Державним субсидіям — ні! Малопопулярний в Україні слоган взяли на озброєння фермери Нової Зеландії

Батько ядерної фізики Ернест Резерфорд і кіноактор Рассел Кроу, автогонщик Брюс МакЛарен і винахідник одноразового шприца Колін Мардок принесли Новій Зеландії світову славу. Втім, ця далека країна має право пишатися не лише такими видатними особистостями в різних сферах людської діяльності, а й своїми здобутками в сільському господарстві. Про те, що їх уможливило, читайте в нашому матеріалі.

Чверть століття тому на чемпіонаті світу з футболу збірній колишнього СРСР у суперники по групі дісталася збірна Нової Зеландії. Це спричинило певний новозеландський інформаційний бум. Величезна кількість публікацій у тогочасній пресі про футбол цієї країни містила й інформацію власне про саму далеку й невідому Нову Зеландію. Жартівлива назва новозеландців “ківі” тоді кочувала з видання у видання, але пересічний радянський обиватель так і не зміг знайти для себе інформацію, чого цю країну називають саме так. Звідтоді минуло чималенько часу. Пішла в небуття “залізна завіса”, як, власне, й те державне утворення, що за нею було сховане, — Радянський Союз. Походження неофіційної назви далекої країни “Ківі” (на честь національного птаха Нової Зеландії) перестало бути таємницею для освіченої людини. Глобалізувався світ. Україна, самостійно торуючи свій шлях у буремному сьогоденні, намагається пильно вивчати світовий досвід. Природно, що предметом особливої уваги країни з чималими чорноземними площами є організація роботи агросектору в різних країнах.
Досвід Нової Зеландії повчальний, адже в цій країні фермери не знають (чи, правильніше сказати, погано вже пам’ятають), що таке потужні державні субсидії. Добре це чи погано? Спробуємо розібратися разом із Алістером Полсоном — спеціальним сільськогосподарським торговим представником Нової Зеландії і водночас практикуючим фермером. Пан Полсон завітав до Києва і знайшов час для зустрічі з українською пресою.
Населення Нової Зеландії — трохи більше 4,2 млн осіб. Однак, попри таку невеличку цифру, ця країна відіграє помітну роль на світовому ринку сільгосппродукції. Близько 85% продукції від новозеландських фермерів іде на експорт, який щороку приносить у державну казну 18,2 млрд новозеландських доларів (співвідношення до гривні — приблизно 1:3,3). Це становить, за даними новозеландської статистики, майже 53% обсягу загального експорту товарів. Сільське господарство Країни ківі забезпечує 17% ВВП, а також кожне восьме робоче місце. Нова Зеландія — найбільший у світі експортер баранини, молочних продуктів (тут виробляють 2,2% світової молочної продукції) і ківі, другий у світі експортер вовни та четвертий — яловичини. Природно, що в Новій Зеландії превалює пасовищне тваринництво. Промислове поголів’я овець сягає 40 мільйонів голів. Чимало уваги в цій країні приділяють і оленярству (кількість поголів’я становить 1,6 млн). В країні працює 70000 фермерських господарств, середня площа яких — 3400 гектарів, 74% сільгоспугідь — пасовища.
“Ми з вами зустрічаємося в напрочуд цікавий час, — підкреслює пан Полсон. — Він цікавий тим, що у вашій внутрішній політиці відбуваються бурхливі події, а в світі панує фінансова криза. Крім того, наразі в усьому світі змінюється ставлення до продуктів харчування. Нова Зеландія підтримувала вступ України в СОТ. Метою цієї організації є підтримка вільної торгівлі. І перед Україною відкриваються цікаві перспективи. Нині ви вивчаєте аграрний досвід різних країн, насамперед європейський. Від себе ми хочемо запропонувати вам альтернативну європейській модель сільського господарства. Ми вважаємо, що наша модель є виграшною для фермера, споживача й держбюджету. Моє основне заняття — фермерство. І лише час від часу наші державні структури залучають мене як офіційного представника із сільського господарства. В мене близько 2000 гектарів землі, маю 21000 голів худоби, в т. ч. 20000 овець і 1000 голів ВРХ, а також сад ківі”.
Якщо зробити невеличкий історичний екскурс, то можна побачити, що в 50–60-ті роки минулого століття на частку Великої Британії припадало 55% обсягу всього новозеландського експорту. 1973 року Велика Британія вступила до Європейського економічного співтовариства. Відтак Нова Зеландія втратила доступ на величезний ринок збуту. Щоб компенсувати втрати, уряд ухвалив рішення надати фермерам відчутну державну підтримку, стимулюючи зростання виробництва. Було вжито комплекс заходів, у тому числі введено фіксовані мінімальні ціни, субсидії на капітальні початкові витрати, низькопроцентні позики, податкові пільги та списання боргів. Наслідки цього — втрата фермерами чутливості до сигналів ринку та нераціональне використання коштів. До того ж, дехто авантюрно брався за обробіток земель, робота на яких без державного субсидування виявилася нерентабельною. Але це з’ясувалося згодом. “Фермери почали втрачати зв’язок із ринком, — наголошує пан Полсон. — Вони стали орієнтуватися не на ринок, а на державні субсидії. Так, приміром, якщо говорити про мою ферму, 50% доходу, який я одержував, були не від торгівлі молодою бараниною, а від держави. Відтак, мені було вигідно виробляти більше баранини, хоча ринок волав: варто зменшити її виробництво. Ми виробляли 40 мільйонів тонн для продажу на зовнішньому ринку, а попит був лише на 25 мільйонів тонн. Крім того, виробники добрив, галузі, що обслуговували сільське господарство, з радістю піднімали ціни на свої послуги, адже вони розуміли, що, завдяки субсидіям, фермери не помітять підвищення вартості їхніх продуктів і послуг. Тобто вийшло так, що державна підтримка сільського господарства призвела до інтенсивного ведення сільського господарства за низької його ефективності та низької прибутковості. Однак у половині 80-х у Новій Зеландії прийшло розуміння того, що ми субсидуємо свою основну галузь. Якщо ми так вчинятимемо й надалі, то дуже швидко перетворимося на банкрутів. Це — хибний шлях. Оскільки й фермери, й суспільство в цілому розуміли це, то субсидії було скасовано буквально за один день у 1984 році. Захист, який надавали на перехідний період, був доволі невеликим. Радикальні заходи, можливо, стали відчутним ударом для багатьох фермерів. Однак стратегію було обрано правильно, й результат не забарився: продуктивність і ефективність сільського господарства збільшилися”.
Результат упровадження реформи: підвищилися темпи економічного зростання, інноваційний підхід і оперативне реагування на ринкову кон’юнктуру стали передумовами збільшення доходів. Звісно, позитивні результати не прийшли миттєво. До стану поступового впевненого зростання економіка Нової Зеландії повернулася протягом десяти років. Попри негаразди, із сільськогосподарського бізнесу пішло небагато осіб, свої землі продало всього близько 5% фермерів. Збільшився розмір фермерських господарств, оскільки нерентабельні ферми було об’єднано в більші підприємства. Кошти стали використовувати ефективніше, відбулася диверсифікація землекористування. “Ми виробляємо таку саму кількість баранини за зменшення поголів’я на 31%, що свідчить про збільшення

