Насінництво України сьогодні та подальші його перспективи

Якщо ми беремо до уваги вузьке питання “забезпечення насінням”, то через цю призму можна вийти на цілу низку складових векторів, і воно виходить так, що, хоч би як ми “танцювали”, однак “танцюватимемо” навколо рослини та землі, бо вони — унікальне творіння природи, яке перетворює енергію сонця на те, що ми з вами споживаємо.

Підготовка до весняно-польових робіт, зокрема забезпечення якісним посівним матеріалом українського сільгоспвиробника під урожай 2008 року — саме це питання обговорювали на нараді, яка відбулася 24 січня 2008 року в смт Чабани Київської області в приміщенні Інституту землеробства УААН.
Протягом останніх двох місяців служби МінАПК, насіннєві інспекції працювали в обласних центрах над забезпеченням господарств насінням, і на сьогодні виробництво та забезпеченість насіннєвим зерном ярих зернових культур у всіх регіонах України становить 99,9%, і тільки три області забезпечені неповністю: Херсонська — 67%, Миколаївська — 82, та Одеська — 79%. У цілому, на весь комплекс весняно-польових робіт потрібно близько 18 млрд грн. Що тут робитиме держава? Буде виділено 4,95 млрд грн, 1,08 млрд буде виділено для дотації на 1 га, 90 млн буде виділено на селекцію, 100 млн — на здешевлення вартості техніки, на фінансову підтримку фермерським господарствам — 115 млн. Проаналізовано також і стан посівів озимих культур: на 18 січня в доброму стані було 63%, в задовільному — 29, у слабкому та зрідженому — 7,6 відсотка.
Уже створено робочу групу, яка займається розробкою концептуальних підходів до реформування всієї системи насінництва в Україні, адже міра відповідальності в того, хто виростив насіння, досить серйозна. Наразі наш принцип — не насіння, а “посівний матеріал”, адже 20%-ми посівного матеріалу господар удобрює землю. Але ж платив він за цей посівний матеріал, як за такий, що 1000 насінин мали дати 100% польової схожості. Сьогодні система насінництва в провідних країн світу працює інакше: є посівна норма на кожну культуру, згідно з нею насіння пакують, воно має відповідний сертифікат якості. І все ж, коли ми платимо за 1 млн схожих насінин, гарантовано отримаємо 99,9% польової схожості за умови виконання всіх технологічних рекомендацій.
Нині насіннєві іноземні компанії вирощують на нашій землі насіння різних культур, вивозять його в свої країни, наклеюють сертифікат якості і по всій Європі продають наше, українське, насіння, тільки під торговими марками зовсім інших компаній. Ці компанії “оселяються” переважно в центральній частині України (Київська, Полтавська, Черкаська та ін обл.), тобто в регіонах, де сприятливі погодно-кліматичні умови вирощування і де транспортна логістична складова до Європи досить близько.
У нас не дотримуються стандартів ВОС (вирівняність, однорідність, стабільність); існують сорти ярих культур, які було створено понад 20 років тому, і нового нічого немає. Сьогодні змінюється політика підтримки селекції первинного насінництва. Свого часу, з певних причин, якісь культури були неконкурентоспроможними, не стимулювали наукову думку, а отже, — й насінництво, і тепер ми маємо проблемні нюанси в групі круп’яних культур — а це продовольча безпека держави. Науковці більше захоплені кукурудзою, пшеницею, але ж є ще овес, ячмінь, гречка, просо, рис; ми забули про селекцію сидеральних культур, які б сприяли відновленню родючості грунтів; завмерла селекція багаторічних і однорічних трав, бобових культур або тих, що поширені лише в окремих конкретних зонах, наприклад, баштанні.
На ринку України склалася чи не найкраща картина використання вітчизняних сортів. Добре йдуть справи із зерновими озимими, ярими, бобовими культурам, а от із технічними та овочевими культурами — незадовільно. Близько 22 сортів і гібридів цукрових буряків записано в Реєстр сортів в Україні на 2007 рік, із них 20–21 сорт і гібрид іноземного походження. Така сама ситуація і в галузі овочевих культур. Через те, що наші овочі нетранспортабельні і в них досить короткі строки зберігання, сільгоспвиробники надають перевагу зарубіжним сортам селекції, внаслідок чого вітчизняні сорти — неконкурентоспроможні.
Головні пріоритети розширення сільського господарства, а також системи насінництва, на яких сконцентрувала увагу прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, такі:
n перший — земля, використання землі та охорона. Сюди входять структури посівних площ, як ми контролюємо їх, як ми впливаємо на раціональне використання землі, її родючість, відтворення, вапнування, гіпсування. В нас є два базові закони, які спрямовані на відтворення та охорону грунтів, але їх, на жаль, Держгрунтохорона використовує малоефективно. В Сполучених Штатах Америки, Канаді та інших країнах давно працюють такі служби, і землевласники вважають їх найсуворішими, бо, якщо фермер працює на землі і при цьому погіршуються її родючість та якість, на нього накладають адміністративну, фінансову та інші відповідальності;
n другий — залучення інвестицій та інвесторів, які працюватимуть на землі (внутрішні, зовнішні). При цьому правила виписати так, щоб були захищені як права власника землі та майна, так і права інвестора, який вкладатиме кошти (щоб не було ставлення до землі, як до хижацького ресурсу);
n третій — селекція. Хоч як це дивно, але прем’єр говорила й про селекцію в рослинництві, тваринництві, про захист прав селекціонерів, про наші досягнення й конкурентоспроможність. Це — одне з глобальних питань. Нині в Україні посівного матеріалу не нижче третьої репродукції маємо 94,5%, через два роки матимемо не нижче другої репродукції, через п’ять років плануємо мати не нижче першої репродукції — так, як це роблять Франція, Німеччина та ін. країни. Завдяки цьому ми стимулюватимемо збільшення виробництва зерна, (тому що за рахунок репродукції можна збільшити вал до 25%), зацікавимо вітчизняних селекціонерів працювати над виведенням нових сортів, які буде адаптовано до сучасних змін глобального клімату, вони задовольнять потребу планети в якісному харчуванні, створенні енергетичних сортів, з яких вироблятимуть нові альтернативні джерела енергії (біодизель, етанол, біогаз).

Геннадій Жолобецький