Сенсаційне відкриття: резистентність шкідника до біометодів

Новозеландські вчені з університетів Кентербері та Лінкольна, а також фірми AgResearch Ltd зробили відкриття, наскільки сенсаційне, настільки ж і неприємне. Як виявилося, в Новій Зеландії шкідник аргентинський довгоносик набув резистентності до біометодів боротьби за якихось 20 років. Про це пише propozitsiya.com із посиланням на статтю в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences of the Unated States of America.

Вчені звернули увагу на перезимівлю популяції аргентинського довгоносика в Новій Зеландії, з яким там боролися за допомогою паразита - наїзника-браконіда (Microctonus hyperodae). Аргентинський довгоносик в острівній країні, як це часто буває з інтродукованими видами, став справжньою бідою на новому місці проживання – головним шкідником пасовищ, що особливо стало відчутно з інтенсифікацією тваринництва в 80-х роках. Збитки становили від 74 до 250 млн новозеландських доларів щорічно. Тож у 1991-му з Південної Америки завезли й паразита тамтешньої комахи – того самого Microctonus hyperodae.

За даними зі 196 різних місць у Новій Зеландії, в перші роки застосування ефективність паразита досягала 80-90%. Однак через 7 років, тобто через 14 поколінь довгоносика, було зафіксовано спад ураженості аргентинського довгоносика на 44%, що спричинило нові збитки для пасовищ на суму до 160 млн новозеландських доларів.

У ході дослідження з’ясувалося, що екологічні умови на крупних інтенсивних пасовищах можуть справді спричинити появу резистентності до Microctonus hyperodae у аргентинського довгоносика вже приблизно протягом 50 поколінь. Річ у тім, що великі інтенсивні пасовища, що займають 40% площ усіх пасовищ у Новій Зеландії, характеризуються надзвичайною видовою бідністю та однорідністю умов на великих площах. Зокрема, на 29% пасовищ домінує пажитниця (райграс) багаторічна з домішкою конюшини повзучої. В таких високоінтенсивних агроценозах зі збідненим видовим складом, як виявили вчені, набір природних ворогів у шкідника теж скорочений. Наприклад, чим інтенсивніший випас худоби, тим менше хижих павуків, через що безхребетні хижаки мало впливають на чисельність популяції аргентинського довгоносика. А це полегшує виникнення резистентності.

І справді, дослідження новозеландських учених показало, що резистентність спостерігається на високо інтенсивних пасовищах з домінуванням пажитниці (райграсу) багаторічної. Водночас на менш поширеній культурі пасовищ – пажитниці багатоквітковій – рівень ураженості аргентинського довгоносика Microctonus hyperodae вищий.

Певну негативну роль відіграла і бідність самої популяції Microctonus hyperodae, інтродукованої до Нової Зеландії: всього 132 особини, що належали всього до 7 клональних ліній.

Отже, розробникам біометодів слід надалі передбачати можливість виникнення еволюційної резистентності шкідників, ширше й детальніше вивчати взаємозв’язки в різноманітних агроценозах і враховувати більше факторів під час розробки технологій і рекомендацій із їх застосування. 

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com