Щоб розквітали сади в Україні

Після суттєвого спаду виробництва плодово-ягідної продукції, що припав на 2000 рік, українське садівництво виходить з кризи. Тож не дивно, що йому стали приділяти все більше уваги: почали проходити спеціалізовані виставки та конференції, до нас усе частіше приїздять консультанти з-за кордону.

Куди йдеш, Україно?
На жаль, учасники міжнародних конференцій, що пройшли цього року в Україні, вже вкотре відчули недостатню увагу влади до свого бізнесу. На конференціях в Києві та Умані так і не з'явилися представники Міністерства аграрної політики та продовольства України. Тому державна політика у сфері плодоовочівництва, про яку вони повинні були доповісти, лишилась таємницею за сімома печатками. Подібне відношення, м'яко кажучи, дивує: адже сумісне виробництво овочів та фруктів в Україні можна порівняти з вартістю зернових (6 мільярдів доларів), і, при цьому, вони займають площу в 15 разів меншу.
На другій міжнародній конференції «Комерційне плодоовочівництво в Україні - 2011», що викликала величезний інтерес у фахівців цієї галузі аграрного сектору, відсутність держслужбовців стала лише маленьким прикрим епізодом. Зате доповіді, а також дискусії в конференц-залі та кулуарах виявились досить цікавими і корисними. Причому це стосується всіх трьох сесій, що відбулися в рамках конференції: "Розвиток сектору - глобальні тенденції", "Продовольчі ресурси та технології", "Логістика та ринок збуту плодоовочевої продукції".

Оксана Вароді, керівник проекту IFC "Розвиток фруктового сектору у Вінницькій області":
- У 2009 році під фруктовими та плодово-ягідними насадженнями в Україні перебувало 260 тис. га землі, на яких було вироблено приблизно 1,6 млн т продукції. Основні насіннєві культури - яблука та груші, кісточкові - слива, вишня, черешня та абрикос. Останніми роками спостерігається динамічний розвиток площ під горіхом та ягідними культурами, основними з яких є суниця садова, малина, смородина та агрус.
Пік виробництва плодово-ягідної продукції в Україні припав на 1985 рік, після чого пішов різкий спад. Він припинився в 2000-му році, та почалось поступове збільшення обсягів виробництва зі зменшенням площ. Це свідчить про впровадження в Україні інтенсивніших та ефективніших технологій. У господарствах виводять із плодоношення старі насадження та закладають нові - з вищою врожайністю.
За останні десять років в Україні закладено понад 35 тис. га плодово-ягідних насаджень, у 2010 році, за попередніми оцінками, - 2400 га. Структура закладених насаджень має такий вигляд: 55% - насіннєві (головним чином, яблуня і груша), 24 - кісточкові, 17 - ягідні та 4% - горіхи. В 2009 році плодово-ягідним бізнесом займалось 2819 виробників (без урахування особистих господарств). При цьому 5% становили господарства, що мають понад 100 га насаджень, 25% - від 20 до 100 га і 70% - невеликі господарства, де працюють на площах менше 20 гектарів.
У цілому плодово-ягідний сектор динамічно розвивається, є багато ніш для інвестицій. Особливо вони потрібні для розвитку інфраструктури післязбирального доопрацювання та зберігання. Для того, щоб цей сектор міг розвиватись та був конкурентоспроможним на довгу перспективу, дуже важливими є науково-технологічна та фахова консультативна підтримка виробника, розробка та тестування нових високоефективних сортів. За оцінками спеціалістів проекту IFC, на розвиток післязбиральної доробки, зберігання, логістики та дистрибуції продукції в наступні десять років буде потрібно 30 млрд доларів.

