Плата за використання земель державної та комунальної власності

На сьогодні фактично жоден сільгоспвиробник у своїй діяльності не може обійтись без використання земельних ділянок державної та комунальної власності. Звичайно, із запровадженням у 2008 р. обов’язковості проведення земельних торгів під час надання таких земель у користування можливості набуття їх в оренду суттєво обмежились, особливо зважаючи на відсутність протягом тривалого часу порядку проведення земельних аукціонів.

О. Шиш­ка­нов, парт­нер ЮК Jurimex

Од­нак на сьо­годні ве­ликі об­ся­ги сільсько­го­с­по­дарсь­ких угідь ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ся аг­раріями на підставі до­го­ворів орен­ди, ук­ла­де­них до 2008 р. без аукціонів. По­нов­лен­ня дії та­ких до­го­ворів за закінчен­ня стро­ку орен­ди здійснюється без про­ве­ден­ня торгів. Крім то­го, зе­­мельні ділян­ки дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності, на яких зна­хо­дять­ся гос­по­дарські дво­ри і будівлі, адміністра­тив­­ні бу­дин­ки та інші об’єкти не­ру­хо­мос­­ті, пе­ре­да­ють­ся в орен­ду влас­ни­кам та­ких об’єктів та­кож без аукціону.
Не­зва­жа­ю­чи на те, що до­говір орен­ди зе­мель­ної ділян­ки дер­жав­ної або ко­му­наль­ної влас­ності є цивільно-пра­во­­­вим (тоб­то за за­галь­ним пра­ви­лом він ук­ла­дається та змінюється за зго­дою сто­рін), оренд­на пла­та за ви­ко­ри­с­тан­ня та­кої землі є по­дат­ко­вим пла­те­жем. Це оз­на­чає, що по­дат­кові ор­га­ни здійсню­ють кон­троль за на­леж­ни­ми на­ра­ху­ван­ням та спла­тою цьо­го пла­те­жу, а в разі ви­яв­­лен­ня по­ру­шень — до орен­да­ря за­с­то­­­­­­со­ву­ють­ся фінан­сові та інші за­­хо­ди впли­ву по­дат­ко­во­го за­ко­но­дав­ст­ва.
От­же, звер­не­мо ува­гу на ок­ремі пи­тан­ня на­ра­ху­ван­ня та спла­ти пла­ти за зем­лю дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності, яка справ­ляється у формі зе­ме­ль­но­го по­дат­ку та орен­­­­д­ної пла­ти.
За за­галь­ни­ми пра­ви­ла­ми По­дат­ко­во­го ко­дек­су Ук­раїни (далі — ПК Ук­раї­ни) зе­мель­ний по­да­ток спла­чу­ють влас­ни­ки та постійні ко­ри­с­ту­вачі зе­мель­них діля­нок, влас­ни­ки зе­мель­них ча­с­ток (паїв), а оренд­ну пла­ту — орен­дарі зе­­мель­­­­них діля­нок. Од­нак ко­декс містить кілька «при­хо­ва­них» ви­нятків із вка­за­но­­го пра­ви­ла, які, за своєю сут­тю, є за­ко­но­дав­чи­ми про­тиріччя­ми.
Оче­вид­не пи­тан­ня «хто зо­бов’яза­ний спла­чу­ва­ти оренд­ну пла­ту?» мо­же ма­­­ти не­сподіва­ну відпо­відь із су­пе­реч­ли­вим пра­во­вим об­грун­ту­ван­ням.
Відповідно до норм ПК Ук­раїни:
   об’єктом опо­дат­ку­ван­ня оренд­ною пла­тою є зе­мельні ділян­ки, які пе­ре­бу­ва­ють у ко­ри­с­ту­ванні (оренді) (ст. 270);
  підста­вою для на­ра­ху­ван­ня зе­мель­но­го по­дат­ку є дані Дер­жав­но­го зе­мель­но­го ка­да­с­т­ру (п. 286.1);
  підста­вою для на­ра­ху­ван­ня оренд­ної пла­ти за зе­мель­ну ділян­ку є до­говір орен­ди та­кої зе­мель­ної ділян­ки (абз. 1 п. 288.1);
  плат­ни­ком оренд­ної пла­ти є орен­дар зе­мель­ної ділян­ки. Об’єктом опо­дат­ку­ван­ня є зе­мель­на ділян­ка, на­да­на в орен­ду (п. 288.2, 288.3).
