Обережно! У першому читаннi прийнято Закон України “Про зерно та ринок зерна”

У серединi вересня Верховна Рада України прийняла в першому читаннi Закон “Про зерно та ринок зерна в Українi”. Проект Закону мiстить стiльки пасток для всiх учасникiв зернового ринку (окрiм зацiкавлених сторін — Мiнагрополiтики та ДАК “Хлiб України”), що запровадження цього закону без суттєвого доопрацювання призведе, радше, до виникнення нових проблем на ринку зерна, анiж до вирiшення тих, якi вже є. Почати з того, що Проект Закону мiстить багато цiлком не зрозумiлих декларативних заяв. Наприклад, “Полiтика всебiчного сприяння iнтенсифiкацiї зернового виробництва здiйснюється шляхом: надання прiоритетної бюджетної та кредитної пiдтримки (лiзингового обслуговування зернової галузi, ст. 9. Бюджетна пiдтримка кого? Що таке кредитна пiдтримка, лiзингове обслуговування галузi (ким?)? А що таке iнвестицiйна пiдтримка (ст. 27)? Увесь текст Проекту Закону просякнутий бажанням увести державний монополiзм на все та вся. Ось ст. 10: “Забезпечення насiнням виробникiв зерна здiйснюється державним насiннєвим страховим фондом за поданням Кабiнету Мiнiстрiв АР Крим, обласних та районних державних адмiнiстрацiй”. А де мiсце на ринку для приватних насiннєвих компанiй? Наступна стаття (11) запроваджує монополiю для Мiнагрополiтики: при МiнАП створити якусь систему iнформацiйного обмiну (мiж ким i ким?) i аналiтичний центр з проблем зернового ринку, якi дiють на умовах госпрозрахунку. Що, МiнАП уже не вистачає ЗАТ “Агропромсистема”? На умовах госпрозрахунку, тобто аналiтичний центр надаватиме ринкову iнформацiю виключно за грошi та й тiльки тим, кому забажає. Але ж ринкова iнформацiя повинна бути максимально доступною! Роздiл V Проекту (“Декларування та контроль якостi зерна”) дає всi пiдстави вважати, що планується повернення до тоталiтарних методiв управлiння: “декларуванню пiдлягають обсяги зерна загальною кiлькiстю, починаючи з 50 тонн. Суб’єкти пiдприємницької дiяльностi несуть вiдповiдальнiсть за повноту i достовiрнiсть даних, зазначених у декларацiї, вiдповiдно до законодавства України” (ст. 22). Але й це ще не все: “Зерносховища, якi мають вiдповiдну лiцензiю, зобов’язанi щомiсячно подавати декларацiї щодо обсягiв зерна, що знаходиться у них на зберiганнi” (ст. 23), а зберiгати зерно поза зерносховищами згiдно зi ст. 32 Закону забороняється. Навiть дитинi ясно, що декларування обсягiв зерна повинно розповсюджуватися тiльки на суб’єкти, якi приймають участь у державних програмах iз зерном (заставнi закупки, iнтервенцiйний фонд, держрезерв, насiннєвий фонд). Чому би не зайнятися створюваному при МiнАП аналiтичному центрові монiторингом зерна на ринку на пiдставi статистичних даних щодо зiбраного врожаю, даних митних служб щодо iмпорту-експорту зерна, звiтiв промислових пiдприємств про обсяги переробки зерна? Ще два монополiсти “створюються” в ст. 24,25,83. Так, контроль за якiстю зерна при експортi та iмпортi покладається на Головну держiнспекцiю якостi та сертифiкацiї сiльгосппродукцiї МінАП, а насiння — на Головну насiннєву iнспекцiю при МiнАП. Чому експортер повинен нести витрати з сертифiкацiї зерна на вiдповiднiсть українським стандартам, якщо покупець не визнає сертифiкат Держiнспекцiї та вимагатиме вiд нього сертифiкат, виданий однiєю з визнаних мiжнародних експертних компанiй? Навiщо українському iмпортеру сертифiкувати зерно на вiдповiднiсть українським стандартам (маючи сертифiкат, виданий однiєю з визнаних мiжнародних експертних компанiй), якщо цi стандарти далеко поступаються стандартам ЄС i Пiвнiчної Америки? Вiд читання роздiлу VII (“Ринок зерна”) очi лiзуть на лоба. Згiдно зi ст. 27, основними засадами державної полiтики є, в тому числi, й контроль за рацiональним використанням зерна. Хто буде вирiшувати, використовується зерно рацiонально, чи нi? Якi санкцiї загрожують споживачам зерна, якi використовують його нерацiонально? Згодовувати