Mafia e immortale? або Як фер­мер на сто­лич­но­му рин­ку яб­лу­ка про­да­вав

Згідно зі ста­ти­с­тич­ни­ми досліджен­ня­ми сьо­годні найбільшою про­бле­мою для дрібних і се­редніх сільгоспви­роб­ників є збут про­дукції (особ­ли­во — пло­до­ово­че­вої). Спе­ку­ляція, демпінг, ко­рупція — да­ле­ко не по­вний пе­релік пе­ре­пон, які до­во­дить­ся до­ла­ти фер­ме­рові на шля­ху від сво­го гос­по­дар­ст­ва до спо­жи­ва­ча. Ось і ви­хо­дить, що вартість овочів за­ле­жить не від то­го, хто їх ви­ро­с­тив, а від «фрук­та», який їх про­дає.

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

«Місць не­має!»
…Ва­силь Не­чи­по­рен­ко (прізвище змінено із етичних міркувань), фер­мер із Тетіївсько­го рай­о­ну, що на Київщині, має 5 га яб­лу­не­во­го са­ду. Свою про­дукцію (сор­тові яб­лу­ка) чо­ловік завжди зда­вав пе­ре­куп­ни­кам, котрі приїжджа­ли пря­мо до ха­ти, ку­пу­ва­ли пло­ди оп­том, але фак­тич­но за безцінь. Од­нак цьо­го ро­ку, че­рез різке по­до­рож­чан­ня пре­па­ратів для за­хи­с­ту пло­до­вих де­рев від шкідників та хво­роб, собівартість фруктів ви­я­ви­ла­ся ду­же ви­со­кою. І то­му Ва­силь вирішив ніко­му не відда­ва­ти свій уро­жай, а спро­бу­ва­ти про­да­ти йо­го са­мо­му. Тим більше, що до Києва їха­ти не­да­ле­ко, а на сто­лич­них ба­за­рах такі яб­лу­ка, як у ньо­го, ко­ш­ту­ють ут­ричі до­рож­че, ніж їх прий­ма­ють по­се­ред­ни­ки. Отож фер­мер за­ван­та­жив про­дукцію в ав­то­мобіль та й відпра­вив­ся до міста — і не на якийсь там зви­чай­ний ба­зар, а на са­му Бе­са­раб­ку! Про те, що із цьо­го вий­ш­ло, Ва­силь роз­повів ко­ре­с­пон­ден­тові «Про­по­зиції».
...Зна­ме­ни­тий сто­лич­ний Бе­са­рабсь­кий ри­нок про­ки­дається ду­же ра­но. О третій, опів на чет­вер­ту ран­ку сю­ди по­чи­на­ють з’їжджа­ти­­­­ся ма­ши­ни із то­ва­ром. Сонні ван­таж­ни­ки роз­но­сять про­дав­цям ящи­ки з ово­ча­ми, фрук­та­ми та інши­ми про­дук­та­ми.
Ва­силь Не­чи­по­рен­ко зі своїми яб­лу­ка­ми та­кож під’їхав до залізних две­рей, які ве­дуть на те­ри­торію рин­ку.
«Гей, дядь­ку, стій! Ку­ди преш?» — грізно зу­пи­нив фер­ме­ра охо­ро­нець.
«Та ось, яб­лу­ка привіз — хо­чу про­да­ти. Приїхав раніше, щоб місце зай­ня­ти», — несміли­во спро­бу­вав по­яс­ни­ти Ва­силь.
«Му­жи­че, ти що, з Міся­ця зва­лив­ся? — працівник рин­ку по­ди­вив­ся на співроз­мов­ни­ка, як на іно­пла­не­тя­ни­на. — У нас місць не­має».
«Як же так, я ж ма­ло не з ве­чо­ра приїхав! Ваш ри­нок завжди вва­жав­ся кол­госпним. А я і є справжнісінький сільсько­го­с­по­дарсь­кий ви­роб­ник!» — обу­рив­ся се­ля­нин.
Про­бур­мотівши під ніс щось не­розбірли­ве, охо­ро­нець по­кли­кав яко­гось чо­ловіка. Той підійшов до Ва­си­ля і, розібрав­шись, що до чо­го, відра­зу за­про­по­ну­вав:
«Зна­чить так, ку­пуємо у те­бе всю про­дукцію по 4 грн за кіло­г­рам, і ти — вільний!»