Та­ким чи­ном, згідно з пря­ми­ми ви­мо­га­ми ПК Ук­раїни осо­ба, у якої ви­ник­ло пра­во орен­ди на зе­мель­ну ділян­ку дер­жав­ної або ко­му­наль­ної влас­ності, є орен­да­рем та, відповідно, зо­бов’яза­на спла­чу­ва­ти оренд­ну пла­ту. Пра­во орен­ди зем­­­­лі ви­ни­кає на підставі до­го­во­ру орен­­­ди з мо­мен­ту дер­жав­ної реєстрації ре­­чо­во­го пра­ва в Дер­жав­но­му реєстрі ре­чо­вих прав на не­ру­хо­ме май­но (з 01.01.2013 р.) або з мо­мен­ту дер­жав­ної реєстрації до­го­во­ру орен­ди землі (до 01.01.2013 р.).
Од­нак ба­га­то сільгоспви­роб­ників про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су є влас­ни­ка­ми будівель та спо­руд, які зна­хо­дять­ся на не­о­форм­ле­них в орен­ду зем­лях дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності. Чи по­винні такі підприємства пла­ти­ти за зем­лю?
Відповідно до п. 287.6 ПК Ук­раїни під час пе­ре­хо­ду пра­ва влас­ності на будівлю, спо­ру­ду (їхню ча­с­ти­ну) зе­мель­ний по­да­ток за зе­мельні ділян­ки, на яких розміщені такі будівлі, спо­ру­ди (їхні ча­с­ти­ни), з ура­ху­ван­ням при­бу­дин­ко­вої те­ри­торії спла­чується на за­галь­них підста­вах з да­ти дер­жав­ної реєстрації пра­ва влас­ності на не­ру­хо­ме май­но.
На жаль, вка­за­на нор­ма ко­дек­су сфор­му­ль­о­ва­на нечітко — не­зро­зуміло, з да­ти реєстрації влас­ності на яке са­ме не­ру­хо­ме май­но має на увазі за­ко­но­да­вець, ад­же зе­мель­на ділян­ка теж є не­ру­хо­міс­тю. З точ­ки зо­ру ор­ганів по­дат­ко­вої служ­би, в п. 287.6 ПК Ук­раїни мається на увазі, що по­ку­пець будівлі або спо­ру­ди зо­бов’яза­ний спла­чу­ва­ти зе­­мель­ний по­да­ток за зе­мель­ну ділян­ку дер­жав­ної або ко­му­наль­ної влас­ності, на якій зна­хо­дить­ся прид­ба­ний об’єкт, з мо­мен­ту реєстрації пра­ва влас­ності на будівлю, спо­ру­ду. Та­ке тлу­ма­чен­ня йде в розріз з інши­ми нор­ма­ми ПК Ук­раїни.
Зо­к­ре­ма, п. 286.1 ПК Ук­раїни вка­зує, що підста­вою для на­ра­ху­ван­ня зе­мель­но­го по­дат­ку є дані Дер­жав­но­го зе­мель­но­го ка­да­с­т­ру.
Інфор­мація про зем­ле­ко­ри­с­ту­ва­ча мо­же з’яви­ти­ся в ка­дастрі тільки після реєст­рації пра­ва ко­ри­с­ту­ван­ня на зем­лю в Дер­жав­но­му реєстрі ре­чо­вих прав на не­ру­хо­ме май­но, тоб­то в ре­зуль­таті дій влас­ни­ка будівель, спря­мо­ва­них на оформ­лен­ня пра­ва ко­ри­с­ту­ван­ня зем­лею. Як­що ж осо­ба не вжи­ває жод­них за­­­ходів до та­ко­го оформ­лен­ня, то інфор­мація про зем­ле­ко­ри­с­ту­ва­ча в ка­дастрі відо­б­ра­жа­ти­ся не бу­де, тож і підста­ви для на­ра­ху­ван­ня зе­мель­но­го по­дат­ку відсутні.
