Прибуткова соя: з інокулянтом чи без?

В умовах складного 2022 року соя увійшла до тих культур, що залишилися рентабельними навіть за досить низької закупівельної ціни. Вирощування культури можна зробити ще прибутковішим, поєднавши мінеральне живлення і інокуляцію.

«В Україні середня урожайність сої становить 2,3 т/га. За нашими дослідженнями, за умови достатнього зволоження можна отримати урожайність на рівні 2,5 т/га без внесення мінеральних добрив лише за рахунок азотфіксації, — розповідає в своїй авторській статті Ярослав Чабанюк, доктор сільськогосподарських наук, СЕО BioNorma. — Прибавка від застосування інокулянту в умовах України становить 200–600 кг насіння сої на гектар. За найменшої закупівельної ціни у 300 $/га це становить 60–180 $/га. Витрати на інокуляцію покриваються ефектом від її застосування, адже вартість інокулянту становить від 5 $/га».

Зафіксувати прибавку в 200 кг/га, на жаль, більшість господарів не мають змоги. Таку оцінку не можна зробити візуально, а відсутність закладеного контролю взагалі нівелює твердження про ефективність продукту.

Саме тому наразі частина виробників стверджує, що інокуляцію не потрібно проводити взагалі, або проводити її, принаймні, раз на два–три роки, мовляв бульбочки на коренях рослин сої вже утворюються і без неї. Але це не зовсім так. Дійсно, незалежно від того, проводилася інокуляція чи ні, після декількох років вирощування сої в ґрунті формуються численні популяції Bradyrhizobium. Але більшість ґрунтових аборигенних ризобій мають невисоку ефективність, тому, утворюючи бульбочки на коренях сої, вони не забезпечують реалізацію потенціалу культури повною мірою. В літературі є багато даних, що бульбочкові бактерії, які потрапляють у ґрунт з інокулянтом, уже на третій рік не виділяються з бульбочок сої. Доведено, що у перший рік інокуляція забезпечує понад 80 % утворення бульбочок, а на другий рік цей показник може становити лише 20 % бульбочок від усієї кількості.

Соя — культура, що потребує значної кількості азоту для формування врожаю. Саме тому, за нашими спостереженнями та на думку багатьох дослідників, вона не залишає значної кількості азоту для наступної культури у сівозміні. Здебільшого це азот, що міститься в післяжнивних рештках, коренях та відмерлих бульбочках. Кожного разу, коли ми висіваємо сою з використанням інокулянту, ми збільшуємо щільність популяції більш активних бульбочкових бактерій у ґрунті, які формують значну частину бульбочок на периферійних коренях. Цим ми не лише впливаємо на величину та якість урожаю, а й на кількість азоту, що залишається для наступних культур у сівозміні.

Максимальний же ефект можна отримати, на нашу думку, вдало поєднавши мінеральне живлення з інокуляцією. Адже весь азот, що фіксується бактеріями у бульбочці, поступає одразу в цитоплазму рослин, тому азотфіксація є не лише найбільш екологічним способом забезпечення рослин азотом, а й найбільш ефективним з погляду транспортування до рослини!