Григорій Калетнік: “Що більше вивозитимемо з країни сировину, то дурнішими будемо”

У нашій країні майже завершили посівну. Дружно зійшли ранні зернові. Аграрії майже повсюдно висіяли пізні культури: круп'яні, сою, кукурудзу. Водночас зміни у владних коридорах дали й кадрові сходи у високих аграрних кабінетах. Про сільськогосподарські перспективи нашої країни розмовляємо з головою парламентського Комітету з питань агрополітики та земельних відносин Григорієм Калетніком, якого нещодавно призначено на цю посаду.

Про казахський варіант та незрозумілі закони
- Профільному комітету, - вважає він, - потрібно зібратися й серйозно проговорити, чому ми тут, і що цей комітет означає, і як ми маємо впливати на розвиток аграрного сектору. Щоб не повторювати помилок. Якщо ми відповідаємо за законодавче забезпечення діяльності аграрного комплексу країни, то потрібно, щоб виходили звідси закони, які не провокували б ту ситуацію, яку ми часто отримуємо. Маю на увазі, що повинні максимально наблизитися до формування таких законів, у яких передбачено механізми підтримки (як тепер модно казати - правила гри) в аграрному комплексі країни, які були б стабільні, зрозумілі, щоб не плутатися, хто й що в такій редакції мав на увазі, а були викладені доступною мовою, щоб вона не допускала подвійного прочитування, щоб не було стільки оцих різночитань, як у нас є. Чому ми повинні йти до стабільності цих правил і до стратегічного такого формування законодавчої бази, на підставі якого працює сільське господарство?
Я віддав АПК 24 роки: одразу після закінчення сільськогосподарської академії працював безпосередньо в сільському господарстві. Вивчав особливості його ведення в об'єднаній Європі, у наших сусідів. Бував у Казахстані. Там протягом семи останніх років нічого не міняють. Написали, що за кожний гектар - така-то доплата, за теличку - така доплата, за цукрові буряки - така, і її не міняють, і не забирають. У нас спочатку прописують: для того щоб з телички виросла корова, треба два з половиною роки. Людина розраховує, що все це вона має використати і, розвівши молодняк, отримає дотацію. А наступного року ми вже знімаємо цю дотацію. Чи ще щось. Тобто у нас кожним законом про бюджет міняються і напрями дотації, підтримки, й участі держави в агропромисловому комплексі. Потім ще в порядках, які розробляють головні розпорядники коштів Державного бюджету, ще й правила міняють: дотацію можна давати, умовно кажучи, якщо він проживає там-то, або можна давати, якщо це теличка чорно-ряба. А якщо вона айширської породи, то на неї дотації не дають. І якщо пропишуть ці правила, потім дивишся, а сільгоспвиробникові нічого майже не дістається або доходить у такому спотвореному вигляді, що воно нічому не сприяє. Я, приміром, стою на тому - і хочу за це агітувати, впливати й знайти розуміння, - щоб для аграрного сектору ми написали такі закони і видавали звідси такі законопроекти на розгляд Верховної Ради, які б справді стабілізували ситуацію і сприяли розвитку аграрного сектору економіки.

Про нас як сировинний придаток
- У принципі, я проти того, - розповів голова комітету, - щоб вивозили сировину. Але ми не готові її не вивозити. Не треба нікому лекцій читати, це зрозуміло першокласнику, що краще продати олію, ніж продати соняшник, краще продати на олії зроблений майонез, аніж олію, краще продати з майонезом яйце, ніж майонез, - це ланцюжок. Тому, чим глибша переробка, тим більше робочих місць тут, тим більше доданої вартості, тим більша зарплата в кожного, тим більша зайнятість населення, тим менша напруга для держави, для влади, для політики. А якщо врожай з цієї тисячі гектарів не вивезти, а переробити на борошно, спекти бублики, зробити макарони, то це працюватимуть фабрики; рис залишиться - виростимо м'ясо, й так далі. Це робочі місця, якась зайнятість. Якщо ми вивозимо зерно, якщо ми вивеземо соняшник, ріпак - про що говорити, тоді вивозьмо й цукрові буряки, навіщо його тут переробляти. Тобто на сьогодні моя особиста позиція - це максимально робити все для того, щоб в Україні здійснювати глибинну переробку сировини і не бути сировинним придатком будь-якої держави. Бо ми нині, в більшості своїй, сировинний придаток. Але поки що не можна накладати ембарго на вивезення зерна. Бо це вже знову ручне управління: збіжжя залишимо тут ... А що тут з ним робити? Тому спочатку треба підготувати підгрунтя для цього. Приміром, уже можемо переробляти ріпак на біодизель у себе, тоді величезна помилка, що продаємо його за кордон. А коли не готові насіння переробити, то якщо заборонимо експорт чи поставимо якісь митні перешкоди, воно в нас пропаде. Перестануть сіяти, ще щось таке станеться...
Зернотрейдер одразу скаже, мовляв, голова комітету проти експорту зерна... У далекій перспективі - категорично проти. Чим більше вивозитимемо з країни сировину, тим дурнішими будемо.

