План WWF. Що може зробити влада України для зниження ризиків природних супер-пожеж

У зв’язку з пожежею біля Зони відчудження у WWF Україна пояснили, що може зробити Україна, щоб запобігти виникненню природних пожеж.

План протидії WWF оприлюднив на офіційному сайті.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на nv.ua.

Причиною природних пожеж у 95% випадків є навмисний підпал або необережне поводження з вогнем, вважає заступник Міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко.

Щоб запобігти цьому, WWF пропонують таку послідовність дій:

• Посилення відповідальності (як старт — підвищення штрафів, що передбачає законопроект 2339, підписаний 15 квітня Президентом України).
• Вдосконалення системи контролю за спалюванням стерні, залишків врожаю та сухої рослинності.
• Розбудова спроможності відповідальних органів, аби покарання порушників стало невідворотнім.
• Національна інформаційна кампанія (особливо у сезони високого ризику), яка розповідає про можливі альтернативи «спалюванню», а також переконують українців «берегти ліс».
• Сприяння локальним ініціативам і громадам, які готові долучатися до інформування та моніторингу пожеж.

Клімат та природні екосистеми

Безпрецедентність розмірів минулорічних пожеж у різних місцях планети — зокрема, в Амазонії, Австралії, Сибіру — пов’язана також з іншими серйозними викликами, стверджують у WWF. Це зміна клімату та неконтрольована втрата природних екосистем — боліт, лісів, степів, луків та водойм, вільних від втручання людини.

Що може зробити Україна, аби знизити ризик супер-пожеж та надати більше стійкості екосистемам країни за умов зміни клімату:

Створювати більш стійкі, багатовидові ліси, наближені до природних. В Україні є практика створення плантацій одновидових хвойних культур. Проте такі ліси схильні до поширення вогню та всихання. На противагу — листяні та мішані ліси більш затінені, мають стійкіший мікроклімат та менш підвладні перепадам температури. Впалі дерева у таких лісах акумулюють у собі вологу і займаються набагато важче за суху соснову деревину в освітлених соснових плантаціях.

Лісівництво має бути наближене до природи та адаптоване до змін клімату. Воно потребує: появи змішаних та різновікових лісів, а не одновікових, створених однією породою, відходу від суцільних рубок, висадки місцевих видів, притаманних конкретній місцевості, а також зміни філософії лісокористування.

Надати пріоритет збереженню старих українських лісів природного походження. Високогірні праліси мають достатньо вологи, щоб за нормальних умов поширення в них вогню було здебільшого незначне. За оцінкою WWF, в Україні є близько 90 тисяч гектарів лісів, що попередньо відповідають критеріям пралісів або квазіпралісів.

Проте значне поширення вогню «штучними» лісами, за умов сильних посух, може запалити природні ліси у межах природно-заповідного фонду та інші цінні лісові ділянки, де мешкає велика кількість рідкісних тварин, та тих, які включені до Червоної книги України. У цій ситуації — гасити, зокрема, і праліси, буде набагато складніше, оскільки вони розташовані у віддалених ділянках та доступ до них обмежений.

Ввести заборону на осушення боліт та впровадити національну програму їх відновлення. Відновлення боліт знизить ризики поширення лісових пожеж, оскільки рівень вологи зросте. Окрім того, болота здатні утримувати вологу на території більш ніж шести кілометрів навколо себе, що може підтримати й українське сільське господарство, яке потерпає від зміни клімату не менше, ніж ліси від пожеж.

Припинити втрату природних систем України заради господарських цілей. У деяких областях України орні землі становлять понад 80% території. Це знищує природну спроможність ландшафту накопичувати та зберігати воду, впливає на якість води та її баланс загалом. У результаті посуху на полях можна спостерігати вже у травні.

З наукової точки зору, необхідно не тільки негайно припинити розорювати нові ділянки, а й повернути частину орних земель до стану луків, лісів, степів та інших природних систем, забезпечивши мозаїчність ландшафту, яка утримуватиме воду та захищатиме від посухи. Це включає відновлення водно-болотних угідь і торф’яників, особливо на Поліссі чи степових ділянок у землеробських областях.