«Але ж такі яб­лу­ка ви про­даєте мінімум по 15 грн! Я хо­чу тор­гу­ва­ти сам!» — спро­бу­вав чи­ни­ти
опір фер­мер.
«Не хо­чеш оп­том, то й не тре­ба. Місць для торгівлі у нас не­має», — про­лу­нав ос­та­точ­ний вер­дикт.
За­сму­че­ний Ва­силь сів за кер­мо сво­го ста­рень­ко­го ав­то­мобіля і відпра­вив­ся на Житній ри­нок. Але, на жаль, і там си­ту­ація по­вто­ри­лась. Без­ре­зуль­тат­но об’їздив­ши всі сто­личні ба­за­ри, злий, але впер­тий сільський ви­роб­ник вик­лав свої яб­лу­ка на клей­он­ку біля вхо­ду на ри­нок, що по­бли­зу станції ме­т­ро «Ге­роїв Дніпра». «Сор­тові яб­лу­ка, 10 грн за кіло­г­рам!» — за­кли­кав пе­ре­хо­жих Ва­силь.
Од­нак, замість по­купців, до ньо­го жва­во підійшли
два міліціоне­ри.
...Історія не­вда­лої торгівлі закінчи­ла­ся тим, що про­дукцію все ж до­ве­ло­ся про­да­ти пе­ре­куп­ни­кам по 4 грн
оп­том, але чо­ловік був ра­дий і цьо­му,
ад­же міліція то­вар мог­ла
і без­ко­ш­тов­но відібра­ти.

Усе схоп­ле­но, за все за­пла­че­но
Спро­би ук­раїнсько­го уря­ду вста­но­ви­ти мо­но­поль­не пра­во дик­ту­ва­ти ціни на сільгосппро­дукцію са­ми­ми се­ля­на­ми по­ки ні до чо­го не при­ве­ли. Як і рік, два, п’ять, де­сять то­му, ос­нов­ний ме­ханізм еко­номіки — кон­ку­ренція не діє: ціни на про­дук­ти про­дов­жу­ють фор­му­ва­ти пе­ре­куп­ни­ки.
«Ні для ко­го не се­к­рет, що у всіх тор­го­вих точ­ках будь-яко­го рин­ку вартість про­дуктів од­на­ко­ва, — роз­повідає фер­мер од­но­го із гос­по­дарств Рівнен­щи­ни Віктор Саб­лук. — За­пи­тай­те на по­чат­ку ря­ду, скільки ко­ш­тує кіло­г­рам помідорів чи яб­лук — і далі хо­ди­ти не­має сен­су. Із са­мо­го ран­ку тут вста­нов­люється ціна на ту чи іншу про­дукцію, спро­буй її зни­зи­ти — відра­зу от­ри­маєш “по шапці”. У ря­дах завжди сто­ять одні й ті самі лю­ди, які пра­цю­ють на пев­но­го “ха­зяїна”. Сло­вом, усе схоп­ле­но і за все за­пла­че­но, ба­лом пра­вить рин­ко­ва мафія і че­рез неї не про­би­ти­ся».
Сільгоспви­роб­ни­ки, котрі все ж ри­зи­ку­ють приїха­ти зі своїм то­ва­ром на ба­зар, за сло­ва­ми фер­ме­ра, зму­шені або про­да­ти йо­го за безцінь оп­том, або вез­ти на­зад до­до­му. Та­ка си­ту­ація скла­ла­ся не ли­ше на київських рин­ках, а й у всіх об­лас­них (і навіть де­я­ких рай­он­них) цен­т­рах. Віктор Саб­лук не раз на­ма­гав­ся тор­гу­ва­ти на рин­ку Рівно­го. Не вий­ш­ло.
