Проблем з продовольчої безпеки в Українi не iснує!

Проблем з продовольчої безпеки в Українi не iснує! У ЗМI час вiд часу порушується питання щодо того, чи вистачить Українi власного зерна, чи, може, доведеться значну частину його iмпортувати. Ми попросили мiнiстра аграрної полiтики України Iвана Кириленка висловити свою думку з цього приводу. Iван Кириленко: Передi мною офiцiйнi данi Державного комiтету статистики. Сьогоднi в Українi 93,4% продуктiв харчування - нацiонального виробництва. Пять рокiв тому було 50 на 50: половина вiтчизняного, половина - iмпортного. Якщо питома вага iмпорту становить понад 30% - це вже загроза продовольчiй безпецi держави, адже внутрiшнi потреби країни не забезпечуються достатньою мiрою, а якщо не досягає й 10%, то це є гарантiєю того, що населення незалежно вiд будь-яких полiтичних чи економiчних катаклiзмiв забезпечене продовольством нацiонального виробництва. Ми у 2000 роцi досягли, повторюю, рiвня забезпеченостi у 93,4%. Я дуже сумнiваюся, що в якiйсь iншiй країнi є такi високi показники. I це результат величезної роботи, яку, починаючи з 1999 року, проведено вiдповiдно до Указiв Президента. Це результат спiльних зусиль Верховної Ради України, яка пiдтримала реформи, i уряду, який "пiдхопив" цi реформаторськi починання. Торiк фактично на жоден Закон, що стосується АПК, Президент не наклав вето. Усi Укази, законодавчi акти, постанови уряду приймалися задля посилення аграрної реформи. Тому, починаючи з 2000 року, ми маємо виключно сприятливу ситуацiю в сiльському господарствi. I саме це є мiцним фундаментом гарантування продовольчої безпеки держави й надалi. Що стосується ринку зерна. Ми отримали невисокий урожай зернових культур. Це правда. 24,4 млн т - це стiльки ж, скiльки й у 1999 роцi. За два останнi десятилiття - це один iз найнижчих показникiв. Але, завдяки Указовi Президента вiд 29.06.2000 р. про формування зернового ринку, ми не допустили неконтрольованого вивезення цього стратегiчного для держави продукту. За даними митних органiв, у 1999 роцi було експортовано 6,5 млн т зерна за урожаю 24,5 млн т. Торiк же експорт становив, знов-таки звертаю вашу увагу на офiцiйну статистику, 1280 тис. т. (iз них продовольчої пшеницi - 61 тис. т). До речi, у 1999-му в основному вивозили саме пшеницю. При чому класнiсть її за документами була V i VI. Скуповували в селян за безцiнь, по 240 гривень за тонну. Сьогоднi внутрiшня цiна, знов-таки завдяки червневому Указу Президента, перебуває на рiвнi свiтової i вище. Тому й "виїхала" за межi України всього 61 тис. т продовольчої пшеницi, решта залишилася в державi. А кукурудзи та ячменю продано за кордон 996 тис.т, бо кукурудзи ми отримали в 4 рази бiльше, нiж у 99-му. Щедрим був урожай раннiх зернових - на 754 тис. т більше. На абсолютно всi потреби, включаючи спиртову, нам потрiбно 9 млн т зерна, у тому числi на хлiбо-булочнi вироби - 6,4 млн т. А ми продовольчого зерна отримали 11,7 млн т. Вперше за останнi роки було вжито всiх необхiдних заходiв, щоб мати мобiльнi ресурси зерна. Держава, як ви знаєте, його не закуповувала великими партiями. Але вiдстежувала, проводячи монiторинг зернового ринку. Починаючи з весни, ми разiв п’ять збирали iнформацiю щодо виробництва зерна, намагаючись спрогнозувати його рух. Сьогоднi зернового ресурсу на Хрещатику, 24 немає. Вiн - у регiонах. Ще з 1996 року цю мiсiю покладено на голiв обласних держадмiнiстрацiй. З того часу структура власникiв зерна змiнилася. Ранiше це були великi КСП, у яких можна було зерно забрати. Нинi його власник - селянин. Вiн працює на власнiй землi, вiн є реальним власником. I ми вперше мусили усвiдомити, що рахуватися слiд не з головою колгоспу, а з селянином. 