По кабіне­тах — замість посівної …зму­шу­ють хо­ди­ти чи­нов­ни­ки аг­ро­ви­роб­ників

Посівна кампанія на вітчизняних ланах у розпалі (а подекуди вже й завершилася). Разом із тим, залишаються невирішеними безліч земельних проблем, які виробничому процесу не на користь. Серед перепон — складнощі з державною реєстрацією договорів оренди землі. А якщо сільгоспвиробник цього не зробить, він не має права обробляти відповідні гектари.

Г. Квітка
Спеціально для журналу «Пропозиція»

Про­бле­ма навіть не в гро­шах, які тре­ба пла­ти­ти за па­пе­рові опе­рації, а в то­му, що дер­жав­на ма­ши­на не справ­ляється із ве­ли­чез­ним по­то­ком до­ку­ментів. Аби спро­с­ти­ти ме­ханізм, зро­би­ти йо­го про­зорішим, уря­ду до­ве­ло­ся навіть ух­ва­ли­ти кілька по­ста­нов, які не­що­дав­но на­бу­ли чин­ності. Але то­ва­ро­ви­роб­ни­ки наріка­ють, що си­с­те­ма все од­но за­ли­шається склад­ною, її тре­ба ще вдо­с­ко­на­лю­ва­ти, бо ж чима­ло гос­по­дарств не в змозі навіть за­пи­са­ти­ся у чер­гу охо­чих, аби по­да­ти до­ку­мен­ти на реєстрацію. Отже, ви­хо­дить, знач­на ча­с­ти­на аг­ро­під­при­ємств ха­зяй­нує на землі не­за­кон­но, а їхні керівни­ки з ос­т­ра­хом че­ка­ють при­хо­ду по­датків­ців, які, окрім іншо­го, мо­жуть поз­ба­ви­ти ста­ту­су сільгоспви­роб­ни­ка. Тож до­ве­деть­ся пе­ре­хо­ди­ти на за­галь­ну си­с­те­му опо­дат­ку­ван­ня. Аби «звіри­ти го­дин­ни­ки», у сто­лиці за круг­лим сто­лом зібра­ли­ся фахівці від Держ­зе­ма­гент­ст­ва та Держ­реєстру. На засідан­ня бу­ли за­про­шені пред­став­ни­ки аг­рар­них гро­мадсь­ких ор­ганізацій, юри­дич­них служб аг­ро­фор­му­вань, жур­налісти.

Одні при­ду­му­ють «лабірин­ти», інші «до­по­ма­га­ють» хлібо­ро­бам шу­ка­ти з них вихід
За сло­ва­ми го­ло­ви Аг­рар­но­го со­ю­зу Ген­надія Новіко­ва, як­що по­слу­ха­ти на­ших чи­нов­ників, скла­дається дум­ка, що все пра­цює, ка­дастр функціонує, не­має ніде на­кла­ден­ня меж. Усе нор­маль­но, мож­на от­ри­ма­ти зе­мель­ну ділян­ку, по­ба­чи­ти її… Тоб­то цьо­го ро­ку — жод­них про­блем у сільгосп­ви­роб­ників, що обу­мов­лені діями дер­жа­ви... Але уявімо та­ку си­ту­ацію: при­хо­ди­те ви ку­пу­ва­ти у то­ва­ро­ви­роб­ни­ка харчі, а він, замість то­го, щоб про­да­ти, ка­же ви­мог­ли­вим го­ло­сом: «Вам потрібно підго­ту­ва­ти довідки від дієто­ло­га, га­с­т­ро­ен­те­ро­ло­га і то­му по­діб­не. Оці усі довідки на­дай­те, тоді й от­ри­маєте той про­дукт!». Ко­ли у та­ко­му разі спо­жи­вач ку­пить омріяний то­вар, скільки ча­су прой­де?
