Повернути молодь на село

— Через яку призму ми намагаємося дивитись на сільське господарство? Передусім, через призму зайнятості населення. Для нас принципово важливо збільшити її рівень. Дуже важливо створити передумови для того, щоб молодь повернулася в село. Сьогодні вона, на жаль, виїжджає з нього і не повертається. І тільки зробивши це, можна розраховувати на створення ефективної економіки в сільській місцевості. Тому ми пішли шляхом технічного переозброєння села. Для цього створили програму, під неї в бюджет заклали фінансування, щоб через систему погашення кредитних ставок за банківськими кредитами надати можливість усім, хто бажає займатись сільгоспвиробництвом, придбати техніку.
— Цю програму розраховано на великотоварні господарства?
— Це пілотний проект з малої сільгосптехніки. Ми поставили перед собою завдання задіяти у виробничому процесі на селі ту верству населення, яка поки що внаслідок різних причин (серед яких і брак техніки та коштів на її придбання) свій пай не обробляє самостійно, а здає в оренду. Розраховуємо також на зацікавленість фермерів у цьому проекті, яких у нас понад дві тисячі.
— Але, щоб придбати техніку в кредит, треба мати якусь заставу під нього?
— Ми це врахували. І взяли за орієнтир систему, яка діє на ринку продажу легкових автомобілів. Ми намагались підвести ціну трактора з причіпним знаряддям до рівня середньої вартості авто. Добре розуміючи, що потенційним покупцям цієї міні-техніки буде дуже важко надати банку якісь гарантії, запропонували такі умови. Завод-виробник укладає договір зворотного викупу в одержувача цієї техніки, якщо з якихось причин у того бізнес не складеться і він не зможе повернути кредит банку. Оскільки трактор перед тим було застраховано, то саме страхувальник відшкодовує його ремонт (за потреби) і завод знову виставляє техніку на продаж, але вже за нижчою ціною. Таким чином банк позбавлено участі у можливих судових розглядах щодо претензій власника техніки і немає головного болю з її продажем. Мені здається, що це дуже правильний, фінансово грамотний крок, який дає можливість (я ще раз наголошую) людині, яка не задіяна в активному суспільному виробництві на селі, почати свій бізнес.
— Яким повинен бути перший внесок і хто сплачує проценти за кредит?
— Можна сказати, що першого внеску за сільгосптехніку немає. Є умова, за якою протягом трьох років (на стільки надаватимуть кредит) треба повертати вартість трактора з причіпним знаряддям рівними частинами — по 20% щороку. Що ж до погашення процентних ставок за кредит, то їх на себе взяла держава: 14% виплачуватимуть із Держбюджету України, решту — з Держбюджету АР Крим. За своєю суттю — це безвідсотковий кредит для покупця техніки.
— Чи охоче банки працюють за цією схемою?
— Є певні труднощі. Все-таки банки звикли працювати за старими, сталими, схемами. І нове породжує певні непорозуміння. Але в нас є свої важелі впливу на банківські інститути. Ми їх поки що не застосовуємо, бо бачимо, що не всі працюють за старими стереотипами, деякі банки вже включилися в запропонований нами процес.
— Отже, малому бізнесу ви пропонуєте міні-техніку, а чи враховуєте потреби великотоварного виробника?
— Якщо міні-техніка — це перший крок, то, відповідно, другий, який зроблено на таких саме фінансових засадах, — технічне переоснащення великотоварного виробництва. За цією програмою зернозбиральний комбайн “Дон-1500” надають у кредит на п’ять років. До речі, великовузлове складання зернозбиральних комбайнів “Дон-1500” та тракторів китайського виробництва потужністю 35 к.с. здійснює ЗАТ “Продмаш” (Сімферополь). Щосезону нам не вистачає приблизно 700 одиниць такої техніки, яку доводиться залучати з інших регіонів України. Розрахунки показали, що через це з Криму вивозять близько 45–50 млн грн, тобто це реальні гроші, які могли б працювати в нашій економіці. Тому ми пішли шляхом, який, на мою думку, дасть можливість уже в цьому році збирати 50–60% зернових власними силами.
 Але, я вам скажу, що сільське господарство Криму має певний перекіс у бік вирощування зернових, чим, в основному, й займається великий аграрний бізнес. І це цілком зрозуміло, адже таке виробництво потребує незначної кількості працюючих, дає непогану рентабельність і гарантує чималу впевненість в економічному плані.
 А от традиційні для Криму галузі, які принесли йому славу: садівництво, виноградарство — в занепаді. Фактично в десять разів зменшилась кількість багаторічних насаджень. Що стосується овочівництва — воно практично впало до нуля. Щось і вирощується, але, в основному, в приватному секторі. І такі тенденції треба змінювати.
— Тож є якісь програми щодо цих галузей?
— У республіці розроблено концепцію розвитку аграрного сектору, і нині на її базі деталізуються прийняті раніше, але з різних причин нереалізовані програми, серед яких і програма розвитку садівництва, виноградарства та овочівництва. В її основі — абсолютно нові технологічні засади.
— А фінансування закладено?