Дійшли ана­логічно­го вис­нов­ку й адміністра­тивні су­ди у своїх су­до­вих рішен­нях. Зо­к­ре­ма, це Ух­ва­ла Харків­сь­ко­го апе­ляційно­го адміністра­тив­но­го су­ду від 30.05.2013 р. у справі № 1870/ 2а-9185/12, Ух­ва­ла Київсько­го апе­ляційно­го адміністра­тив­но­го су­ду від 01.10.2013 р. у справі № 825/1905/13-а, Ух­ва­ла Київсько­го апе­ляційно­го адмі­ніст­ра­тив­но­го су­ду від 18.12.2013 р. у справі № 825/1228/13-а.
Од­нак Ви­щий адміністра­тив­ний суд Ук­раїни в Ух­валі від 17.07.2013 р. у справі № К/800/8571/13 до­три­мується про­ти­леж­ної по­зиції. Ка­саційний суд за­зна­чив, що за­лу­чен­ня по­куп­ця будівлі до спла­ти зе­мель­но­го по­дат­ку за зе­мель­ну ділян­ку ко­му­наль­ної влас­ності з да­ти реєстрації пра­ва на не­ру­хо­ме май­но за до­го­во­ром купівлі-про­да­жу є пра­вомір­ним, а то­му до­на­ра­ху­ван­ня по­дат­ко­вим ор­га­ном зо­бов’язань із зе­мель­но­го по­дат­ку відповідає за­ко­ну.
Слід вка­за­ти, що на­ве­дені нор­ми ПК Ук­раїни на­бу­ли чин­ності тільки 01.01.2011 р. Са­ме то­му в Ук­раїні ще не сфор­му­ва­лась ус­та­ле­на су­до­ва прак­ти­ка що­до спірних пи­тань спла­ти пла­ти за зем­лю, яка мо­же ста­ти ос­но­вою для об­ран­ня варіантів по­ведінки зем­ле­ко­ри­с­ту­ва­ча­ми.
Од­нак не завжди сам влас­ник будівлі мо­же виріши­ти чи спла­чу­ва­ти пла­ту за не­о­форм­ле­ну зем­лю, чи ні — до­сить ча­с­то у ньо­го не­має та­кої мож­ли­вості, навіть за ве­ли­ко­го ба­жан­ня.
Та­ким чи­ном, влас­ник будівель для спла­ти пла­ти за зем­лю по­ви­нен ма­ти об’єкт опо­дат­ку­ван­ня — зе­мель­ну ділян­ку з пев­ною пло­щею та ме­жа­ми. Як­що ж фер­мер во­лодіє будівля­ми про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су і зе­мель­на ділян­ка ніко­ли не відво­ди­лась, у на­турі (на місце­вості) не виділя­лась, то він не мо­же іден­тифіку­ва­ти об’єкт опо­дат­ку­ван­ня. За та­ких умов не­мож­ли­во й от­ри­ма­ти ви­тяг про нор­ма­тив­ну гро­шо­ву оцінку, ад­же, по-пер­ше, юри­дич­но влас­ник будівлі не має відно­шен­ня до та­кої землі, а по-дру­ге, са­мої зе­мель­ної ділян­ки в ро­зумінні ЗК Ук­раїни не існує (є тільки аб­ст­ракт­на зем­ля без меж і площі).
Бу­ва­ють й інші спірні си­ту­ації, пов’я­зані з пе­ре­хо­дом пра­ва влас­ності на будівлі та спо­ру­ди. На­при­клад, з 2009 р. обов’яз­ко­вою умо­вою до­го­во­ру про про­даж будівлі, спо­ру­ди є ка­да­с­т­ро­вий но­мер зе­мель­ної ділян­ки, на якій во­ни зна­хо­дять­ся. На­разі влас­ни­ки об’єктів не­ру­хо­мості, що ма­ють намір її відчу­жи­ти, зму­шені вжи­ва­ти за­ходів до відве­ден­ня зе­мель­них діля­нок з при­своєнням ка­да­с­т­ро­вих но­мерів (або до при­своєння ка­да­с­т­ро­вих но­мерів вже відве­де­ним ділян­кам). Та­ким чи­ном, по­ку­пець бу­дів­лі знає, на якій зе­мельній ділянці зна­хо­дить­ся прид­ба­ний ним об’єкт, ад­же ка­да­с­т­ро­вий но­мер ділян­ки за­зна­чаєть­ся у відповідно­му до­го­ворі. Тоб­то об’єкт опо­дат­ку­ван­ня є — зе­мель­на ділян­ка зі вста­нов­ле­ни­ми ме­жа­ми та при­своєним ка­да­с­т­ро­вим но­ме­ром. За та­ких умов по­дат­ко­вий ор­ган мо­же пред’яви­ти пре­тензії по­куп­цю не­ру­хо­мості що­до спла­ти пла­ти за зем­лю відповідно до п. 287.6 ПК Ук­раїни, але всу­пе­реч п. 286.1 ПК Ук­раїни (за яким підста­вою для на­ра­ху­ван­ня по­дат­ку є дані ка­да­с­т­ру).