«Як­що тор­гу­ва­ти постійно, то мож­на ку­пи­ти місце, але це мені не­вигідно, оскільки я не хо­чу за свою про­дукцію пра­ви­ти “ска­жені” ціни і три­ма­ти їх “до ос­тан­нь­о­го” (навіть ко­ли то­вар уже зіпсується). То­му до­во­дить­ся про­да­ва­ти тим са­мим пе­ре­куп­ни­кам, що їздять се­ла­ми і все ску­по­ву­ють оп­том, — роз­повідає фер­мер. — Найцікавіше те, що лю­ди ди­ву­ють­ся ви­со­ким цінам на ба­за­рах, ла­ють не­щас­но­го ви­роб­ни­ка: мов­ляв, на­жи­ва­ють­ся “кур­кулі”. Але на­­справді ми не от­ри­муємо і по­ло­ви­ни тих гро­шей, за які пе­ре­куп­ни­ки потім про­да­ють на­шу про­дукцію».

Мафія без­смерт­на?
У прес-службі Міністер­ст­ва аг­ро­про­мис­ло­вої політи­ки Ук­раїни від про­блем, пов’яза­них із тим, як сільгоспви­роб­ни­кові відкри­ти до­ро­гу на ба­зар, відхре­с­ти­ли­ся, мов­ляв,
це не на­ша тур­бо­та, а місце­вих ор­ганів вла­ди.
В ор­га­нах місце­вої вла­ди (зо­к­ре­ма, у Київській міськдер­жадміністрації), своєю чер­гою, за­пев­ня­ють, що рин­ко­ву мафію ви­коріни­ти май­же не­мож­ли­во. Ад­же ко­жен ри­нок, навіть як­що він є ко­му­наль­ним підприємством, орієнто­ва­ний на за­роб­лян­ня гро­шей. То­му йо­го керівництву знач­но вигідніше, аби на місцях сто­я­ли постійні про­давці, аніж час від ча­су приїжджа­ли тор­гу­ва­ти се­ля­ни. Єди­ний варіант, ко­ли фер­мер мо­же спокійно тор­гу­ва­ти на рин­ку, — це під час сільсько­го­с­по­дарсь­ких яр­ма­рок. Про­те подібні за­хо­ди про­во­дять­ся не­ча­с­то.    
Згідно із да­ни­ми Дер­жав­ної служ­би ста­ти­с­ти­ки Ук­раїни прямі про­дажі з сільсько­го­с­по­дарсь­ких підприємств та ре­алізація про­дукції по­се­ред­ни­кам є ос­нов­ни­ми ка­на­ла­ми збу­ту сільгосппро­дукції ви­роб­ни­ка­ми: 60% фер­мерів про­да­ють свою про­дукцію са­ме у та­кий спосіб. Та­ким чи­ном пе­ре­куп­ни­ки кон­тро­лю­ють більшість ек­с­порт­них то­вар­них по­токів, оп­то­вий та роздрібний тор­го­вель­ний то­ва­ро­обіг, за­вдя­ки чо­му найбільша ча­с­ти­на при­бут­ку зо­се­ре­д­жується у по­се­ред­ниць­ких струк­ту­рах.
«Дрібні ви­роб­ни­ки сільсько­го­с­по­дарсь­кої про­дукції, особ­ли­во пло­до­ово­че­вої, яку, в ос­нов­но­му, ви­ро­щу­ють на не­ве­ли­ких пло­щах із ви­ко­ри­с­тан­ням руч­ної праці, не мо­жуть за­сто­со­ву­ва­ти су­часні тех­но­логії, об’єдна­тись та до­мо­ви­тись ви­ро­щу­ва­ти од­на­кові ви­ди про­дукції, що уне­мож­лив­лює фор­му­ван­ня од­норідних то­вар­них партій про­дукції та вихід на ор­ганізо­ва­ний ри­нок, — вва­жає керівник на­пря­му “Роз­ви­ток рин­ко­вої інфра­с­т­рук­ту­ри” Про­ек­ту USAID “Аг­роІнвест” Ми­ко­ла Гри­цен­ко. — Окрім то­го, дрібні ви­роб­ни­ки не ма­ють фінан­со­вих ре­сурсів та мож­ли­во­с­тей для будівництва су­час­них ово­че- та фрук­то­с­хо­вищ. То­му знач­ну ча­с­ти­ну своєї про­дукції во­ни зму­шені про­да­ва­ти за безцінь із “по­ля” пе­ре­куп­ни­кам або зберіга­ти ви­ро­ще­не у не­при­сто­со­ва­них приміщен­нях та не­сти втра­ти від псу­ван­ня, які до­ся­га­ють 50% і більше».