Од­не до­б­ре, тоді б, на­­пев­не, по­кра­щи­ла­ся б фігу­ра, бо три­ва­лий час їсти бу­ло б нічо­го. На подібні ми­тар­ст­ва аг­раріїв спо­ну­кає нині дер­жа­ва. Во­на вигадує якісь зміни, спо­чат­ку за пев­ним по­ряд­ком реєструє, потім са­ма ж цьо­го не виз­нає, ка­же, по-іншо­му тре­ба реєстру­ва­ти… За дер­жа­вою сто­ять певні лю­ди, мається на увазі, ті, що ви­ко­ну­ють, і ті, що пи­шуть ці по­ряд­ки. Як мо­же бу­ти, щоб у країні за­про­ва­ди­ли реєстрацію ре­чо­вих прав, а Дер­жав­ний зе­мель­ний ка­дастр відо­мості не пе­ре­дає і че­кає яки­хось но­вих за­конів, щоб їм доз­во­ли­ли пе­ре­да­ва­ти ці відо­мості? І лю­ди­на зму­ше­на хо­ди­ти ту­ди, потім — ту­ди... То хтось же прий­мав той за­кон! То­му по­зиція то­ва­ро­ви­роб­ників про­ста: ви там що хо­че­те, те й робіть, як хо­че­те, так і реєструй­те, як хо­че­те, так і обмінюй­тесь між со­бою різно­манітною інфор­мацією! Але врешті-решт має бу­ти так: прий­шов, приміром, аг­рарій до пред­став­ни­ка Зе­мель­но­го ка­да­с­т­ру, віддав йо­му підпи­са­ний обо­ма сто­ро­на­ми до­говір орен­ди землі, певні до­ку­мен­ти. Чи­нов­ник за­реєстру­вав йо­го, при­пу­с­ти­мо, у книзі реєстрації до­го­ворів, і інше сіль­госпви­роб­ни­ка не ціка­вить: ку­ди там що має йти далі… Хай там пе­ре­да­ють інфор­ма­цію «по дер­жавній лінії», в еле­к­трон­но­му ви­гляді чи не в еле­к­трон­но­му, на ко­нячці їздять або ще якось… Це не спра­ва се­ля­ни­на. Бо він по­ви­нен сіяти-зби­ра­ти вро­жай, а не біга­ти-но­си­ти різні папірці і фай­ли до тих чи інших ус­та­нов.
— Я не ка­жу вже, — про­дов­жує Ген­надій Новіков, — про вартість усіх цих, бу­де­мо так ка­за­ти, «при­ду­мок». До­хо­дить до півто­ри ти­сячі гри­вень за до­го­вір. Це, мається на увазі, офіційно аг­ра­рію потрібно спла­ти­ти, бо са­мо­му важ­ко за­реєстру­ва­ти. А тут ще й по­дат­ко­ва взя­ла­ся за ці пи­тан­ня. Та­ке вра­жен­ня, що дер­жав­на ма­ши­на хо­че «ви­доїти» до кінця цю лю­ди­ну, яка за плу­гом має хо­ди­ти. А на­справді ви­хо­дить так, що во­на по­вин­на бу­ти де зав­год­но, тільки не з плу­гом. Має до­го­ди­ти всім. То­му про­хан­ня-звер­нен­ня до чи­нов­ників, які на­да­ють подібні про­по­зиції: не по­ви­нен се­ля­нин вам щод­ня кла­ня­ти­ся, він до­говір орен­ди на зем­лю офор­мив, інші до­ку­мен­ти зібрав, здав — і все. А про реєстрацію — чи­нов­ни­ки не­хай по­тур­бу­ють­ся: між со­бою хай до­мо­вля­ють­ся, як йо­го реєстру­ва­ти, ко­ли вно­си­ти у реєстр, скільки один од­но­му ха­барів да­ва­ти, скільки ще чо­гось… У нас вза­галі про­по­зиція та­ка, щоб аг­рарій за­реєстру­вав у сільській раді до­говір орен­ди, завірив пе­чат­кою — і до по­ба­чен­ня. А працівник сільра­ди — про­су­ває па­пе­ри далі по ін­станціях: у Зе­мель­ний ка­дастр, у реєст­раційну служ­бу. За­те у ньо­го бу­де кон­крет­на ро­бо­та, а то си­дить там — шта­ни про­ти­рає, а не пра­цює. Бо скільки вже аг­рарій реєструє тих до­го­ворів, а те­пер при­хо­дить — і зно­ву не так. Зно­ву щось не відповідає ви­мо­гам. То хто ж має відповіда­ти за те, що от­ри­ма­ла лю­ди­на дер­жав­ний акт, а те­пер, бач­те, щоб йо­го за­реєстру­ва­ти, тре­ба до цьо­го ак­та ще й про­ект роз­ро­би­ти. Чо­му ж тоді ті, хто це ви­га­дав, відра­зу не ви­да­ва­ли цей акт із роз­роб­ле­ним про­ек­том?.. Те­пер, ко­ли і в еле­к­трон­но­му ви­гляді мож­на по­ди­ви­ти­ся, на­кла­да­ють­ся ділян­ки чи ні, да­вай­те на­ве­де­мо в цьо­му пи­танні лад — один раз і на­завжди!
