На городі — бузина, а в Києві — CNFA

На городі — бузина, а в Києві — CNFA З 7 по 9 квiтня цього року в Києвi пройшла щорiчна конференцiя американської органiзацiї “Сiтiзенс нетворк”, яка допомагає країнам, що розвиваються, здiйснити необхiднi змiни для переходу до ринкової економiки. Приємно, що десята щорiчна конференцiя пройшла цього року саме в Українi. Тим бiльш приємно, що спонсорами її вперше стали українськi компанiї — “Чумак” i “Райз”. Третiм спонсором виступила всесвiтньо вiдома компанiя “Тетра Пак”. (Принагiдно зауважимо, що конференцiю 2000 року в Москвi росiйськi компанiї не спонсорували.) Напочаток кiлька слiв про вiтчизняних спонсорiв. Фiрму “Чумак”, здається, представляти не треба. Її продукцію — вiд соусiв i майонезiв до консервованих овочiв — знають усі. На конференцiї “чумакiвцi” продемонстрували весь її спектр, для чого знадобився цiлий вiз. А якiсть продукцiї вiдповiдає найвищим вимогам найвибагливiших клiєнтiв. На запитання, чи керується фiрма ”Чумак” у своїй дiяльностi мiжнародними стандартами IСО-9000, член правлiння ЗАТ “Чумак” Лулу Стурен вiдповiв: Ми поважаємо мiжнароднi стандарти, але найкращим свідченням високої якостi нашої продукцiї є визнання її такими гiгантами свiтової продовольчої iндустрiї, як “МакДональдс” i “Юнiлевер” (остання реалiзує продукцiю “Чумака” в Росiї пiд торговельною маркою “Кальве”). Iнший спонсор, фiрма “Райз”, з компанiї — дистрибутора матерiально-технiчних ресурсiв — виросла у величезний холдинг, який займається рiзноманiтною дiяльнiстю, у тому числi вирощуванням сiльгоспкультур, для чого виробничi пiдроздiли взяли в оренду вже 16 тис. га рiллi термiном на 49 рокiв. Фiрма “Райз” поставила перед собою амбiцiйне завдання — контролювати 20% українського ринку агросервiсу. До речi, вiтаємо власника i почесного президента компанiї “Райз” Вiталiя Цехмiстренка з обранням до Верховної Ради на другий термiн. Цьогорiчну конференцю “Сiтiзенс нетворк” було присвячено дуже важливiй темi: розвиткові продовольчого ланцюга в напрямі доданої вартостi — переробки і торгiвлі та розвиткові iнвестицiйної привабливостi країн СНД. Оскiльки, на вiдмiну вiд вiтчизняних реформаторiв, якi вважають акцiонернi товариства колгоспами, захiднi бiзнесмени звикли ставити знак рiвностi мiж iнвестицiями та акцiонерними товариствами, перший день роботи конференцiї був присвячений питанням корпоративного (акцiонерного) управлiння. У дуже популярнiй формi вiтчизнянi та iноземнi фахiвцi виклали основнi цiлi та засади корпоративного управлiння, у тому числi таке важливе питання, як захист iнтересiв акцiонерiв. Оскiльки ще від комунiстичних часiв нашi чиновники здобувають знання автоматично iз зайняттям певного крiсла (так би мовити, мiцнiють “заднiм розумом”), послухати знавцiв справи з них нiхто не прийшов. (Крiм того, якщо акцiонерне товариство — це колгосп, а бiльшiсть наших реформаторiв свого часу очолювали колгоспи або працювали в них бухгалтерами, агрономами та ветеринарами, то, справді, чого ще тут можна навчитися?) А шкода. Вiтчизнянi та iноземнi знавцi корпоративного управлiння зазначали, що, наприклад, виданий нещодавно указ Президента України щодо розвитку корпоративного управлiння в акцiонерних товариствах суттєво вiдрiзняється вiд принципiв Органiзацiї з економiчних спiвпрацi та розвитку (OECD), якими керується весь цивiлiзований свiт. Не дивно, що нашi чиновники навiть на найвищих щаблях не знають елементарних речей: наприклад, що таке бiржi, i закликають пропустити через них 100% реального товару, або чому вiдрiзняються цiни на спотовiй бiржi та поза її межами. Ну, а щодо корпоративного управлiння, то експерти на конференцiї “Сiтiзенс нетворк” вiдзначали такi порушення (що, зрозумiло, не пiдвищували iнвестицiйного iмiджу України), як вiдмова акцiонерам в участi в загальних зборах акцiонерiв; “розбавлення” капiталу (необгрунтована емiсiя акцiй для придбання їх зацiкавленими особами); сумнiвнi операцiї менеджерiв iз зацiкавленими сторонами; фiктивнi банкрутства; продаж активiв за суттєво заниженими цiнами (крадiжка активiв). Фахiвцi з корпоративного управлiння зазначали, що три чвертi iнвесторiв вважають надзвичайно важливою існуючу практику дiяльностi спостережної ради i роблять висновки щодо iнвестування, виходячи саме з цього. Але досить про невiгластво вiтчизняних чиновникiв-реформаторiв. Перейдiмо до розгляду основного питання конференцiї “Сiтiзенс