За­кри­тий шлях фер­ме­рові і до су­пер­мар­кетів, ад­же ро­бо­та із тор­го­ви­ми ме­ре­жа­ми пе­ред­ба­чає на­явність на­ла­го­д­же­но­го про­це­су фа­су­ван­ня, зберіган­ня, транс­пор­ту­ван­ня, ви­ко­нан­ня чітких графіків по­ста­вок. Оскільки у дрібних сільгоспви­роб­ників шансів по­тра­пи­ти на ор­ганізо­ва­ний ри­нок по­ки що ма­ло, са­ме то­му їх так ба­га­то на при­до­рожніх та міських стихійних рин­ках.

Де ж вихід?
На дум­ку керівни­ка на­пря­му «Роз­ви­ток рин­ко­вої інфра­с­т­рук­ту­ри» Про­ек­ту USAID «Аг­роІнвест» Ми­ко­ли Гри­цен­ка, сьо­годні фер­ме­ри са­мостійно не мо­жуть вий­ти на рин­ки збу­ту (в то­му числі — і на внутрішні), оскільки їхня про­дукція не прой­ш­ла сер­тифікацію. Але це мож­на зро­би­ти че­рез ме­ханізм об’єднан­ня у сільсько­го­с­по­дарські об­слу­го­ву­ючі ко­о­пе­ра­ти­ви, ви­роб­лен­ня за­галь­них пра­вил ви­ро­щу­ван­ня про­дукції, її фа­су­ван­ня та па­ку­ван­ня.
Ек­с­перт на­во­дить при­клад, ко­ли за підтрим­ки Про­ек­ту «Аг­роІнвест» в од­но­му із сіл Хер­сонсь­кої об­ласті по­над сот­ня осо­би­с­тих се­лянсь­ких гос­по­дарств, які спеціалізу­ють­ся на ви­ро­щу­ванні ба­ш­тан­них куль­тур, об’єдна­ли­ся в сільсько­го­с­по­дарсь­кий об­слу­го­ву­ю­чий ко­о­пе­ра­тив, за­про­ва­ди­ли од­на­ко­ву тех­но­логію ви­ро­щу­ван­ня, ство­ри­ли не­ве­ли­кий логістич­ний пункт охо­ло­д­жен­ня і пе­ред­про­да­же­вої підго­тов­ки про­дукції. У ре­зуль­таті се­ля­ни зуміли навіть на­ла­го­ди­ти ек­с­порт своєї про­дукції до країн ЄС. І, не­зва­жа­ю­чи на те, що дині на євро­пейсь­кий ри­нок по­став­ля­ють Італія, Франція та інші країни, на­ша про­дукція ви­я­ви­ла­ся за­тре­бу­ва­ною.
«Як­що ми дбаємо про роз­ви­ток га­лузі пло­до­овочівництва, то по­винні зміцню­ва­ти і по­зиції на внутрішньо­му рин­ку. Ос­таннім ча­сом в Ук­раїні при­зу­пи­не­но роз­ви­ток інфра­с­т­рук­ту­ри аг­рар­но­го рин­ку, си­с­те­ми оп­то­вих ринків — регіональ­них, місце­вих, фер­мерсь­ких. Бу­ду­ють­ся тільки ті рин­ки, які ство­рю­ва­ли­ся і су­про­во­д­жу­ють­ся Про­ек­том “Аг­роІнвест”, та й то є про­бле­ми із за­лу­чен­ням інве­с­тицій у ці про­ек­ти, — говорить Ми­ко­ла Гри­цен­ко. — Ми вва­жаємо, що ком­плекс­не вирішен­ня пи­тан­ня роз­вит­ку інфра­с­т­рук­ту­ри аг­рар­но­го рин­ку є за­по­ру­кою роз­вит­ку аг­рар­но­го сек­то­ру в Ук­раїні. Ак­тивнішою має бу­ти і підтрим­ка з бо­ку дер­жа­ви, уряд по­ви­нен серй­оз­но дба­ти про роз­ви­ток
цієї інфра­с­т­рук­ту­ри, спри­я­ти
за­лу­чен­ню інве­с­тицій».