Промисловість чи АПК: на що Україні потрібно робити ставку

ЗМІ попросили Богдана Данилишина, екс-міністр економіки України, прокоментувати висловлювання деяких чиновників щодо перспектив промислової політики в Україні.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на 112.ua.

Сама тональність висловлювань щодо перспектив промислової політики є, як мінімум, спірною.

Наприклад, в плані падіння промвиробництва Україна не завжди рухається в загальносвітовому тренді. Так, в єврозоні промвиробництво дійсно знижується в 2019 році. Але, давайте розглянемо детальніше по країнах.

З одного боку, за січень-вересень промвиробництво знизилося в Великій Британії на 0,7%, в Японії — на 1,2%, в Італії — на 1,1%, а в Бразилії — на 1,4%.

З іншого боку, приріст промвиробництва в Китаї в січні-вересні 2019 року склав 4,7%, в Росії — 2,7%, в США та Індії зростання склало 1,4%, в Канаді — 0,8%, у Франції — 0,6%.
Тобто, не цілком коректно стверджувати, що падіння промвиробництва в Україні — це слідування світовим тенденціям. Тому фраза "промислова рецесія в світі" — вона більше для "красного слівця". Цифри говорять про те, що є країни з позитивною динамікою промвиробництва, і є країни з негативною динамікою.

І зовсім "розчулює" запитання: "чи потрібна нам взагалі стратегія промполітики"?

Достатньо високі темпи зростання економіки України зараз пов'язані з хорошою динамікою валової доданої вартості в оптовій торгівлі і сільському господарстві. У промисловості ж справи йдуть куди гірше — п'ять місяців поспіль промвиробництво в Україні падає.

По суті ми маємо не якісне зростання економіки. Хочу звернути увагу, що сфера діяльності Міністерства економічного розвитку не обмежується торгівлею і сільським господарством.

Мені взагалі незрозуміло, чому у нас такий популярний дискурс про те, що Україна насамперед повинна бути аграрною наддержавою, по-друге, розвивати сектор послуг, далі акцентувати увагу на розвитку торгівлі, і вже потім, якщо вийде, думати про промисловість.

Промислова політика є єдиним правильним стратегічним рішенням для досягнення переваг у міжнародній конкурентній боротьбі. Особливо в останні два століття — це завжди стратегії, які сильно пронизані прагненням до технологічних переваг. Нереально досягти технологічних переваг на ринках випадковим чином. Тому без промислової політики і її стратегії не можна обійтися.

В економічній історії за останні півтора століття практично не було країн, в яких було тривале і стійке економічне процвітання без розвиненої промисловості (виключення, мабуть, лише Гонконг і Сінгапур, але тригери їх економічного зростання обумовлені факторами, яких в Україні немає).

Як і немає країн, які домагалися успіху, не маючи промислової політики в період трансформації національних економік або їх переходу до нових економічних і технологічних реалій.

Мені не дуже приємно про це говорити, але, коли бачиш "пораженські" настрої щодо розвитку національної промисловості, то приходить така думка — проведення промислової політики вимагатиме від вітчизняних еліт серйозних моральних зусиль.

Допускаю, що ті, хто декларують відмову від промислової політики, вони просто не готові до цих зусиль. Їм легше "котитися по похилій" площині примітивізації і деіндустріалізації економіки.