нетворк” — розвитку продовольчого ланцюга (ефективного втiлення в життя гасла “Чумака” “Вiд лану до столу”). Про те, що бiзнесом в Українi можна не просто займатися, а й займатися успiшно, розповiдали багато вiтчизняних пiдприємцiв. I справа ця є надзвичайно захоплюючою, особливо, коли держава (читай чиновництво) починає щось там регулювати. Наприклад, виконавчий директор мережi супермаркетiв “Євромарт” в Українi Ануш Саргсян заявила, що за вiдсутностi державного втручання в дiяльнiсть роздрiбної торгiвлi цивiлiзована роздрiбна торгiвля розвивається просто карколомними темпами, вiд чого виграє пересiчний споживач, якому пропонується гарантовано якiсний товар за цiнами, зрівняними в ціні, м’яко кажучи, сумнiвні товари “стихiйних” ринкiв. Держава практично усунулася від роздрiбної торгiвлi — сьогоднi, за словами, Ануш Саргсян, на державнi пiдприємства роздрiбної торгiвлi припадає 12%, а їхнiй обіг становить лише 8%. Серед усiх пiдприємств роздрiбної торгiвлi 63% є прибутковими, за рiк товарообіг у роздрiбнiй торгiвлi зрiс на 12,6%, хоча кiлькiсть магазинiв зменшилася на 35%. Бiльше того, 40% пiдприємств оптової торгiвлi забезпечують 98,8% загального товарообігу (для порiвняння: у Захiднiй Європi 80% обігу оптової торгiвлi контролюють 5 компанiй). Без держави, проте, не обiйтися, але її роль має полягати в забезпеченнi розвитку нормального конкурентного середовища. Там, де держава усувається вiд виконання цих функцiй, виникають проблеми. Наприклад, нерiвнi умови конкуренцiї (пiдробки, контрабанда) або iснуючi норми списання продукцiї датуються ще часами комунiстичного застою — і тоді у великих пiдприємств торгiвлi виникає головний бiль зі списанням продуктiв, які швидко псуються (наприклад, свiжих овочiв i фруктiв у перiод збирання врожаю). Перелiк проблем роздрiбної торгiвлi довершують такi знайомi до болю риси, як невiдповiднiсть поставленого товару кiлькостi, заявленiй у товарних накладних, недостовiрнiсть i недостатнiсть статистичної iнформацiї, поганий контроль за штрих-кодом, що призводить до необхiдностi оприходування великих партiй товару “вручну”. Проте успiхи в розвитку торгiвлi, поза сумнівом, набагато перевершують тi проблеми, якi ще залишилися. Ще однiєю успiшною мережею закладiв в Українi є мережа ресторанiв швидкого харчування “МакДональдс”. На сьогоднi мережа “МакДональдс” в Українi — це 48 ресторанiв у 16 мiстах. Усi продукти для них виробляються за спецiальними замовленнями i лише централiзовано, що є гарантією високого рiвня якостi. Зростання якостi українських продовольчих товарiв дало змогу “Мак-Дональдсу” розширити свою частку в загальних закупках: якщо на самому початку “МакДональдс” закуповував в Українi лише цукор i салат, на якi припадало лише 2% продуктiв, то у 2000 роцi частка українських продуктiв зросла до 40%, а у 2002-му повинна зрости до 60% (за рахунок закупiвлi українських м’ясних виробiв). Окрiм “Чумака”, який поставляє “МакДональдсу” овочi та соуси, постачальниками двору “його iмператорської величностi” є Днiпропетровська пекарня та Київський молокозавод “Галактон”. На вiдмiну вiд бiльшостi українських чиновникiв представники “МакДональдсу” не вважають Україну надто привабливою для iнвестицiй. Представники “МакДональдсу” наводили такi приклади української iнвестицiйної “привабливостi” для захiдного бiзнесу: значне збiльшення орендної плати пiсля того, як iнвестори завезуть та змонтують обладнання, низька якiсть української сiльгоспсировини. Коров’ячий сказ, звiсно, пiдiрвав ринки європейської яловичини, проте прогалини, що виникли, заповнили чомусь не українськi м’ясовиробники, а всiлякі зайди з Аргентини, США і Канади. Де ж нашi козаки? А в середньому вмiст жиру в українськiй яловичинi є вдвiчi меншим за європейський. Iншими словами, тварин годувати треба. Нарештi, фахiвцi “МакДональдсу” вважають, що якiсть української продукцiї, навiть на провiдних пiдприємствах харчової промисловостi України, треба серйозно пiдвищити. (До речi, щось я не побачив на конференцiї жодного представника вiд українського Харчопрому). Про чудернацькi податки в харчовiй промисловостi розповiла комерцiйний директор АТ “Оболонь” Тетяна Пересада. Наприклад, у 2001 роцi АТ “Оболонь” сплатило 261 млн грн податкiв, що у 2,4 раза перевищило чистий прибуток пiдприємства. Iншим прикладом є стягування акцизу з виробникiв пива у розмiрi 21 коп./л. Якби цей акциз вдалося зменшити, то