Чи варто ділити виставковий “кожух”

У минулому номері “Пропозиції” (№3/2003) ми розповіли про виставку “Зелений тиждень” у Берліні й українську експозицію на ній. Ми вирішили поцікавитися в одного з організаторів виставки — президента корпорації “Агропромбіржа” Віктора Тимченка, — які результати мала українська участь у цій виставці. Розмову веде Юрій Михайлов. Віктор Тимченко. Ми отримали відгук від керівництва компанії-організатора виставок “Зелений тиждень” — “Мессе Берлін”. Високо оцінили українську експозицію на цій виставці іноземна (німецька газета “Експрес”, американський журнал “Істерн економіст”) та вітчизняна преса (наприклад, щомісячник “Пропозиція”). Ми маємо надзвичайно схвальний відгук посла України в Німеччині, де той повідомляє про бажання надати підтримку у відкритті ресторану української кухні в Німеччині, спираючися на той успіх, який мав український ресторан у складі експозиції на виставці. Практично вже є завдання уряду, в особі віце-прем’єр-міністра з питань АПК, зайнятися підготовкою виставки “Зелений тиждень” у Берліні в 2004 році. Це вже про щось говорить. Хоча я не можу сказати, що перед тим уряд нас не підтримував, — ми відчували серйозну підтримку, наприклад, від Леоніда Козаченка. Але я хочу підкреслити, що раніше підготовкою до виставки всі починали займатися десь у серпні, і робилося це дуже повільно: Мінагрополітики пише накази, хтось хоче брати участь, хтось спочатку не хоче, а потім “прокидається”. Сьогодні треба створити умови для подальшої роботи в напрямі поліпшення представництва України на виставках. Наведу такий приклад. Ми три роки не могли легально показувати і презентувати м’ясомолочну продукцію. Всі країни презентували, продавали, а ми — ні. Ми перші серед країн СНД отримали дозвіл на презентацію продукції, яка швидко псується, враховуючи нервозність європейської громадськості стосовно “коров’ячого сказу”, ящура. Наші сертифікати ми поєднали з сертифікатами федеральної ветеринарної служби ФРН, і Німеччина прийняла наші продукти. А це — крок до вступу до Всесвітньої торговельної організації. (Адже все будується з дрібниць, як будинок — з окремих цеглин.) Три роки ми займалися адською працею, але своєї мети досягли. На цьогорічній експозиції Росії був ресторан, але там подавали тільки чай, м’ясомолочних продуктів у ресторані не було. На виставці ресторан української кухні був, а російської — ні. Щоб відкрити ресторан, ми витримали п’ять чи шість перевірок різних німецьких відомств: ветеринарів, митників і т.ін. Ми навчилися працювати з цими службами, ми навчилися працювати на рівні міжнародних вимог. На “Зеленому тижні” експозиція України мала цілісний концептуальний вигляд — була представлена Україна, а не набір металоконструкцій, на яких написано: “Україна”. Завдання показати національні риси, душу українського народу ми виконали. А тепер виникає питання, чому нас хають? На Раді з питань виставкової діяльності виступає директор Національного виставкового центру “Експоцентр” і заявляє: експозиція в Берліні була провальною. Мовляв, уже і Президент України піднімає це питання. Я спеціально кожному члену Ради роздав відгуки, про які я вже згадував. А хто ж збрехав Президенту? Та ж у роботі виставки активну участь брав віце-прем’єр-міністр Іван Кириленко. А тепер нам кажуть: ви не вмієте працювати, нехай цим займається інший. (Та й звідки відомо, що НВЦ зробить експозицію України на “Зеленому тижні” краще?) Так, була неприємність, пов’язана з тим, що експозиція через затримку автомобілів у Карпатах відкрилася на один день пізніше. Але ж Європа теж страждала від повеней, але чомусь жодного мера в Європі не зняли через це з посади. Це ж форс-мажорна обставина, яка трапилася вперше за п’ять років нашої участі у виставці “Зелений тиждень”. Додайте до цього подвійне святкування Різдва — в Європі, а потім в Україні — напередодні виставки. Складнощі, але ми працюємо і набираємося досвіду. Нам кажуть, віддайте підготовку до участі в “Зеленому тижні” НВЦ “Експоцентр”, оскільки це державне підприємство. Ми — акціонерна компанія, яка виконує державну справу. Тому я звернувся