Про бурякоцукрове виробництво на Хрещатику
- Маючи нормальний розвиток бурякосійної галузі, - зазначив Григорій Калетнік, - яка вже кілька років тому забезпечувала без дотацій виробництво цукру на рівні внутрішнього споживання: близько двох мільйонів тонн, - нині ми її своїми руками задушили, тому що не забезпечили розрахунок: окремі заводи не розрахувалися за здану сировину з сільгоспвиробниками. Підтримали тоді ввезення тростинного цукру-сирцю, хоча в СОТ ще не вступили. Перехідні положення нам давали можливість не ввозити цукор - ми ввезли: офіційно - 260 тисяч тонн сирцю. І неофіційно - відкрили кордон для наповнення бюджету і ввезли значну кількість цукру. Це за позаминулі роки ми власними недолугими діями вгробили свою бурякосійну галузь.
Не може спеціаліст аграрного комплексу спокійно сприймати те, що в квітні говорять про дотування на посіяний гектар цукрових буряків (як стимулювання розширення площ під цією культурою). Цукрові буряки сіють виключно по глибокій оранці (проведеній з осені). Якщо немає глибокої оранки, немає ріллі, хай неглибокої (за новими технологіями), але підготовленої під цю культуру, то цукрові буряки там не вродять. Вони можуть вирости будь-де, але врожай буде помітно меншим. Тому жоден розумний господар не посіє цукрових буряків на непідготовлених площах. Тож сказати в квітні, коли площі треба було готувати торік, у вересні - листопаді, сійте більше, ми дамо державну підтримку - це не що інше, як марна трата коштів.
Та й кому ту дотацію давати? Ті, хто мав сіяти, власники цукрових заводів, і ті, що поробили свої холдинги, - вони й так посіють. Не обмежуйте ціну, дайте ринок цукру - і на наступний рік збільшиться вдвічі, втричі його виробництво. Чи завдяки зростанню площ, чи завдяки збільшенню врожайності. Так, площі мають значення, але галузь може збільшити виробництво іншими способами: використає нові гібриди, внесе комплекс мінеральних добрив, які сприятимуть підвищенню цукристості тощо... Проте все це треба робити вчасно. Тому тепер оголосити і 1 червня прийняти бюджетну резолюцію, що таку підтримку надаватимуть - це буде правильно.
На наступний рік по тисячі гривень на гектар - це був би добрий стимул. Зараз керівник господарства подумав би про структуру, зібрав пшеничку - підготував би площу на наступний рік. А в квітні по тисячі гривень за гектар платити - це викинути на вітер гроші.
І ще одне - нині окремих бурякосійних господарств практично немає. Наприклад, у Вінницькій області я на пальцях перелічу господарства, які ще сіють по 20, 30, 50 гектарів цукрових буряків і зібрані корені здають на цукрові заводи. Майже все сіє той, хто є власником цукрового заводу, кондитерської фабрики, спиртового заводу тощо. І він же претендує на дотацію. Хоча інколи навіть не звітує про гектари. У нього як такого господарства немає, бо зроблено великий холдинг. Там взагалі цукрові буряки вирощують... на Хрещатику, де зареєстровано структуру, і вона є власником цукрових буряків. Немає юридичної особи, яка збирає цукрові буряки. Є юридична особа, яка робить кінцевий продукт.

Розмовляла
Галина Квітка