Чому найближчим часом

У Міністерстві агрополітики підбили підсумки роботи за рік. Як головне досягнення пролунало: у сезоні, що минув, вдалося досягти рекордних поставок зерна за межі держави — майже 35 млн т. Україна ввійшла до трійки світових постачальників хлібних культур після США та ЄС. Але, мабуть, найцікавішим у звіті став довгостроковий прогноз.

Г. Квітка
Cпеціально для журналу «Пропозиція»

За озвученими міністром агрополітики Олексієм Павленком оцінками, до 2020 року наша країна може наростити експорт збіжжя до 40–70 млн за збору врожаю на рівні 80–100 млн т. Нагадаємо, якщо вірити інформації того самого Мінагрополітики, торік у засіки держави вдалося засипати понад
60 млн т хлібних культур. Звідси виникає два основні запитання. По-перше, чи реальні прогнозовані врожайні прориви у найближчі п’ять років? По-друге, чи так уже необхідне подвоєння експорту хлібних культур самим українцям та й решті світу? Багато громадян цілком правомірно занепокоєні: якісна пшениця йде за кордон, незабаром самим не вистачатиме. Хліб ще не раз подорожчає.
І, мовляв, настав час збільшувати не зерновий експорт, а завдяки надлишкам зерна — обсяги виробництва м’яса і молока всередині країни.

Мінагрополітики:
святкові прогнози щедрі,
але доводиться корегувати
Отже, для початку розберімося із «позахмарними» прогнозами Олексія Павленка. Відкинемо вбік популізм і опиратимемося на об’єктивні чинники. На перший погляд, цифри не такі вже й недосяжні. За офіційними даними, у 2014-му зерновий урожай становив 63,9 млн т. Щоб отримати 80–100 млн, потрібно лише збільшити вал на 25–55% від рекордного. Але, незважаючи на очікуване зростання врожайності зерна, різкий стрибок його виробництва у найближчі п’ять років малоймовірний. Адже Україна має досить обмежені можливості для подальшого розширення посівних площ унаслідок впливу кліматичного чинника. Зерновий прорив на півдні чи сході фактично неможливий через недостатню вологозабезпеченість цих регіонів. Активний розвиток іригаційних систем потребує чималих грошей, тож у найближчі кілька років поступ у цьому напрямі також під великим сумнівом. Деякий потенціал розширення площ є на півночі й заході країни.
За оцінками експертів компанії «УкрАгроКонсалт», посівні площі під зерновими, найімовірніше, стабілізуються на рівні 15–15,2 млн га (нині — понад 14 млн). До того ж зростання урожайності обмежуватиметься погіршенням умов доступу до фінансів. Виробництво зерна в Україні має як валютну (засоби захисту рослин, частково — насіння й добрива, паливо), так і гривневу (оренда землі, заробітна плата) складові. З огляду на валютні ризики, дотримання технологій нині «по кишені» далеко не всім господарствам. Відповідно, прогнозоване збільшення на 25–55% бачиться сумнівним. Більш реально в найближчу п’ятирічку, за прогнозами УкрАгроКонсалт, підвищити врожайність на 5–10%. Таким чином зерновий вал у найліпшому разі становитиме 70 млн т.

Звідки у казки
«ноги ростуть»?
Про те, за рахунок чого у Мінагрополітики очікують істотніших досягнень, можна тільки гадати. Припустімо, що аргументом, який виправдовує оптимістичні офіційні прогнози, слугує статистика попередніх п’яти років. Із 2010-го по 2014-й урожайність додала 48%. Можливо, це й стало відправною точкою для розрахунків, зроблених міністерством. Однак зростання врожайності було досягнуто шляхом збільшення частки кукурудзи у структурі посівів зернових. Витиснення «королевою полів» менш урожайних ячменю та пшениці зумовило зростання середнього показника збору зерна із гектара. Однак подальше розширення посівів кукурудзи малоймовірне.
Також сумнівна й доцільність збільшення виробництва зерна та подвоєння експорту. Вся справа у світових цінах. У нинішньому сезоні на продовольчу пшеницю вони досягли п’ятирічного мінімуму, ціни на кукурудзу залишаються на рівні попереднього, «дешевого», року. При цьому український сільгоспвиробник перебуває під дією «цінових ножиць». Тобто собівартість виробництва, доробки й зберігання зерна зростає, а ціни на зовнішніх ринках підвищуватися не квапляться. І з цілком об’єктивних причин.
Конкуренція посилюється, причому як у рамках причорноморського регіону, так і у світі загалом. Тенденція до нарощування обсягів експорту характерна і для України, і для Росії. До того ж на ринок впливає скасування експортних мит в Аргентині й агресивне зростання пропозиції зерна із цієї країни. Тобто підштовхнути ціни до росту під силу хіба що погодним чи ще яким-небудь катаклізмам.
Звичайно, у глобальному масштабі наша планета потребує збільшення виробництва продовольства, оскільки число голодуючих наближається до 800 млн осіб. Однак навряд чи цю проблему вдасться розв’язати за допомогою нарощування зернового валу в Україні, і точно вже не коштом вітчизняного сільгоспвиробника.
У звіті міністерства також пролунав план збільшити виробництво й експорт продукції переробки із високою часткою доданої вартості. Реалізація цього задуму принесла б нашій економіці істотніші іші прибутки. Однак отут варто задуматися, чи чекають у світі українське м’ясо, молоко, продукти глибокої переробки?
Безумовно, вихід на зовнішній ринок із товарами з високою часткою доданої вартості має стати пріоритетом і аграрного міністерства, і кожного окремо взятого підприємства. З одного боку, зазначають в УкрАгроКонсалті, це завдання є складним, оскільки світовий ринок сегментований і дещо вже поділений. З другого, ще двадцять років тому так само закритими виглядали ринки зерна та соняшникової олії — тоді ніхто не міг припустити, що Україна посяде на них лідируючі позиції.
До речі, повертаючись до зернового ринку: коли збільшення експорту тієї самої пшениці грунтується на скороченні в країні населення,
а у тваринництві — поголів’я, то це, погодьтеся, негативна тенденція,
а не позитивна.