До­вже­лезні чер­ги — замість єди­но­го вікна
Фахівець із зем­ле­у­с­т­рою ТОВ «Фірма “Ас­тар­та-Київ”» — Олек­сандр Во­ло­шин повідав про про­бле­ми, які ви­ник­ли у гос­по­дар­ст­вах аг­ро­хол­дин­гу із за­про­ва­д­жен­ням но­вої си­с­те­ми реєстра­ції прав на зем­лю.
— По-пер­ше, — роз­повів він, — ство­рю­ють­ся ве­ли­чезні чер­ги, то­му що реєст­ра­то­ри про­сто не справ­ля­ють­ся зі своїми обов’яз­ка­ми. Не мо­жуть за­реєст­ру­ва­ти ту кількість прав орен­ди, які не­обхідні для то­ва­ро­ви­роб­ників, за місяць — це сотні до­го­ворів. А в день оформ­ля­ють три-чо­ти­ри. Лю­ди за­пи­су­ють­ся на рік-два впе­ред! Торік на Пол­тав­щині реєстру­ва­ли на 2015-й. Де­які служ­бовці відвер­то ка­жуть: не мо­же­мо за­пи­са­ти, то­му що то бу­де 2015-й, а мо­же, й 2016 р. Утім, із вне­сен­ням змін до за­ко­но­дав­ст­ва май­же нічо­го не зміни­ло­ся, бо зно­ву го­во­рять: ли­ше три-чо­ти­ри місяці змо­же­мо вас прий­ня­ти, тоб­то все од­но чер­ги до­сить ве­ликі, і з цим тре­ба щось ро­би­ти. Ок­ре­мо вар­то ска­за­ти про «взаємо­дію» Держ­зе­ма­гент­ст­ва та Дер­жав­ної реєстраційної служ­би. Сільгоспви­роб­ни­кам потрібно об­би­ва­ти по­ро­ги обох ор­ганів — не­має то­го прин­ци­пу «єди­но­го вікна», який був раніше.
