Бізне­сові інте­ре­си здатні ру­ха­ти зем­лю

В Ук­раїні з но­вою си­лою за­го­во­ри­ли про купівлю-про­даж угідь для ве­ден­ня то­вар­но­го сільгоспви­роб­ництва. Сам пре­зи­дент Пе­т­ро По­ро­шен­ко вва­жає пи­тан­ня за­про­ва­д­жен­ня рин­ку землі од­ним із най­важ­ливіших у ре­фор­му­ванні аг­рар­ної га­лузі. І, ймовірно, не­ма­ло пар­­­ла­мен­таріїв підтри­ма­ють кон­сти­ту­ційно­го га­ран­та й ух­ва­лять за­кон про обіг зе­мель сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, що, згідно із Зе­мель­ним ко­дек­сом, є пе­ре­д­­­у­мо­вою для ска­су­ван­ня чин­но­го мо­ра­торію на купівлю-про­даж зе­мель­них гек­тарів.

Тим ча­сом на­галь­них про­блем, які тре­ба розв’яза­ти, перш ніж бу­де за­про­ва­д­же­но вільний ри­­нок сільго­с­пугідь, ви­с­та­чає. Од­на з них — у аг­ро­фор­му­вань є пев­на кількість ре­сурсів. Ча­с­то їх бра­кує для ве­ден­ня гос­по­да­рю­ван­ня, щоб посія­ти-зібра­ти. Як­що по­ста­не пи­тан­ня ще й ви­ку­по­ву­ва­ти зем­лю — для ча­с­ти­ни це непідйом­ний тя­гар, і во­ни відмов­лять­ся від сільгоспви­роб­ництва. А зем­ля — ос­нов­ний ре­сурс для гос­по­да­рю­ван­ня, при­наймні для рос­лин­ницт­­ва. Як для фа­б­ри­ки — об­лад­нан­ня. Без землі не посієш, не збе­реш. Сьо­годні аг­ро­фор­му­ван­ня орен­ду­ють гек­та­ри у гро­ма­дян, які от­ри­ма­ли наділи під час роз­па­ю­ван­ня ко­лек­тив­них гос­по­дарств. За­в­т­ра се­ля­ни за­хо­чуть про­да­ти свої паї. І у підприємства, яке пра­цює на цій землі, бу­де не­ве­ли­кий ви­­бір: або во­но зна­хо­дить гроші, щоб ви­ку­пи­ти гек­та­ри, або втра­чає ос­танні. З ве­ли­кою ймовір­ніс­тю, як­що за­про­ва­ди­ти ри­нок сільго­с­пугідь, влас­ни­ка­ми ста­нуть не ті, хто їх об­роб­ляє.
Інша про­бле­ма: ча­с­то лу­на­ють ар­гу­­­мен­ти, що купівля-про­даж відкри­ває ве­ли­чез­ний інве­с­тиційний по­тен­ціал для Ук­раїни. На­справді це не зов­сім так. Умов­но ка­жу­чи, як­що ок­ре­мо взя­те гос­по­дар­ст­во має в обігу 10 млн грн, за які сіє-зби­рає-про­дає і зно­ву сіє, то ко­ли до­­ве­деть­ся ви­ку­по­ву­ва­ти орен­до­вані гек­та­ри, що пе­ре­бу­ва­ють у йо­го об­робітку, при­пу­с­ти­мо, 4 млн грн фінан­со­во­го ре­сур­су потрібно бу­де ви­т­ра­ти­ти на зем­лю, аби й на­далі газ­ду­ва­ти на цих ла­нах. Тоб­то знач­на ча­с­ти­на фінан­со­во­го ре­сур­су, на­впа­ки, «ви­ми­ва­ти­меть­ся» із ра­хунків підприємств. Тре­ба до­да­ти, що ті ко­ш­ти, швид­ше за все, вза­галі «вте­чуть» із сільгоспви­роб­ництва. Ад­же се­ля­нин — про­да­вець паю, у підсум­ку, ви­т­ра­тить їх на спо­живчі цілі: на по­куп­ку ма­ши­ни або ре­монт бу­дин­ку і т. п. З дру­го­го бо­ку, хо­ча зем­лю гос­по­дар­ст­во у своїх ру­ках збе­рег­ло, та коштів, які за­ли­ши­ли­ся, вже не ви­с­та­ча­ти­ме для при­дбан­­­­ня ма­теріаль­но-технічних ре­сурсів і по­даль­шо­го ве­ден­ня ви­роб­ництва. А банківські кре­ди­ти, щоб ку­пи­ти паль­не та до­б­ри­ва, за нинішніми став­ка­ми у 30% не­має сен­су бра­ти. І та­ких су­пе­реч­ли­вих мо­ментів безліч.    
Як за­про­ва­ди­ти ри­нок сільго­с­п­угідь із най­мен­ши­ми не­га­тив­ни­ми на­­­слідка­ми для ук­раїнсько­го суспільства, на­ма­га­ють­ся розібра­ти­ся і у Вер­ховній Раді. Зо­к­ре­ма, із відповіддю на це не­про­сте за­пи­тан­ня на­родні об­ранці, керівни­ки місце­вих ор­ганів вла­ди, на­уковці, аг­ро­ви­роб­ни­ки спро­бу­ва­ли виз­на­чи­ти­ся під час комітетсь­ких слу­хань: «Стра­тегічні на­пря­ми дер­жав­ної політи­ки у сфері обігу зе­мель сільсь­ко­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, ак­ту­альні про­бле­ми га­лузі зе­мель­них відно­син та шля­хи їхньо­го по­до­лан­ня». Ад­же вре­гу­лю­ван­ня пи­тань, пов’яза­них з обігом зе­мель сільсь­ко­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня (пра­во влас­ності, орен­да, пе­ре­да­ча в ко­му­наль­ну власність то­що), є од­ним із пунктів Ко­аліційної уго­ди у на­прямі ре­фор­му­ван­ня га­лузі сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Від то­го, на­­­скільки зба­лан­со­ва­ним бу­де за­ко­но­дав­ст­во у цій сфері, за­ле­жать гос­по­дарсь­ка діяльність ти­сяч фер­мерів та пра­ва мільйонів влас­ників наділів по всій країні.