6,2 млн громадян України мають земельний пай, вони за нього отримують сiльськогосподарську продукцiю. I сьогоднi понад 5,5 млн т зерна (ранiше цифра ця не перевищувала 1,5 млн т) - у вiльного селянина. Нам потрiбно тiльки його купити. Через заготiвельнi пiдприємства, агроторговi доми, бiржi. Ще один фактор, який впливає на ринок зерна. Ми торiк мали пiльгу по ПДВ. Селяниновi ПДВ нараховували, проте вiн його не сплачував. Цi грошi залишались у розпорядженнi господарства, на спецрахунку. Їх можна було використовувати на матерiально-технiчнi ресурси. З 1 сiчня 2001 року ПДВ необхiдно було б сплачувати. Отже, ресурс притримувався. Та з нового року правила гри не змiнилися, пiльгу збережено. Президент України пiдписав цей указ. Вiдповiдно з’явилася можливiсть наситити ринок зерном. Наступний фактор: наближення весняних польових робiт. Кожний помiркований господар намагався не продавати своє зерно одразу. А запропонувати його максимально пiд весну. Ми ведемо вiдповiдний монiторинг, i за нашими прогнозами ще близько 1,5 млн т зерна у власникiв є. Якщо ми запропонуємо їм нормальну бiржову цiну (а не адмiнiстративний тиск), то з’явиться стимул. Щоправда, у нас є проблема з якiстю зерна. Пригадайте умови тогорiчного лiта, коли цiлi райони постраждали вiд злив та градобоїв. Тому й якiсного зерна ми отримали менше, нiж планували. Але ж нинi у нас - вiльний ринок. Вiн не адмiнiструється державою. Я вже називав, скiльки зерна ми продали за кордон. Тепер давайте подивимося, а скiльки ж iмпортували: 411 тис. т, з яких 326 - пшениця, до того ж, бiльш якiсна, необхiдна в тих регiонах, де вiдчувався недобiр. Наприклад, з Росiї завозили найближчi до України областi: Ростовська, Краснодарський край, Ставропольський край. Щодо Казахстану, то в них торiк пшениця була не дуже якiсною. І потiм, що таке 400 тис. т - це лише 2% нашого тогорiчного врожаю. Та головне, що спонукало селянина залишити зерно в Українi, - цiна. Який сенс експортувати собi у збиток?! Сьогоднi пропозицiй зерна на ринку небагато. Це правда. I ми, начебто, можемо ставити питання продовольчої безпеки стосовно хлiба. Але водночас проаналiзуйте пропозицiї борошна. Їх чимало. Остання середня бiржова цiна на пшеницю III класу - 790 грн/т. I є тенденцiя до зростання. Кожний господар намагається мати зерно, бо далi є млин, хлiбозавод (а це все - зайнятiсть, вiдрахування до бюджету). Селянин прагне торгувати борошном, бо це додатковий прибуток. I виробництво зерна є прибутковим, i його переробка, вiдповiдно. Передзвонiть у будь-який регiон: борошна надлишки - проблем немає. Iнша рiч - зерно. До речі, нині монополiстiв на вітчизняному ринку небагатою. У кожному регiонi є структури, якi активно працюють iз зерном. Але державою визначено одну, найбiльшу - ДАК "Хлiб України". Вона має систему елеваторiв, їх майже 80. ДАК поклав на зберiгання близько 1 млн т хлiба. Це те пiдприємство, яке є найбільшим регулятором на зерновому ринку. Будь-який трейдер не зможе вже змiнювати цiну на свiй розсуд. Нинi динамiку цiн збережено, бо є ДАК "Хлiб України" i є Указ Президента. Вони запобiгають великому коливанню цiн на хлiб. Ми утримуватимемо їх i цього року. Зерновий ринок має бути максимально демонополiзованим. Але найбiльшим досягненням 2000 року я вважаю цiну на зерно. Вона нарештi вiдповiдає тiй працi, яку вкладено у виробництво зерна. I саме вона стала величезним стимулом. Восени ми нiкого не змушували займатися озимим клином, а посiяно майже 9 млн га. Торiк до збирання було 4,9 млн. Порiвняйте... От що зробила цiна. Є проблема з попитом. Це результат невисокого врожаю. Бо маємо 24,4 млн т, а не 35 чи 50, як колись. Але небезпеки продовольчої немає. Проте нинi вiдчувається певний тиск у цих питаннях. Наприклад, виникають пропозицiї щодо завезення зерна за пiльговими цiнами. Не розумiю окремих iдей: мовляв, давайте просити гуманiтарної допомоги. Навiщо? Спочатку отримаємо зерно, як якась голодаюча країна, а потiм претендуватимемо на право експорту? Але ж є вiдповiднi мiжнароднi угоди. Україна - одна з небагатьох держав, яка може i повинна експортувати зерно. Цього року ми маємо затверджену урядом програму "Зерно України’2001". Прагнутимемо отримати 35 млн т зерна. Тому кожний день, кожний час опiкуємося передусiм цiєю програмою: вирiшуємо питання накопичення добрив, палива, засобiв захисту рослин, отримання пiльгових кредитiв. I вже сьогоднi, вiдверто кажучи, мене цiкавить не технологія чи посівні площі. Бiльш цiкавою є позицiя експортних операцiй, можливiсть працювати на свiтовому зерновому ринку. Пiдготовлено прес-службою Мiнагрополiтики