прискорився б процес переорiєнтацiї українського споживача з “оковитої” на слабоалкогольнi напої. Участь у конференцiї “Сiтiзенс нетворк” узяв вiце-прем’єр-мiнiстр Леонiд Козаченко. Я щиро симпатизую Леонiдові Козаченку i вважаю його найкращим урядовцем у галузi сiльського господарства за всi роки незалежностi України. Проте, як казав один iз найвидатнiших фiлософiв людства Арiстотель, “Платон менi друг, але iстина дорожча”. Спочатку згадаємо iншого, сучаснішого, фiлософа — Олександра Зiнов’єва, того самого, якого за одну лише книжку про країну “Iбанiю” викинули геть з СРСР: “Успiхи, досягнутi за даного керiвництва, є успiхами саме даного керiвництва. I навiть явища, якi взагалi не залежать вiд керiвництва (наприклад, гарну погоду, старовиннi пам’ятки культури, природнi багатства тощо), керiвники схильнi розглядати як щось, що вони особисто дарують людям. Вiдповiдальнiсть за всi негативнi наслiдки господарювання керiвництва несе не керiвництво, а тi особи, яких керiвництво визнає придатними для покладання на них провини за цi наслiдки. Керiвництво не робить помилок. Зазвичай, виннi легко знаходяться”. (Наприклад, винними у дефiцитi зерна в Українi у 1999 роцi були визнанi зерновi трейдери. Вони ж виявилися винними й у перевиробництвi зерна у 2001 роцi.) Так про що говорив Леонід Козаченко? А про успiхи, звісно: найнижча iнфляцiя в СНД i навiть ЄС, внесок сiльського господарства у ВВП України — 13%, за 2–3 роки Україна досягне рiвня “застiйного” 1990-го, у 2002-му банки мають надати 8 млрд грн кредитiв, за 2–3 роки вийти на рiвень виробництва цукрового буряку у 35 млн т, закiнчити видачу держактiв на землю за 12–15 мiсяцiв. Я вас поздоровляю. Але яким це чином Україна наздожене та пережене Америку? А от як: 37% доходiв сiльгоспвиробники одержали за рахунок присадибних дiлянок. Одним словом, Верхня Вольта з ракетами. Ви думаєте, у “старшого брата” (“старшої сестри”, якщо комусь хочеться) справи йдуть краще? Глибоко помиляєтеся. Як казав Мауглi, “ми — брати по крові — ти і я!” Участь у конференцiї “Сiтiзенс нетворк” узяв голова Комiтету економiчної полiтики та пiдприємництва Державної Думи Росiї Вiктор Семенов. З його слiв я так i не зрозумiв, у чому полягає вiдмiннiсть мiж росiйським та українським шляхом розвитку: укрупнення малого бiзнесу, великотоварне виробництво, прихiд у сiльське господарство “тiньового” капiталу i випадкових iнвесторiв (гiрничозбагачувальних i металургiйних комбiнатiв, шахт тощо), субсидування банкiвської ставки, потреба в iнтервенцiйних програмах, заборона iмпорту м’яса, нерозвиненiсть iнфраструктури експорту тощо (“смотрю в тебя, как в зеркало, до головокружения”, — пам’ятаєте такого росiйського спiвака Юрiя Антонова?). Урешті-решт, iз доповiдi в доповiдь звучали тi самi проблеми та побажання: повернення ПДВ при експортi, питання приєднання України до Всесвiтньої торговельної органiзацiї (яку нашi чиновники чомусь називають Свiтовою органiзацiєю торгiвлi, але про їхнiй рiвень освiченостi я вже згадував на початку), запровадження ринку землi (який, начебто, вирiшить питання довгострокового кредитування), недотримання контрактiв, обкладання митом високотехнологiчної продукцiї, що перешкоджає її запровадженню тощо. До речi, щодо довгострокового кредитування. Я запитав старшого економiста iз сiльського господарства Всесвiтнього банку Iєна Шукера, як можна використати орендованi землi як заставу, адже 90% рiллi українськi сiльгоспвиробники орендують, а заставляти орендоване майно не можна. Виявляється, як заставу пiд довгостроковi кредити планується використовувати не саму землю, а право її оренди. Пам’ятаєте, десь рокiв з п’ять таку iдею висував академiк Павло Гайдуцький пiсля ознайомлення з черговим передовим захiдним досвiдом. То навiщо було город городити з усiєю цiєю приватизацiєю землi: здавала б держава землю в оренду, а орендну плату спрямовувала селянам — дуже просто. Але є один сумнiв. Нашим банкiрам сама земля не дуже-то й потрiбна, а от що їм робити з правом її оренди, то “тайна сия велика есть”. Насамкінець. Поступово, потихеньку, а ринок розставляє все по своїх мiсцях. Потихеньку тому, що через “високий професiоналiзм” нашi реформатори, замiсть сприяти розвиткові ринку, гальмують його, беручися керувати та регулювати тим, про що не мають жодного поняття. Але, як говорилося в одному схiдному прислiв’ї, собака бреше, а караван iде. Юрiй Михайлов