність та напрацювання законодавчої і нормативно-правової бази щодо поширення генетично модифікованих рослин в Україні, існуючої ситуації та перспектив використання генетично модифікованих рослин у нашій державі, створення та акредитація лабораторій із визначення генетично модифікованих організмів у сільськогосподарських культурах.”
Департамент ринків рослинництва, садівництва, виноградарства
та виноробства, прес-служба Мінагрополітики, 06.04.2007
Ви спитайте наше найвище аграрне керівництво: чим ген різниться з хромосомою, або яка відмінність між рибонуклеїновою кислотою та дезоксирибонуклеїновою? Голову даю на відсіч, що 99 відсотків із них не відповість. Платон пише, що одними з останніх слів Сократа були: “Я знаю, що я нічого не знаю”. Хоча Сократ начебто при цьому додав: але інші не знають навіть цього. Це — про наших аграрних чиновників. Вони навіть не здогадуються, що нічого не знають.
Про те, що ГМО для наших чиновників — це таємниця за сімома печатками, свідчить простий факт: підсумками цієї наради вирішено провести подальші лікнепи: робочі зустрічі, а потім ще й конференцію. Ну а далі вже побачать, що з того вийде. Добре, хоча б те, що наших аграрних чиновників не закликають розробляти законодавчу базу з цього питання.
А як все добре починалося: Європа виступила проти генної інженерії. Якщо Європі не треба, то нам — тим більше (цур нас, цур!). І тут же змусили компанію “Монсанто” знищити всі її дослідні ділянки з вирощування генетично модифікованої картоплі. Аргумент просто вбивчий: якщо той клятий жук не хоче їсти бадилля цієї бісової картоплі, то нам вона тим більше не потрібна!
Минув час, європейці зрозуміли, що із забороною генної інженерії влучили пальцем у небо, дозволили американцям відірватися в цій технології на велику відстань, ну й почали повертати дишло в інший бік. Це застало наших чиновників зненацька. Кинулися до науки, аж виявляється, що всі наші найкращі генетики вже давним-давно працюють в Америці, Канаді, Західній Європі, Ізраїлі, навіть у Китаї, а ті, хто ще залишився, більше переймаються пошуком роботи у західних компаніях, аніж науковим пошуком тут. Навіть наше світило — директор Інституту клітинної біології та генетичної інженерії, академік Юрій Глєба — наїжджає в Україну з Німеччини тільки за зарплатнею та “академічними”.
Стан нашої науки в плані генної інженерії можна описати словами одного нашого вченого: ми ще хоча б розуміємо, чим займаються західні колеги, але через кілька років ми вже нічого не розумітимемо.
Так от, наші аграрні чиновники вирішили проконсультуватись у своїх колег із Міноздоров, Мінекології та Міносвіти. Міноздоров займається питаннями генної інженерії не тільки тому, що доводиться вивчати вплив на організм людини генетично модифікованих харчів, але й тому, що все більше західних ліків виробляють із використанням генної інженерії (скажімо, ліки, зроблені за технологією рекомбінованої ДНК). А тепер на Заході взагалі ліки хочуть просто вирощувати. Наприклад, у Канаді через кілька років будуть вирощувати сафлору (є така олійна культура) з великим вмістом інсуліну, і кількох тисяч гектарів цієї диво-рослини вистачить для забезпечення інсуліном усіх діабетиків земної кулі.
Мінекології вивчає вплив генетично  модифікованих рослин на довкілля й навіть намагається вивести рослини, які б поглинали важкі метали та радіоактивні елементи, нафтопродукти тощо. Ну а Міносвіти має готувати майбутніх наших Менделів і Тимофєєвих-Ресовських (у значенні “повинно”). Хоча, як їх підготуєш, якщо в жодному університеті країни немає відповідної сучасної бази? У найкращому разі викладачі з генної інженерії використовують на заняттях ілюстрації, витягнуті з Інтернету.
Безумовно, бажання нести світло знань у темні маси наших аграрних чиновників і академіків — надзвичайно своєчасне. Тільки от учні підібралися, ну дуже вже…

Підготував
Юрій Михайлов