Садівництво в Україні: галузь виживає, але потребує підтримки

Українське садівництво переживає непрості часи. Нові сади майже не закладають, старі — поступово зникають. Водночас попит на фрукти і ягоди не падає, тож ціни зростають щороку. Про причини такого занепаду та можливі шляхи виходу з кризи розповіла професорка Одеського державного аграрного університету Ірина Іщенко.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на Новини.LIVE.

За її словами, ще до війни галузь потребувала серйозних інвестицій і працівників, а зараз ці проблеми лише загострилися. Новий сад — це вкладення без прибутку на кілька років. Водночас потенційна рентабельність досить висока — іноді перевищує 100%, якщо пощастить із погодою й вдасться уникнути хвороб або граду.

«Рентабельність такого бізнесу є, але завжди потрібно пам’ятати, що у вас буде період, який потім потрібно буде компенсувати вже у період повного плодоношення», — пояснює Ірина Іщенко.

За її словами, прибутковість коливається від 30% до понад 100%, але це дуже залежить від погодних умов.

Через це все частіше говорять про вирощування фруктів у теплицях. У закритому ґрунті легше контролювати температуру, зменшити ризик шкідників і хвороб, а також скоротити використання хімікатів. Але тепличне садівництво — дороге задоволення. За словами експертки, інвестиції в інтенсивний сад починаються від 20 тисяч доларів за гектар. І це ще без гарантії, що продукцію вдасться продати за вигідною ціною.

Нині більшість садівників оновлюють свої ділянки частково. Використовують простіші рішення — саджанці без опор, сіток, лише з крапельним поливом. Повноцінні нові сади — рідкість. Навіть виноградники, які завжди мали попит, за час війни оновлювались дуже повільно.

«За період війни, якщо говорити не про сади, а про виноградник, просто є така цифра — закладено не більше шести гектарів. Це дуже мало», — каже Іщенко.

Тримаються ті, хто має експортний потенціал. Вони орієнтуються на ринки ЄС та Азії, поступово змінюють сорти й структуру виробництва. Наприклад, замінюють червоні яблука на зелені, персики — на нектарини.

«Той, хто знайшов свою нішу і має не лише вирощування, а й зберігання і переробку, той продовжує працювати, оновлюватися і адаптуватися під ринок», — розповідає експертка.

Але головна проблема — це люди. Багато працівників мобілізували або вони виїхали за кордон. А збір фруктів і ягід — це переважно ручна праця, яку складно автоматизувати.

«Постає питання кількості людей, які потрібні для того, щоб сформувати товарну партію. Це певна нестача робочої сили, яка навряд чи вирішиться найближчим часом», — визнає Іщенко.

Попри всі труднощі, галузь тримається. Аграрії шукають нові підходи, пристосовуються до змін і намагаються зберегти хоча б частину довоєнного потенціалу. Але без стабільного доступу до робочих рук, технологій і фінансування садівництво в Україні не зможе швидко відновитися.