Чи можна продовольчу безпеку держави забезпечити лопатою та граблями?

Особисті селянські господарства мають істотний потенціал для розвитку вітчизняного сільського господарства. І за правильної державної політики у цій царині вже найближчим часом можна домогтися не лише модернізації аграрної галузі, а й поповнити державну скарбницю. Таку думку обстоює керівник напряму «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко. Хіба що додає: задля цього згадана категорія дрібних сільських бізнесменів повинна змінити свій статус. Так зав’язалася наша з ним розмова.

Т. Тернівський,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

Чому особисті селянські господарства називають «українським феноменом»?
— Тому що сьогодні в Європі важко знайти категорію виробників сільськогосподарської продукції, які не мають юридичного статусу, не є юридичними особами, і дія яких навіть чітко не регламентована на законодавчому рівні.
Цим питанням можна було б не перейматися, якби в Україні воно не стосувалось величезної категорії виробників сільськогосподарської продукції. Йдеться про 4 млн господарств (за іншими оцінками — 4,5 млн), які позиціонуються як особисті селянські. Це справжній феномен, адже тут криється чимала «дірка» в питаннях оподаткування, збуту продукції прозорими, цивілізованими шляхами.

Які господарства належать до категорії особистих селянських?
— Це доволі складне питання. Маємо Закон України «Про особисте селянське господарство» від 2003 р., який визначає, що це господарська діяльність, яка провадиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають. Цим законом також визначено, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше двох гектарів, які можуть бути збільшені лише у разі отримання в натурі земельної частки (паю). Однак нині цей закон втратив актуальність і на практиці є недієвим. Разом з тим, чинний Закон України «Про сільськогосподарський перепис», який  дає визначення, хто такі «виробники сільськогосподарської продукції», включає до цієї категорії «домогосподарства», а не «особисті селянські господарства».
Згадуючи домогосподарство, ми досить часто маємо на увазі, що це будинок і прибудинкова територія, оті колишні 60 соток, на якій господарі виробляють продукцію для забезпечення переважно власних потреб. Особисті селянські господарства передбачають більші обсяги обробітку землі та виробництво товарної сільськогосподарської продукції. Але ж вони — і не фермери!
Думаю, просто настав час визначитися, в якому організаційно-правовому полі мають діяти особисті селянські господарства. Без цього аграрна галузь тупцюватиме на місці.

Який внесок особистих селянських господарств у вітчизняну аграрну економіку?
— Характеризуючи роль особистих селянських господарств, можна без перебільшення стверджувати, що ці господарства повною мірою забезпечують продовольчу безпеку держави сільськогосподарською продукцією, яка є трудомісткою і виробляється, будемо прямо казати, переважно лопатою і граблями. Так, за даними статистичної звітності «Сільське господарство України», у 2012 р. господарства населення виробили понад 90% картоплі, овочів — 86, молока — 78, м’яса яловичини — 75 та свинини — 57%. Наведені цифри вражають і однозначно засвідчують, що держава не може залишатись осторонь цієї багатомільйонної категорії виробників і має забезпечити підвищення їхнього правового, податкового, соціального статусу на рівень, щонайменше не нижчий за інші категорії сільськогосподарських товаровиробників.

Чи достатньою мірою держава сьогодні дбає про особисті селянські господарства та їхніх власників?
— Якщо розділити особисті селянські господарства за їхньою спеціалізацією, то можна сказати, що впродовж двох останніх років держава спрямувала певну фінансову підтримку на сферу тваринництва. Вона задекларована, передбачена в бюджеті. Це доплата за збереження молодняку поголів’я, компенсація вартості закупівлі доїльних апаратів тощо. На місцях у деяких регіонах також виділяють невеликі кошти  з обласних бюджетів. Тобто відбувається реалізація державної політики, спрямованої на збереження та розширення поголів’я молочного стада і збільшення продукції тваринництва.
А от у сфері плодоовочівництва такої підтримки немає.

Останнім часом висловлюється думка про необхідність переведення частини особистих селянських гос-подарств до категорії сімейних фермерських господарств. Чим це зумовлено?
— Якщо ми прагнемо розвивати та модернізовувати сільськогосподарське виробництво, запроваджувати стандарти Європейського Союзу, то всі виробники сільськогосподарської продукції повинні мати рівне законодавче поле для організації своєї діяльності і працювати в рівних податкових умовах. Отже, особисті селянські господарства мають поступово змінювати статус фізичних осіб і реєструватися юридичними особами.
Де-факто більшість із них і сьогодні вже є сімейними фермерськими господарствами. Працюють на двох, а інколи й більше гектарах (коли відбувається приєднання паїв) землі, мають із десяток корів, пораються своєю родиною. Але де-юре вони залишаються особистими селянськими господарствами, отже, користуються іншою системою оподаткування, мають організаційні та фінансові проблеми під час збуту своєї продукції переробним та іншим підприємствам, які є юридичними особами.
Тож держава мала б запровадити такі економічні механізми й стимули, які б спонукали цих людей реєструватися як сімейні фермерські господарства. Звісно, цього не зробиш одномоментно, не варто чинити і в примусовому порядку. На мою думку, попервах треба створити пільгові умови реєстрації, спрощений облік і чітку та прозору систему оподаткування, яка б показувала, що вигідно бути зареєстрованим сільгоспвиробником.