зерно тваринам — це рацiонально? А переробляти його на спирт? Наскiльки рацiональнiше один пекар використовує зерно порiвняно з iншим? Згiдно зi ст. 28. Уряд України та уповноваженi ним органи здiйснюють державне регулювання операцiй iз зерном, у тому числi шляхом недопущення демпінгу цiн i страхування ризикiв для суб’єктiв зернового ринку. Що таке демпiнг цiн? Як визначити, займається виробник демпiнгом, чи його виробництво є настiльки ефективним, що вiн може запропонувати зерно за цiнами, суттєво меншими середньогалузевих? Що стосується страхування цiнових ризикiв, то в розвинених країнах цим займається приватний капiтал з допомогою ф’ючерсних бiрж. Проте ф’ючерснi бiржi як елемент iнфраструктури ринку зерна в Проектi Закону взагалi не згадуються. Що, в Українi, державний бюджет є невичерпним? Увага, власники зерносховищ! Згiдно зi ст. 32 зерносховище не має права вiдмовити власнику в прийняттi зерна на зберiгання, навiть якщо зерносховище повнiстю заповнено або власник зерна принiс на зберiгання мiшок зерна. У ст. 34 уводиться поняття “складського свiдоцтва”. Закон оголошує його цiнним папером на пред’явника. Тобто, за авторами Проекту Закону, власником зерна є той, хто має свiдоцтво? А якщо у власника зерна воно було викрадено або вiн його загубив? Складське свiдоцтво є настiльки важливим у функцiонуваннi ринку зерна, що йому необхiдно було би присвятити, щонайменше, окремий роздiл i чiтко визначити його функцiї. Тим бiльше, що мова йде про цiнний папiр. Роздiли Проекту Закону, присвяченi основним iнструментам державного регулювання зернового ринку — заставним (роздiл VIII) та iнтервенцiйним (роздiл IX) закупкам зерна, — нагадують книги жахiв. Ст. 42 прямо говорить, що сiльськогосподарськi товаровиробники беруть участь у державних програмах виробництва зерна, ...укладають договори заставних закупок зерна”. Зауважте, не “можуть брати участь”, “можуть укладати договори”, а “беруть”, “укладають”. Те ж саме в ст. 67 і 68, присвячених iнтервенцiйному фонду. Вiд порiвняння ст. 43 та 48 можна збожеволiти. Згiдно зi ст. 43, власники зерна мають право розпоряджатися заставним зерном лише пiсля повернення отриманих коштiв i компенсацiї зерносховищу витрат на зберiгання та страхування зерна. А згiдно зi ст. 48 заставне зерно можна продати, не викуповуючи iз застави. Саме останнiй варiант є логічним, оскiльки власник зерна може не мати коштiв, необхiдних для повернення всiєї суми, одержаної при заставному продажу зерна. Логiчним видається можливiсть продажу складських свiдоцтв на заставне зерно. А от оплата страхування зерна повинна входити в тарифи на його зберiгання. У ст. 46 мова йде про страхування заставного зерна зерносховищами, якi вони повиннi здiйснити протягом 5 днiв пiсля прийняття зерна на зберiгання. На який термiн? Сплата страхової премiї здiйснюється одразу на максимальну кiлькiсть мiсяцiв чи помiсячно? Згiдно зi ст. 49 плата за зберiгання заставного зерна повинна здiйснюватися в грошовiй формi, але за згодою сторiн може здiйснюватися i зерном. Скiльки через цей розрахунок натурою виникне непорозумiнь! Видали, наприклад, товаровиробнику складське свiдоцтво на 1000 тонн зерна, за кожний мiсяць зберiгання зерносховище вилучає частину зерна на свою користь. Далi, товаровиробник продає складське свiдоцтво покупцю його зерна (або використовує його у виглядi застави пiд кредит, а потiм вiдмовляється вiд його повернення). Новий власник складського свiдоцтва звертається з вимогою про вiдвантаження 1000 тонн зерна, а його сповiщають, що йому фактично належить не все зазначене в свiдоцтвi зерно, а тiльки його частина! Крiм того, в ст. 50 згадується, що природнi втрати зерна при зберiганнi компенсуються утримувачами складських свiдоцтв. Ким установлюються норми природних втрат в зерносховищах? Кому це компенсують природнi втрати при зберiганнi зерна його власники? Як покупець зерна у товаровиробника дiзнається, скiльки реально