Не­обхідно роз­г­ля­ну­ти і по­дат­кові на­слідки са­мовільно­го зай­нят­тя землі дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності. Під да­ним по­нят­тям ст. 1 За­ко­ну Ук­раїни «Про дер­жав­ний кон­троль за ви­ко­ри­с­тан­ням та охо­ро­ною зе­мель» ро­зуміє будь-які дії, що свідчать про фак­тич­не ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель­ної ділян­ки за відсут­ності відповідно­го рішен­ня ор­га­ну ви­ко­нав­чої вла­ди чи місце­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня про її пе­ре­да­чу у власність або на­дан­ня у ко­ри­с­ту­ван­ня (орен­ду) або за відсут­ності вчи­не­но­го пра­во­чи­ну що­до та­кої зе­мель­ної ділян­ки, за ви­нят­ком дій, які відповідно до за­ко­ну є пра­вомірни­ми.
З ура­ху­ван­ням по­ло­жен­ня
ст. 206 ЗК Ук­раїни, за яким ви­ко­ри­с­тан­ня землі в Ук­раїні є плат­ним, ор­га­ни по­дат­ко­вої служ­би го­тові об­кла­да­ти пла­тою за зем­лю будь-яке зем­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня, у то­му числі і са­мовільне.
Од­нак са­ме са­мовільне зай­нят­тя землі не тяг­не ви­ник­нен­ня у по­руш­ни­ка по­дат­ко­вих зо­бов’язань. Це су­пе­ре­чить вста­нов­ле­ним ПК Ук­раїни за­са­дам справ­­лян­ня пла­ти за зем­лю. Ма­ють­ся на увазі ви­мо­ги ко­дек­су про те, що підста­вою для на­ра­ху­ван­ня зе­мель­но­го по­дат­ку є дані Зе­мель­но­го ка­да­с­т­ру, а оренд­ної пла­ти — до­говір орен­ди землі; що пла­та за зем­лю спла­чується з дня ви­ник­нен­ня пра­ва влас­ності або пра­ва ко­ри­с­ту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою то­що. На це вка­зує і Ви­щий адміністра­тив­ний суд Ук­раїни в Ух­валі від 04.09.2013 р. у справі № К-26297/10, в рам­ках якої зем­ле­ко­ри­с­ту­вач успішно ос­кар­жив рішен­ня по­дат­ко­во­го ор­га­ну про до­на­ра­ху­ван­ня йо­му пла­ти за зем­лю за са­мовільне ви­ко­ри­с­тан­ня землі.
Са­мовільне зай­нят­тя землі дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності слід роз­гля­да­ти як не­пра­вомірне ви­ко­ри­с­тан­ня май­на дер­жа­ви або те­ри­торіаль­ної гро­ма­ди. За та­ких умов по­руш­ни­ка мо­же бу­ти при­тяг­не­но до цивільно-пра­во­вої від­повідаль­ності, а та­кож до адміністра­тив­ної або криміна­ль­ної відповідаль­ності.
Ос­таннім ча­сом з ме­тою збільшен­ня по­дат­ко­вих над­хо­д­жень до бю­д­жетів орен­до­давці зе­мель дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності вда­ють­ся до різно­ма­нітних за­ходів.
Най­по­пу­лярнішим та про­стим, з їх­ньої точ­ки зо­ру, є підви­щен­ня став­ки оренд­ної пла­ти. По­вно­важні ор­га­ни дер­жав­ної вла­ди або місце­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня прий­ма­ють відповідне рішен­ня та на­прав­ля­ють орен­да­рям ли­с­ти-ви­мо­ги що­до підпи­сан­ня до­дат­ко­вих угод про збільшен­ня став­ки.