— Наш уряд дуже молодий, ми почали роботу тільки торік, у жовтні. На жаль, ми не встигли на належному фінансовому рівні підготуватись до реалізації програми з овочівництва, але в бюджеті наступного року на неї обов’язково буде передбачено кошти. Загалом, із урахуванням багатьох аспектів, овочівництво має стати економічно вигідною перспективою. До нас приїздить багато відпочиваючих, яких треба забезпечити якісними, екологічно чистими овочами. Тобто ринок збуту є. До того ж, ця галузь потребує багато людських рук, що, безумовно, працюватиме на підвищення рівня зайнятості населення. Якщо рентабельність цієї галузі порівняти з зерновою в розрахунку на площі, то вона буде один до десяти, а можливо, й один до двадцяти на користь овочівництва.
 — Анатолію Федоровичу, я знаю, що в Криму працює ще одна програма щодо залучення молоді на село. Які реальні механізми у ній передбачено?
— Цілком правильно. І називається вона “Сільський будинок”. На неї цього року передбачено 3,5 млн грн. Процентна ставка за кредит, наданий під будівництво житла, сплачується за попередньою схемою, як і за техніку, — з Держбюджету. Взагалі у нас працює досить велика програма для молоді в цілому по Криму. Вона передбачає освоєння 140 млн грн. І якщо попит на придбання житла на селі буде досить високим, то на програму “Сільський будинок” можна буде якусь частину ресурсів перекинути із загальної програми. Ми дуже зацікавлені в дієвості таких програм, адже населення старіє, й практично продуктивної його частини на селі не залишається.
— На який строк і під які відсотки надають такий кредит?
— Це довгострокові кредити, які надають на 20–25 років. Вони будуть виділятись на рівні облікової ставки Національного банку, яка сьогодні становить 9%. За умови фінансової стабілізації грошової одиниці така процентна ставка буде зменшуватись.
 Ми дуже добре розуміємо, що реалізувати якісь економічні програми на селі, не маючи кадрової політики, неможливо! Тому вже в бюджеті наступного року плануємо закласти дотації місцевим бюджетам на залучення молоді (надання житла, забезпечення роботою).
 Образно кажучи, ми піднімаємо сьогодні важкі пласти, які не оброблялись багато років. І розуміємо, що термінового результату чекати не варто. Головне — донести до свідомості людей, що є такі програми. Допомогти їм знайти роботу, створити власний бізнес і навчити працювати з економічною вигодою для себе. До речі, на розвиток програми з малого й середнього бізнесу в бюджеті закладено 2,5 млн грн, з яких 500 тис. грн спрямовано на навчання. Видано вже кілька журналів “10 кроків назустріч бізнесу” — з порадами, як організувати власну справу, як її зареєструвати, до кого звернутися і з якими документами.
 — І все ж аграрний бізнес — це, як водиться, продаж сировини: зерно, а не борошно, яке коштує вже дорожче, худоба, а не м’ясні вироби. І це зменшує ефективність виробництва.
— Ми враховуємо й це. Тому вже нинішнього року у вересні плануємо пуск консервного міні-заводу. Його розмістять усередині 40-фунтового металевого контейнера, який, своєю чергою, вміщатиметься, наприклад, у кузові КамАЗу. Такий переробний завод можна буде купити скооперувавшись. У сезон — переробляти овочі та фрукти, у міжсезоння робити м’ясні консерви. У такий спосіб можна вийти на максимальний рівень рентабельності сільгоспвиробництва. Тому що основну масу прибутку, безумовно, дає готова продукція. І ми повинні надати селянинові можливість реалізовувати свою продукцію.
— Анатолію Федоровичу, а як ви вирішуєте проблему енергоносіїв, яка існує в усій Україні?
Безумовно, актуальна вона й для Криму. Тому цього року ми плануємо зібрати близько 20–25 тис. тонн озимого ріпаку. І думаю, вже до осені побудуємо два заводи з виробництва біопалива. Тож для їх завантаження вже наступного року потрібно буде виростити 60–70 тис. тонн ріпаку. По-перше, таким чином зможемо забезпечити дешевим енергоносієм насамперед сільгоспвиробників, у тому розумінні, що будемо дотувати вартість цього палива. По-друге, забезпечимо екологічно нешкідливим біопаливом увесь наш транспорт і тим самим наблизимося до енергетичної незалежності.
 Водночас утілюємо в життя ще один проект, який стосується передусім села. Торік у листопаді розпочали будівництво заводу з виробництва газових балонів за новою технологією: вони досить легкі. Це дасть змогу “переозброїти” сільгосптехніку дешевшим пальним. Для того щоб заправляти техніку безпосередньо в полі, налагодимо випуск спеціальних автомобілів, які виконуватимуть цю роботу. А це ще один крок для зменшення собівартості сільгосппродукції.
 У першому кварталі цього року приріст у сільгоспвиробництві становив 2,9%. На 180 гривень у середньому зросли прибутки населення. Тому, думаю, продовжуючи роботу за цими програмами, ми відновимо сільське господарство, й село оживе по-справжньому.

Підготувала
Вікторія Волошка