Мартін Халлер, директор компанії Frutica:
- Ми спеціалізуємося на вирощуванні ягідних культур, їхніх переробці та зберіганні. Компанія має 60 га суниці садової, 10 - малини, 20 - горобини чорноплідної та 250 га інших культур (смородини, брусниці, журавлини, ожини тощо). Виробництво ягід в Україні має позитивні моменти: доступність і низька ціна землі, доступність і низька вартість робочої сили, нестача майже всіх видів ягід, як на свіжому ринку, так і в харчовій промисловості. Водночас існує чимало проблем:
   проблема досягти потрібного рівня зрошення;
   імпорт рослин, спеціальних ЗЗР та обладнання обходиться дорого, процедура його оформлення занадто забюрократизована;
   низька продуктивність, пов'язана з особливостями клімату та грунтів, з низькою кваліфікацією робочої сили;
   нерозвинена структура ринку свіжих ягід;
   великий ціновий тиск з боку конкурентів з інших країн.
Та, попри це, займатись ягідним бізнесом в Україні є сенс, оскільки простежується стійка тенденція стабільного розвитку ринку свіжих ягід та зростання промислового попиту. Клієнти з інших країн виявляють все більшу цікавість до української продукції. До того ж, одночасно спостерігається стійка тенденція до підвищення цін на ягоди, що викликана збільшенням внутрішнього споживання в Китаї та Індії, а також зниженням виробництва в Польщі.
Але успішне вирощування ягід в Україні потребує суттєвих інвестицій у розвиток інфраструктури. Необхідним є розвиток системи субсидування виробництва, аналогічної до європейської, регіональних фруктових кластерів та ринків свіжої продукції, покращання загального бізнес-середовища (стабільний курс валют, ослаблення бюрократії, компенсації ПДВ і таке інше).

Сергій Гавришев, директор департаменту плодової продукції корпорації Svarog West Group:
- Наймолодший напрям діяльності корпорації - садівництво. Станом на лютий 2011 року в корпорації є 406 га садів, із них половина була закладена в період з 2005 по 2006 рік, а друга - з 2008 по 2009 рік. У 2009 році було введено в експлуатацію два сховища з регульованим газовим середовищем на 1000-1200 т, а в 2010-му - встановлено сортувальну лінію для яблук голландської фірми Perfect.
Ми зробили невеличкий аналіз можливостей та ризиків українського садівництва порівняно з нашими основними конкурентами - Росією та ЄС, передусім Польщею, яка більше за всіх впливає на ринок овочів та фруктів в Україні. Зупинюсь на деяких із них.
   Робоча сила. Наша перевага - в її надлишку та нижчій вартості. Європа компенсує нехватку робочої сили максимальною механізацією всіх процесів вирощування. Однозначно можна сказати, що вирішення цієї проблеми завдяки техніці - цілком виправдане. Продуктивність праці підвищується в 2-2,5 раза. Крім того, підвищуються якість продукції та відсоток наповнення сховищ. Єдине обмеження впровадження механізації праці в Україні - великі витрати на початковому етапі та нестача кваліфікованої робочої сили.
   Можливість залучення грошей. Проблемою для українських садівників наразі є висока ефективна ставка кредитування (22%), що вдвічі вища, ніж в Європі. До того ж, у них відсутня умова обов'язкового закладання певної кількості майна під заставу. Адже сад перші чотири роки не плодоносить, та й вартість його є достатньо низькою.
   Сусідство з Росією та ЄС. У цьому одна з переваг українських виробників: є можливість постачання продукції на закордонні ринки (особливо в Росію), де ціна на неї вища. Ризиком є можливість блокування експорту.
   Матеріально-технічні ресурси. Ціни на них постійно зростають, що суттєво впливає на собівартість продукції. Задовгий процес реєстрації нових препаратів.
   Посадковий матеріал. В Україні немає достатньої кількості нормальних розплідників. У разі придбання саджанців за кордоном розмитнення розтягується надовго. Крім того, в Україні немає лабораторій, які б оперативно могли визначати якість матеріалу. Нерідко під виглядом якісного в Україну надходив не той матеріал, який замовляли, проте виявити цей факт, задокументувати та виставити претензію постачальникам не видається можливим.
  Об'єднання виробників. У всьому світі вони ефективніші, ніж окремі фірми. В Україні об'єднання, кооперативи - "під питанням", що зумовлено нашим менталітетом. До речі, він є суттєвим фактором. За останній рік приблизно 5% витрат фірми становила організація тотальної системи охорони.
  Підтримка науки та консультаційних служб в Україні практично відсутня: консультаційних центрів немає, а партнери, яких ми запрошуємо з-за кордону, обходяться нам задорого.