до членів Ради: давайте підтримувати один одного в нашій справі. Ми повинні бути Радою з питань виставкової діяльності України, а не виконавчою дирекцією НВЦ “Експоцентр України”. Якщо ми робимо помилки, допоможіть нам порадами та діями, а не знищуйте те, що ми зробили. “Пропозиція”. Французи кажуть: “Шукай жінку”, а от американці дивляться ще глибше: “Світом правлять гроші!..” Тобто мова йде про те, що НВЦ “Експоцентр” хоче відібрати ласий шматок на іноземному ринку — раб зробив свою справу, тепер він може вмерти. Сподіваємося, що з організацією суто української виставки у Чубинському у вас таких неприємностей немає. Віктор Тимченко. Помиляєтеся. Тут теж піднімається питання: в Чубинському все припинити і передати НВЦ. Що Мінагрополітики і його інструмент — корпорація “Агропромбіржа” — роблять не так? З року в рік у Чубинському відкривається щось нове, кожного року — новий розділ. З 6 гектарів, з яких ми починали, виставка виросла вже до 40. Ще одна характерна, хоча й малопомітна, на перший погляд, риса: нині на виставці присутні підприємства-нерезиденти України (я маю на увазі фірми, які не мають в Україні дочірніх підприємств, представництв або уповноважених представників). У виставці беруть участь фірми з Італії, Туреччини тощо, які тільки збираються увійти на український ринок. Це дуже показово: незважаючи на теперішні економічні складнощі, на виставку йде нерезидент. Врахуйте увагу, яку приділяє розвитку виставки в Чубинському Президент України. Спробуйте знайти місце, де можна одночасно демонструвати тваринництво, техніку, й до того ж, у роботі. У Києві такого місця немає. Розгортається конкуренція на теренах виставкового бізнесу — в Києві побудовано нові виставкові центри. Чому діючу (“розкручену”, як тепер модно висловлюватися) виставку потрібно передати НВЦ “Експоцентр”? В Україні спостерігається світова тенденція: виставки в різних місцях проводять різні компанії. Візьмемо Німеччину. Виставку “Зелений тиждень” у Берліні, присвячену розвитку продовольства, проводить компанія “Меесе Берлін”. Виставку в Ганновері, присвячену агротехніці та тваринництву, проводить інша компанія. Вони ж не заважають один одному. І уряд Німеччини підтримує обидві виставки. Мінагрополітики пропонує: давайте в НВЦ зробимо найбільшу в Україні продуктову виставку і прив’яжемо її до Дня працівника сільського господарства, де можна показати результати роботи всього АПК протягом року. А в Чубинському, як це робилося й донині, робити виставку в травні-червні, де демонструвати техніку та сільськогосподарських тварин. Чому б так не зробити? “Пропозиція”. До речі, чому в усіх розвинених країнах сільськогосподарські виставки проводяться взимку, а в Україні — влітку, коли в усіх мільйон проблем, пов’язаних зі жнивами? Віктор Тимченко. Ми робили маркетингові дослідження в цьому напрямі. Радилися з керівниками підприємств машинобудування. І останні кажуть: якраз добре, що виставка проводиться напередодні жнив. Покупці так чи інакше готуються придбати техніку. Але коли вони бачать техніку на власні очі перед жнивами, то вони розуміють, на що треба збирати гроші. Пік продажу техніки в Україні припадає на осінь — зібрано врожай, з’явилися кошти. А зимою, восени у селян уже грошей немає. І виходить, що в травні-червні підприємець на техніку подивився, вибрав, підписує контракт і через два-три місяці техніку купує. “Пропозиція”. А що нового побачать відвідувачі виставки “Агро’2003”? Віктор Тимченко. Я зараз боюся казати, бо все, що ми замислюємо, зрештою обертається проти нас. Наведу такий приклад. Є дуже багато незадоволених тим, що ми зробили ветеринарну виставку: ой, ми самі хотіли її робити. А те, що ми вперше надали зал на 700 м2, і Президент здивувався, побачивши успіхи вітчизняної ветеринарії: я, мовляв, не думав, що наша ветеринарія має такий медикаментозний потенціал вітчизняного виробництва. Усі ж вважали, що в Україну всі ветеринарні препарати завозять з-за кордону. І, як не дивно, потім почалися розмови, мовляв це нікому не потрібно. Але можу запевнити всіх учасників виставки і відвідувачів, що новинки цього року будуть.