зерна належить продавцю з урахуванням сплати в натурi за зберiгання та природнi втрати? А тепер про справжнiй жах. Згiдно зi ст. 54, якщо товаровиробник вирiшує взяти участь у заставному продажу зерна, вiн повинен вiдправити заявку держагенту або його уповноваженому. Протягом 5 днiв держагент повiдомляє товаровиробника про прийняття чи вiдхилення заявки. Якщо заявка приймається, товаровиробник уже не може вiдмовитися вiд укладання договору! Вiн потрапляє в повну залежнiсть монополiста — ДАК “Хлiб України”, — держагента iз заставних операцiй iз зерном. По-перше, “Хлiб України” тут же диктує, на яке зерносховище доставити зерно (хоч за 1000 км) за рахунок товаровиробника. По-друге, “Хлiб України” має власну систему зерносховищ, якi й буде завантажувати в першу чергу, навiть якщо це й незручно товаровиробнику. По-третє, що заважатиме “Хлiбу України” встановити максимальнi тарифи на зберiгання зерна? Не встигаєш оправитися вiд одного жаху, як у роздiлi IX (“Iнтервенцiйний фонд”) на тебе чекає iнший. У ст. 68 говориться, що “iнтервенцiйна цiна на зерно є складовою полiтики цiноутворення i спрямована на пiдтримку рiвня цiн i прибутку товаровиробникiв”. А хто захистить споживачiв? Адже товаровиробникiв — тисяч сто, а споживачiв — 50 мiльйонiв? Тiєю ж статтею Проекту iнтервенцiйна цiна на закупівлю зерна до фонду встановлюється до початку бюджетного року (припустiмо, десь у груднi). Якими є прогнози врожаю влiтку? Наскiльки вони реальнi? Наскiльки значення визначеної iнтервенцiйної цiни вiдбиває прогноз попиту-пропозицiї на зерновому ринку влiтку наступного року? Питання iнтервенцiйної цiни є надзвичайно важливим для всiх учасникiв ринку. Експерти з країн, де дiє механiзм iнтервенцiйних фондiв (наприклад, Польщi), зазначають велику складнiсть визначення iнтервенцiйної цiни навiть напередоднi жнив. А тут — за 7—8 месяцiв до збирання врожаю! I знову жахи. Порядок реалiзацiї продукцiї з iнтервенцiйного фонду визначає “Хлiб України” (ст. 76). Кому, на яких умовах? Прозорiсть — нуль. Поле для зловживань — широченне. До речi, в текстi Проекту Закону немає жодної згадки про закупівлі зерна для державних потреб (армiя, в’язницi, медичнi заклади тощо), про механiзми таких закупок. Чи повинно це зерно закуповуватися за прямими угодами з власниками зерна, чи на конкурснiй основi? Так, в Указi Президента України №767/2000 “Про заходи щодо забезпечення формування аграрного ринку” мовиться про купiвлю/продаж зерна для державних i регiональних потреб виключно на конкурентних засадах (товарних бiржах, аукцiонах тощо). А в Указi Президента №832/2000 “Про невiдкладнi заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна” мовиться про прямi закупівлі зерна в сезон збирання за поточними ринковими цiнами” (до речi, саме цей останнiй указ Президента й лежить в основi всього закону). Покупець, уклавши з “Хлiбом України” договір на закупівлю зерна за обумовленою цiною, з жахом дiзнається, що має сплатити зерносховищу ще й послуги iз зберiгання цього зерна та страхову премiю (ст. 76). У ст. 78 говориться, що зерносховища видають складське свiдоцтво держагенту, а не власнику зерна. Привiз товаровиробник зерно на зберiгання, а свiдоцтво видають не йому, а “Хлiбу України”. А згiдно з цiєю ж статтею складське свiдоцтво — папiр на пред’явника. Так i врожай можна втратити! Але ж проблема вирiшується елементарно: при продажу зерна до iнтервенцiйного фонду власник зерна продає держагенту складське свiдоцтво. До речi, якщо в роздiлi, де мовиться про заставне зерно, термiн сплати за здаване зерно чiтко визначено — 3 банкiвських дня (ст. 38), то термiн сплати держагентом за зерно, що приймається до iнтервенцiйного фонду, взагалi не згадується. Здав зерно, i все — до побачення! Як у тому жартi: “Скiльки разiв я вам говорив: “зайдiть завтра”, а ви завжди приходите сьогоднi!”. Народне прислiв’я каже: “Краще з розумним втратити, нiж із дурнем знайти”! Юрiй Михайлов