Яким критеріям мають відповідати особисті селянські господарства, щоб перетворитися на сімейні фермерські господарства?
— Особисті селянські господарства мають виробляти сільськогосподарську продукцію не лише для забезпечення потреб своєї сім’ї, а й як товар для реалізації.
Друга ознака сімейного фермерського господарства полягає в тому, що вся робота виконується членами цієї родини — без найманої робочої сили. Хіба що можливо зробити виняток передбачити виключення для сезонних робіт, особливо збору врожаю, коли тимчасово можна залучати робочу силу, однак обмежувати кількість найманих робітників.

Яку вигоду матимуть ті особисті селянські господарства, які переформатуються на фермерські господарства сімейного типу?
— Наші дослідження показують, що особисті селянські господарства, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію і намагаються її збути, зокрема через сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, втрачають 6–10% свого доходу порівняно з фермерськими господарствами.
Після реєстрації господарства як сімейного фермерського воно автоматично набуває статусу виробника сільгосппродукції, відповідно підпадаючи під зовсім іншу систему оподаткування, у першу чергу, щодо податку на додану вартість. Отже, автоматично отримуватиме вищий дохід від збуту своєї продукції. До того ж такі господарства зможуть отримати й більший доступ до кредитних ресурсів, мати перспективи розвитку, технічного та технологічного оновлення.
Якщо ми говоримо, що сімейні фермерські господарства мають бути основою розвитку сільських поселень, то слід врахувати європейський досвід. У європейських країнах, зокрема, в Польщі, створені та ефективно діють так звані європейські аграрні фонди розвитку сільської місцевості. Нам теж треба зорієнтуватися на такі підходи, на створення такого фонду.
Необхідно ухвалити державні програми підтримки розвитку сімейних фермерських господарств. І встановити преференції щодо їхнього оподаткування, бо цій категорії сільгоспвиробників працювати набагато складніше, ніж великим агрохолдингам, які займаються виробництвом високодохідних технічних і зернових культур.

Ми торкаємося економічних питань, але ж є і соціальні аспекти, які повинні спонукати особисті селянські господарства перейти до розряду сімейних фермерських?
— Можна згадати ще один феномен цієї категорії виробників. Виробляючи товарну продукцію, яка є внеском у продовольчу безпеку держави, вони собі не заробляють пенсії та, по суті, не мають належного соціального захисту. Бо не роблять відрахувань до пенсійних та інших  соціальних фондів. Згаданий Закон України «Про особисте селянське господарство» визначає, що члени таких господарств беруть участь у державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, тобто, самі на свій розсуд мають сплачувати соціальні внески. У цьому контексті сьогодні абсолютно незахищені молоді члени особистих селянських господарств, які не мають пенсійного майбутнього.
Крім того, за визначенням чинного законодавства, члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», належать до зайнятого населення, що, своєю чергою, створює проблеми під час звернень незайнятих членів у центри зайнятості.

Чим держава вже найближчим часом може допомогти особистим селянським господарствам, які захочуть перетворитися на сімейні фермерські?
— Сьогодні в Україні є Державний фонд підтримки розвитку фермерських господарств. Хоча останніми роками він не має бюджетного наповнення, в ньому враховані можливості підтримки різних категорій фермерів — скажімо, підтримка створення  відокремленої фермерської садиби, молодих фермерів тощо. У рамках цього фонду можна було б передбачити спеціальний напрям, спеціальний бюджет і спеціальну програму підтримки створення сімейних фермерських господарств. Можливо, слід чітко записати, що підтримка діє впродовж перших трьох-п’яти років за переходу від статусу особистого селянського до статусу сімейного фермерського господарства. Це був би економічний механізм, окрім податкового, який стимулював би цей процес.

На вашу думку, скільки нинішніх особистих селянських господарств фактично вже є сімейними фермерськими господарствами і такими, які готові змінити свій статус на статус фермерського господарства?
— Можна припустити, що сьогодні не менше 20% могли б зареєструватися і працювати за юридично-правовою формою сімейного фермерського господарства. Особливо це стосується тих господарств, де працює молодь, яка хоче бачити свою перспективу, мати соціальний захист.

Що може дати державі таке зростання кількості фермерських господарств?
— Фермерські господарства — це виробники сільськогосподарської продукції, які мають відповідний державний статус, відповідний економічний і фінансовий вплив.
Особисті селянські господарства, перетворюючись на сімейні фермерські господарства, підпадають під дію норм Податкового кодексу, які на сьогодні створюють пільгові/сприятливі умови діяльності сільськогосподарських товаровиробників, зокрема фермерських господарств.  Це, своєю чергою, ліквідувало б податкові ножиці, які стримують вихід продукції особистих селянських господарств на прозорі ринки збуту. Можна навести такі цифри: нині до 40% молока, а то й більше, проходить поза офіційними каналами, до 80% овочів продається з поля, тобто за готівку — посередникам. Це стосується й всієї іншої продукції, окрім зернових і технічних культур.
Отже, ця продукція не потрапляє до податкового поля.
За умови врегулювання цих питань, організації офіційних ринків збуту продукції особисті селянські господарства отримали б додатковий прибуток на рівні 4–5 млрд грн. Крім того, за нашими попередніми розрахунками, у цьому випадку бюджети різних рівнів та соціальні фонди також могли б отримати доходи на рівні не менше 4 млрд грн на рік.
Ми підійшли до необхідності впорядкувати ці питання. І, переконаний, нові фермери зможуть добре попрацювати і на користь держави, і задля власної вигоди.