З да­но­го при­во­ду відзна­чи­мо, що за за­галь­ним пра­ви­лом зміни до до­го­во­ру орен­ди землі вно­сять­ся ви­нят­ко­во за взаєм­­ною зго­дою сторін. Тоб­то як­що до­­­­­го­во­ром не пе­ред­ба­че­но пра­во орен­до­дав­ця в од­но­сто­рон­нь­о­му по­ряд­ку збі­ль­шу­ва­ти оренд­ну пла­ту, прий­нят­тя ор­га­ном вла­ди рішен­ня про та­ке збіль­шен­ня не має жод­них пра­во­вих наслідків для орен­да­ря. Слід вра­хо­ву­ва­ти, що ти­по­вий до­говір орен­ди землі містить по­ло­жен­ня про мож­ливість пе­ре­гля­ду оренд­ної пла­ти в пев­них ви­пад­ках. То­му ігно­ру­ван­ня орен­да­рем ли­с­та про зміну став­ки орен­ди, або відмо­ва орен­да­ря від підпи­сан­ня до­дат­ко­вої уго­ди мо­же ста­ти підста­вою для звер­нен­ня орен­до­дав­ця до су­ду, в яко­му він бу­де зму­ше­ний до­­во­ди­ти об­грун­то­ваність сво­го рішен­ня про підви­щен­ня.
Іншим спо­со­бом збільшен­ня оренд­ної пла­ти за землі дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності є про­ве­ден­ня нор­ма­тив­ної гро­шо­вої оцінки зе­мель на­се­ле­но­го пунк­ту або відповідної адміністра­тив­но-те­ри­торіаль­ної оди­ниці. Вартість робіт з оцінки є ви­со­кою і ча­с­то ор­га­ни вла­ди в умо­вах дефіци­ту бю­д­жет­них коштів не ма­ють мож­ли­вості їх за­мо­ви­ти. Од­нак обов’яз­ковість про­ве­ден­ня нор­ма­тив­ної оцінки зе­мель пе­ред­ба­че­на За­ко­ном Ук­раїни «Про оцінку зе­мель». На жаль, до­сить ча­с­то нові нор­ма­тивні оцін­­ки землі є за­ви­ще­ни­ми і не відпо­ві­да­ють еко­номічним ре­аліям роз­вит­ку ре­­гіону. Зва­жа­ю­чи, що нор­ма­тив­на гро­шо­ва оцінка землі є ба­зою опо­дат­ку­ван­ня пла­тою за зем­лю, у то­му числі й оренд­ною пла­тою, підви­щен­ня оцінки землі в та­ких ви­пад­ках, за збе­ре­жен­ня не­змінною став­ки орен­ди, оз­на­чає підви­щен­ня оренд­ної пла­ти за зем­лю.
До то­го ж зміна нор­ма­тив­ної гро­шо­вої оцінки не потребує вне­сен­ня змін до до­го­во­ру орен­ди землі, но­вий розмір оцінки підля­гає за­сто­су­ван­ню ав­то­ма­тич­но з мо­мен­ту на­бут­тя чин­ності від­повідно­го рішен­ня ор­га­ну вла­ди.
Ви­щий суд роз’яс­нив, що нор­ма­тив­на гро­шо­ва оцінка зе­мель­них діля­нок не за­ле­жить від во­ле­ви­яв­лен­ня сторін до­го­во­ру орен­ди землі, а є спо­со­бом ре­гу­лю­ван­ня дер­жа­вою пла­ти за ко­ри­с­ту­ван­ня зем­лею. Зміна нор­ма­тив­ної гро­шо­вої оцінки зе­мель­них діля­нок не мо­же ото­тож­ню­ва­ти­ся як зміна розміру оренд­ної пла­ти, а є ли­ше її пе­ре­ду­мо­вою. Не­вне­сен­ня сто­ро­на­ми до­го­во­ру орен­ди землі змін до йо­го умов, що вста­нов­лю­ють­ся у за­ко­но­дав­чо­му по­ряд­ку, не звіль­няє сто­ро­ни від обов’яз­ку їхньо­го ви­ко­нан­ня.
Та­ким чи­ном, за зміни нор­ма­тив­ної гро­шо­вої оцінки орен­дар зе­мель­ної ді­лян­ки по­ви­нен са­мостійно от­ри­ма­ти в місце­во­му ор­гані Держ­зе­ма­гент­ст­ва Ук­раїни но­вий ви­тяг з технічної до­ку­мен­тації що­до нор­ма­тив­ної гро­шо­вої оцінки та відповідним чи­ном ско­ри­гу­ва­ти оренд­ну пла­ту під час по­дан­ня дек­ла­рації до по­дат­ко­во­го ор­га­ну.