За сло­ва­ми Олек­сан­д­ра Во­ло­ши­на, ще од­не пи­тан­­ня — чо­му дер­жа­ва не взя­ла на се­бе пе­ре­не­сен­ня да­них у но­вий, повністю чи­с­тий, реєстр. Чо­му то­ва­ро­ви­роб­ни­ки ма­ють фак­тич­но з ну­ля ство­рю­ва­ти цей реєстр за свої ко­ш­ти? Ад­же май­же впро­довж де­ся­ти років фор­му­вав­ся Дер­жав­ний реєстр зе­мель, у яко­му, в прин­ципі, всі пра­ва бу­ли відо­б­ра­жені, а те­пер їх чо­мусь не пе­ре­не­се­но у но­вий реєстр. По суті, йо­го фор­му­ють за­но­во. Внаслідок цієї си­ту­ації ба­га­то се­лян не в змозі офор­ми­ти свої пра­ва на зем­лю, на­при­клад, у разі на­бу­ван­ня спад­щи­ни. Про­хо­дить півро­ку — до­ку­мен­ти ніхто їм не ро­бить. Вод­но­час ви­ни­кає си­ту­ація, що ця зем­ля че­рез рік мо­же вже роз­гля­да­ти­ся як відмер­ла спад­щи­на, але сільські ра­ди не хо­чуть ініціюва­ти пе­ре­да­чу її у ко­му­наль­ну власність, бо на­справді є живі спад­коємці. З ча­сом та­кий підхід про­сто вик­ли­че соціаль­ний ви­бух на селі: зем­ля пе­ре­бу­ває у не­виз­на­че­но­му ста­тусі — й то­ва­ро­ви­роб­ни­ки не мо­жуть на за­кон­них підста­вах нею ко­ри­с­ту­ва­ти­ся.
Се­ред іншо­го, ба­га­то скарг у праців­ни­ків дер­жав­ної реєстраційної служ­би на місцях що­до про­грам­но­го за­без­пе­чен­ня, яке до­сить повільно пра­цює. Тож і че­рез технічні не­га­раз­ди там не всти­га­ють оп­раць­о­ву­ва­ти за­яви.

По­при здо­ро­вий глузд
Ге­не­раль­ний ди­рек­тор Ук­раїнсько­го клу­бу аг­рар­но­го бізне­су Во­ло­ди­мир Ла­па повідо­мив, що, за да­ни­ми Дер­жав­ної реєстраційної служ­би, на тра­вень ми­ну­ло­го ро­ку бу­ло за­реєстро­ва­но 30 тис. до­го­ворів орен­ди зе­мель сільгоспприз­на­чен­ня.
— Вод­но­час, — за­зна­чає співроз­мов­ник, — ми по­винні ро­зуміти, що у країні за­га­лом 4,5 млн до­го­ворів, а се­редній термін орен­ди — 4,5 ро­ку. Тоб­то що­ро­ку тре­ба реєстру­ва­ти один мільйон до­го­ворів. Ко­ли 30 тис. до­ку­ментів реєстру­ють за п’ять місяців, то навіть як­що при­пу­с­ти­ти, що ос­таннім ча­сом про­цес де­що при­ско­рив­ся, ви­хо­дить 150–200 тис. до­го­ворів на рік. Тоб­то, за на­шою інфор­мацією, 800 тис. до­го­ворів не за­реєстро­ва­но. Звідси — ша­лені чер­ги ба­жа­ю­чих це зро­би­ти. А 800 тис. до­го­ворів за се­ред­нь­о­го розміру паю у 3–4 га — це 3 млн га. Далі, по­мно­жив­ши на ци­ф­ру се­ред­ньої вро­жай­ності, от­ри­маємо вра­жа­ю­чу ци­ф­ру — не­до­ра­хуємо­ся 7–7,5 млн т зер­на! Ось що бу­де, як­що сільгоспви­роб­ни­ки пра­цю­ва­ти­муть за за­ко­ном…
На дум­ку Во­ло­ди­ми­ра Ла­пи, ви­хо­дить па­ра­док­саль­на си­ту­ація. Усі ор­га­­ни — діють за за­ко­ном, роз­во­дять ру­ка­ми, і ли­ше аг­ро­ви­роб­ни­ки зму­шені йо­го по­ру­шу­ва­ти. Як­що ж хлібо­ро­би діяти­муть за за­ко­ном, во­ни не об­роб­ля­ти­муть значні ма­си­ви, не пла­ти­ти­муть ні оренд­ну пла­ту пай­о­ви­кам, ні на­ра­ху­ван­ня на цю оренд­ну пла­ту й фіксо­ва­ний по­да­ток. Не ка­жу­чи вже про втра­ти ва­ло­во­го збо­ру.