Кластери по-українськи: «плюси» та «мінуси»

За останні півроку в Україні з’явилось щонайменше три нових кластери аграрного спрямування у Київській, Харківській і Сумській областях.  Плюси і проблемні мінуси таких об'єднань проаналізував портал agravery.com.

На початку липня харківські компанії «Артика», «Юнітек», «Паритет Агро», м’ясокомбінат «М’ясний» та юридична фірма ILF запустили перший в Україні агрофудкластер Agro Food Cluster Kharkiv. Вони об’єднали 22 виробників і переробників сільськогосподарської продукції регіону, а також компанії суміжних галузей — логістики, складування, продажу та правового захисту. Мета – отримати додану вартість на свою продукцію. Кластер підтримала німецька експертна група, вже восени цього року продукцію учасників представлять на виставці у Кельні.

 «У ЄС вже давно поодинці ніхто не працює, всі об'єднуються за певними ознаками чи інтересами. Так легше лобіювати свої інтереси, дешевший доступ до ресурсів, швидший маркетинг та просування продуктів та брендів», – говорить директор Громадської спілки «Український органічний кластер» Тетяна Яблонська.

Вона створила кластер в квітні, щоб об’єднати малих і середніх виробників органічної продукції, яких небагато та яким важко завоювати позиції серед вітчизняних виробників. Через чотири місяці після створення кластер уже встиг згуртувати членів із 11 областей України.

Але є і мінуси чи недовіра до такого типу об’єднань. Голова спілки «Іноваційне фермерство та коперація» Ірина Кухтіна називає кластери модою цього року, і говорить, що насправді ефект від них не великий.

«Для мене, явище кластерів це більше маркетинг та промо. Про це говорять багато, а реальних результатів замало», – стверджує вона.  Пояснює, що працюючи з кооперативами та розвитком малого та середнього бізнесу, має змогу бачити картину зсередини. Так, у Західній Україні досить багато  ягідних  «кластерів» (подекуди, навіть не оформлених) – територій під невеликим кількостям культур (приміром, малиною), куди, природно, залучається велика кількість переробників, покупців тощо.

«У новостворених кластерів я не бачила конкретних цілей: до певного терміну продавати, розрости/переробляти/експортувати певну кількість тонн певного продукту тощо. В основному це декларація – збільшити, розвиватися. Без цифр, без конкретики. По-друге, важливим є питання координації.  Для того, щоб розвинути кластер, необхідні зовнішні ресурси, бо кожне підприємство зайняте своїми проблемами та виробничим процесом», – коментує Кухтіна.

Як розповідає cпівзасновник ТОВ «UkrUP» Анна Морозова, вона довго думала створювати часничний кластер чи кооператив і зупинилася на останньому. «Кластер має об’єднувати різні ланки, зокрема науку, а вона у нас у державі мертва.  Якщо залучати політиків і владу, тут теж підтримки ніякої, краще, аби просто не заважали. Оскільки кластер передбачає багато концепцій та аналізу ринків, то тут без підтримки грантів не обійтись. Тому наш вибір – це кооперація виробників, практична робота завдяки якій можемо спільно заощаджувати і на техніці, на посадковому матеріалі, і на ЗЗР», – ділиться досвідом А.Морозова.