Істина в зерні, тобто — в ціні

Збиральна кампанія на полях країни наближається до завершення. Врожай справді видався щедрий. Та що щедріша нива, то більше в газетах замовлених статей, а на екранах — сюжетів про загальне аграрне благополуччя.  Тим часом ціни на буханець у магазинах “підростають”.

У Харкові вартість хлібобулочних виробів наприкінці літа підскочила в середньому на 10–12%. А місцева облдержадміністрація, посилаючись на те, що пальне й добрива постійно дорожчають, оприлюднила подальший малоприємний прогноз: “Хліб в області не дешевшатиме”. І це, попри мало не рекордний урожай у країні. Хоча для мене як споживача таке здорожчання залишається питанням. Адже зростання цін на добрива й пальне, насамперед, мало б підняти ціни й на зерно, щоб ті, хто його виростив, хоча б не “прогоріли”. Ба ні — колосові, якщо порівнювати з минулим роком, упали в ціні майже вдвічі. А буханець на прилавках тільки дорожчатиме.
Чому той, хто плекав зерно, часто залишається при збитках, а на щедрому врожаї знову нагрівають руки ті, що його не вирощував? Адже сільгоспвиробники знову зводять кінці з кінцями, хлібні культури в рекордних кількостях спливають за кордон, а при цьому збагачуються торгівці. У нинішньому маркетинговому році зерна обіцяють вивезти за межі країни понад 20 млн тонн. Виходить, посередники скуповують пшеницю за мізерними цінами, а продають за світовими. Можливо, в самих продажах хлібних культур за кордон, з огляду на щедрий ужинок, нічого поганого й немає. Тільки от для економіки було б краще, якби ми вирощене зерно пропустили, скажімо, через тваринництво. Виникли б тоді додаткові робочі місця, й податкові відрахування в бюджет зросли б. А головне — з’явилися б шанси втихомирити ціни на м’ясо на прилавках. Загалом багатіла б уся країна, а не окремо взяті компанії, що торгують зерном. Але, мабуть, така аграрна політика комусь-таки вигідна.
Народний депутат Віктор Слаута пов’язав нинішню ситуацію з обвалом цін на збіжжя на внутрішньому ринку з неможливістю сільгоспвиробників з 1 січня 2008 року скористатися не тільки бюджетною підтримкою, а й до повної міри кредитними ресурсами. “Адже процентні ставки на кредити комерційних банків для аграріїв помітно зросли, а бюджетні засоби для компенсації цих ставок попросту не виділяли. Через це сільгоспвиробник не зміг навіть провести необхідні агротехнічні заходи. Лише наприкінці літа на позачерговій сесії Верховної Ради депутати виділили на це 400 мільйонів гривень”. Добре, звичайно, але тоді зібрано було понад половину врожаю, констатує В. Слаута.
Тепер багато хто з аграріїв від безгрошів’я змушений продавати зерно за вочевидь заниженими цінами: у деяких областях вони вже опустилися до 600 грн за тонну фуражної пшениці, хоча її собівартість сягає всіх 700 грн. Притримати б її до кращих часів, але ж так потрібні гроші на проведення комплексу осінньо-польових робіт. Можна зрозуміти сільгоспвиробників Полтавщини, котрі в розпал зернозбиральних робіт пікетували облдержадміністрацію з вимогами скупити в них у Держрезерв жито-пшеницю, як і було обіцяно, за встановленими цінами. Звучали обвинувачення, що ОДА грає на боці зернотрейдерів.  А неможливість для аграріїв продати зерно хоча б за собівартістю призведе до скорочення посівних площ, насамперед, під озимою пшеницею. Вона становить майже половину в хлібному валі.
Є й інші причини обвалу цін на зерновому ринку. Одна з них — наприкінці літа Укрзалізниця на 6,49% підняла плату на перевезення вантажів. Природно, всі товари, що доставляються залізницею, зросли в ціні. А в селян зібране збіжжя посередники скуповують за ще нижчими цінами, мотивуючи недоплату підвищенням вартості перевезень. Друга причина — непродовольчого зерна цьогоріч вродило як ніколи багато. Велику його кількість фахівці пояснюють тим, що селяни, не маючи достатньо коштів, економили на добривах, засобах захисту рослин. Тут простежується зачароване коло. Фінансова неспроможність не дає можливості вкладати потрібну кількість ресурсів у майбутній урожай. Звідси — невисока якість хлібних культур, що знижує ціну збіжжя. Звісно: це знову тягне за собою неможливість вкладати потрібні матеріальні ресурси під врожай наступного року.
Добре, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко розпорядилася, щоб у селян пшеницю забирали не дешевше ніж по 816 грн. Ніхто не сперечається — хай хоч так, аби тільки торговці не оббирали хліборобів. Але головне питання в іншому: в сільгоспвиробників майже завжди скуповують зерно посередники, а проконтролювати, скільки вони платять аграріям за вирощене, складно. Адже за зерно здебільшого розраховуються готівкою. Тож подолати монополію торгівців і змусити їх ділитися надприбутками — перспектива неблизька.

Валерій Друженко