Вар­то вка­за­ти, що у вка­заній ви­ще по­ста­нові Ви­щий Гос­по­дарсь­кий Суд Ук­раїни по­яс­нив, що вплив зміни нор­ма­тив­ної гро­шо­вої оцінки землі на розмір оренд­ної пла­ти мо­же спри­чи­ни­ти іні­цію­ван­ня орен­да­рем при­пи­нен­ня до­го­во­ру орен­ди за до­мо­вленістю сторін або у су­до­во­му по­ряд­ку.
Ана­логічний по­ря­док збільшен­ня нор­ма­тив­ної гро­шо­вої оцінки за­сто­со­вується і в ре­зуль­таті її що­­річної індек­сації, яку здійснює Держ­зе­м­агент­ст­во Ук­раїни відповідно до
ст. 289 ПК Ук­раї­ни. На­при­клад, Ли­с­том Держ­зе­ма­гент­ст­ва Ук­раїни
№ 12-28-0.22-95/2-14 від 10.01.2014 р. повідо­мле­но, що нор­ма­тив­ну гро­шо­ву оцінку зе­мель ста­ном на 01.01.2014 р. за 2013 р. не­об­хідно індек­су­ва­ти за ко­ефіцієнтом індек­са­ції 1,0, який роз­ра­хо­ва­но, ви­хо­дя­чи з індек­са спо­жив­чих цін за 2013 р. — 100,5%. У 2014 р. нор­ма­тив­на гро­шо­ва оцінка зе­мель на­се­ле­них пунктів, зе­мель сільсь­ко­го­с­по­дарсь­ко­го та несіль­сько­го­с­по­дарсь­ко­го (крім зе­мель у ме­жах на­­се­­ле­них пунктів) при­зна­чен­ня, яку про­ве­де­но за вихідни­ми да­ни­ми по­пе­редніх ро­ків, підля­гає індек­са­ції ста­ном на 01.01.2014 р. на ко­е­фіцієнт 3,2, який виз­на­чається, ви­хо­дя­чи з до­бут­ку ко­ефі­цієн­тів індек­сації за по­пе­редні ро­ки, по­чи­на­ю­чи з 1996 р.
Ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи дані індек­сації, що оп­ри­люд­нює Держ­зе­ма­гент­ст­во Ук­раїни що­ро­ку, не пізніше 15 січня, орен­дар зем­­лі зо­бов’яза­ний са­мостійно ко­ри­гу­ва­ти нор­ма­тив­ну оцінку та, відповідно, розмір оренд­ної пла­ти.
Як ба­чи­мо, ви­ко­ри­с­тан­ня землі дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності є про­бле­ма­тич­ним не тільки з точ­ки зо­ру оформ­лен­ня прав, але й що­до пра­виль­но­го виз­на­чен­ня мо­мен­ту ви­ник­нен­ня обов’яз­ку зі спла­ти пла­ти за зем­лю та на­леж­но­го об­ра­ху­ван­ня да­но­го по­дат­ку. На жаль, прий­ня­тий у 2010 р. ПК Ук­раїни містить не­од­но­значні по­ло­жен­ня, які по-різно­му тлу­ма­чать ор­га­ни по­дат­ко­вої служ­би та плат­ни­ки по­датків. По­дат­кові ор­га­ни повністю ігно­ру­ють вста­нов­ле­ну п. 4.1.4 ПК Ук­раїни пре­зумпцію пра­вомірності рішень плат­ни­ка в разі, як­що нор­ма за­ко­ну або нор­ми різних за­конів при­пу­с­ка­ють мно­жин­не трак­ту­ван­ня прав та обов’язків плат­ників та кон­тро­лю­ю­чих ор­ганів, внаслідок чо­го є мож­ливість прий­нят­тя рішень як на ко­ристь плат­ників по­датків, так і на ко­ристь кон­тро­лю­ю­чих ор­ганів. За та­ких умов зем­ле­ко­ри­с­ту­ва­чам вар­то вив­ча­ти су­до­ву прак­ти­ку у схо­жих спірних відно­си­нах та, в разі не­обхідності, за­хи­ща­ти свої пра­ва в суді.