Уманські зустрічі
У травні в Уманському національному університеті садівництва (УНУС) пройшов уже 27-й Міжнародний науково-практичний семінар "Високоінтенсивні технології - у садівництво", який уже можна по праву вважати науково-практичною конференцією. За словами фундатора цих зустрічей садівників - професора Олександра Мельника, фірмовою "фішкою" семінару завжди було намагання професійно донести до учасників найсучасніші методи виробництва, підкріплені практикою. Цьогоріч після сесійної частини гості Умані (а їх було майже 300) з усіх куточків країни, а також з Австрії, Білорусі, Голландії, Італії, Молдови, Німеччини, Польщі та Росії мали змогу відвідати дослідний сад голландського типу при УНУС, а наступного дня - ознайомитись із досвідом виробництва і зберігання плодів у ПП "Олійник" (с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкаської обл.) та фермерських господарств "Обрій" і "Дерун" (с. Головеньки Немирівського р-ну Вінницької обл.).
Нині це чи не єдиний системний семінар, де висвітлюються переважно питання великотоварного садівництва для господарств, які функціонують на засадах новітніх інтенсивних технологій.
Під час семінару нам пощастило поспілкуватися з багатьма цікавими людьми.

Алессандро Аннібаллі, Італія:
- Я вперше на семінарі і вражений кількістю учасників, які брали в ньому участь. Приємно, що мій виступ викликав велику зацікавленість.
Наша компанія спеціалізується на виробництві горіхів як із шкаралупою, так і без, особливу увагу ми звертаємо на волоський. Це дуже цікава культура: навіть коли дерево перестало плодоносити, ви можете отримати великі гроші за його коріння і сам стовбур, оскільки деревина йде на виготовлення дорогих меблів, а деякі частини кореня використовують у виробництві прикладів для рушниць.
Україна щорічно виробляє 15 тис. т плодів горіха і посідає сьоме місце серед виробників горіха в світі. Але це, головним чином, дикі сорти. У вас немає великих садів, які займаються комерційним виробництвом горіхів. Тому головне завдання для українських фермерів - це зробити крок від низькорентабельних натуральних господарств до рентабельних садів, які дають багато продукції високої якості.

Петро Далаков, аграном-професіонал, Одеська обл.:
- Я беру участь в Уманських зустрічах ледь не з дня їхнього заснування. Кожний семінар по-своєму цікавий. Радує, що кожного року з'являється щось нове. П'ять-сім років тому можна було почути лише про яблуню і грушу та про зберігання і захист. Сьогодні я дуже радий, що професор Мельник, на моє прохання, запросив представників Італії, для того щоб вони розповіли нам, як потрібно інтенсивно вирощувати абрикос і горіх.
Можливості наших садівників розширюються. Рівень виробництва кісточкових культур піднімається: з'являється багато нових підщеп, нових сортів, тому дуже корисно було почути про черешню. Нам цікаво все те, що ми в змозі в себе впровадити, а, можливо, дещо й удосконалити. Єдине, що лякає, - це дуже великі витрати, дорожнеча посадкового матеріалу, технологій. Але ми випробовуємо... Особисто я на своїй ділянці проводжу дуже багато дослідів. Ми вже посадили та починатимемо курацію горіха, бо це перспективно. Та я вважаю, що ми виробимо власну, українську, технологію - кращу за італійську.

О. Бєлєнький
ФОТО: О. Донець