Алістер Полсон

продуктивності сільського господарства”, — підкреслює пан Полсон. Збільшилася частка таких сегментів сільського господарства, як садівництво, виноградарство, оленярство, став розвиватися пригодницький туризм. І нині темпи зростання сільського господарства перевищують темпи зростання будь-якої іншої галузі економіки. Розвиток агросектору посприяв притоку в цей бізнес нової генерації фермерів. Функція Міністерства сільського господарства й лісової промисловості Нової Зеландії — контроль за розвитком аграрної галузі. Втім, цей контроль не є обмежувальним: агросектор розвивається на принципах вільної економіки. Показово, що в дореформений період у Міністерстві працювало 6 тисяч осіб, у пореформений ця кількість скоротилася до 1800 осіб. Допомога від держави може бути надана лише в разі надзвичайних ситуацій, повеней, різноманітних кліматичних катаклізмів. Витрати з бюджету спрямовані винятково на проведення базових наукових досліджень і заходи контролю шкідників та хвороб. “Незважаючи на всі труднощі, які були на нашому шляху (а подеколи новозеландський долар падав до найнижчих показників за 50 років), попри відчутне зниження поголів’я, наші фермери не хочуть повертатися до часів субсидій. Єдине, про що просять фермери уряд, — створити привабливе бізнес-середовище, таке, як і в інших секторах економіки Нової Зеландії. Звісно, держава не кидає фермерів напризволяще. Чотири роки тому я особисто одержав істотну державну допомогу після повені”, — сказав Алістер Полсон.
“Які форми підтримки аграріїв існують у вашій країні?” — це найпопулярніше запитання під час зустрічей вітчизняних хліборобів із колегами з інших країн. Зазвичай, відповідь на нього потребує чималенько часу, а розгорнута — й поготів, а, діставши її, український сільгоспвиробник зітхає й повертається до вітчизняних реалій, промовляючи: “Нам би ваші умови, ми нагодували б увесь світ”. Втім, як виявляється, є країна, візитна картка сільського господарства якої — відмова фермерів від підтримки держави. Новозеландці обрали свій особливий шлях і досягли на ньому успіху. Їхній досвід вартий принаймні ретельного вивчення.
Нова Зеландія — батьківщина легендарного альпініста Едмунда Хіларі — першої людини, яка підкорила найвищу вершину світу — Еверест. Свої еверести підкорили й виробники сільськогосподарської продукції цієї країни. Тож прагнімо й ми з вами підкорити нові висоти!

Олексій Рижков

“Пропозиція” висловлює подяку пані Ельвіні Єрофєєвой та Асоціації “Український клуб аграрного бізнесу” за сприяння в підготовці матеріалу.