Чер­гові су­пе­реч­ки на­вко­ло мо­ра­торію
Як на­го­ло­шу­ва­ло­ся під час слу­хань, існу­ван­ня рин­ку зе­мель по­тре­бує пев­них пра­вил йо­го функціону­ван­ня, виз­на­чен­ня суб’єктів зе­мель­но­го рин­ку, які ма­ти­муть пра­во купівлі сільсько­­гос­­по­дарсь­ких зе­мель, — і над цим за­ко­­­но­дав­цям ще на­ле­жить пра­цю­ва­ти. На сьо­годні не­має об­грун­то­ва­них про­по­зицій що­до ор­га­ну, який здійсню­ва­ти­ме роз­по­ря­д­жен­ня зем­ля­ми сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, що пе­ре­бу­ва­ють у дер­жавній влас­ності та розміщені за ме­жа­ми на­се­ле­них пунктів, а та­кож не­має дер­жав­ної ус­та­но­ви, яка б ко­ор­ди­ну­ва­ла та за­без­пе­чу­ва­ла цивілізо­ва­не функціону­ван­ня рин­ку зе­мель. Тож про­ве­ден­ня комітетсь­ких слу­хань обу­мов­ле­но по­тре­бою на­пра­цю­ван­ня зро­зумілих стра­тегічних на­прямів дер­жав­ної політи­ки у сфері обі­гу зе­мель сіль­сь­­ко­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня на най­­б­лижчі три-п’ять років.
Од­не із пи­тань, яке ак­тив­но об­го­во­рю­ва­ло­ся, — знят­тя мо­ра­торію на про­даж зе­мель сільгоспприз­на­чен­ня. Дум­ки ек­с­пертів та на­уковців що­до цьо­го кар­ди­наль­но різнять­ся. Одні на­по­ля­га­ють на не­гай­но­му впро­ва­д­женні рин­ку зе­мель, інші не ре­ко­мен­ду­ють про­да­ва­ти зем­лю в умо­вах еко­номічної кри­зи та воєнно­го конфлікту.
Го­ло­ва пар­ла­ментсь­ко­го Коміте­ту із пи­тань аг­рар­ної політи­ки і зе­мель­них відно­син Та­рас Ку­то­вий на­го­ло­сив:
 «На­справді дис­кусія до­сить гли­бо­ка і на­пру­же­на. На­пру­жен­ня у цій си­­ту­а­­ції, на мою дум­ку, ви­ни­кає пе­ре­д­усім че­рез те, що є різни­ця інте­ресів учас­ників рин­­ку. Клю­чо­ве пи­тан­ня, яке ча­с­то зву­чить із ек­ранів те­левізо­рів і в залі Вер­хов­ної Ра­ди: чи про­да­ва­ти зем­лю? Зву­чить во­но у спро­ще­но­му фор­му­лю­ванні. Хто від цьо­го ви­г­рає? Яким чи­ном це має відбу­ва­ти­ся? Є по­зиція коміте­ту — за­галь­на і не фор­малізо­ва­на. Ду­маю, що, фор­малі­зу­ю­чи якусь по­зицію, ми де­що відстаємо від тих змін, які відбу­ва­ють­ся. Ме­ні здається, що потрібно ма­ти до­­рож­ню кар­ту пе­ре­дусім для от­сто­ю­ван­ня і під­­трим­ки інте­ресів учас­ників ринків: від про­сто­го се­ля­ни­на до ве­­ли­­ко­го ви­роб­ни­ка, щоб ко­жен ро­зумів своє місце на мапі в кон­тексті аг­рар­но­го сек­то­ру і пер­спек­ти­ви сво­го роз­вит­ку.
Ри­нок для рин­ку на­справді не по­трібен. Ри­нок потрібен для то­го, щоб інте­ре­си йо­го учас­ників бу­ли відповідно і гідним чи­ном пред­став­лені. За­про­ва­ди­ти ри­нок для то­го, щоб хтось сьо­год­ні за безцінь у се­ля­ни­на за­брав зем­лю, — це точ­но не рішен­ня. За­про­ва­ди­ти ри­нок для то­го, щоб в умо­вах не­­сфор­мо­ва­но­го ка­да­с­т­ру зе­­мель відбу­ва­ли­ся якісь не­зро­зумілі речі, — теж не по­тріб­но. Але вод­но­час го­во­ри­мо, що ри­нок землі — це, на­пев­но, один із рин­­­ків, на яко­му грунтується май­бут­ня ефек­тив­на інве­с­тиційна стра­тегія дер­жа­ви.
Як­що, приміром, є фер­мер, у яко­го не­ве­ли­кий наділ і вод­но­час є не­ве­ликі гро­шові за­оща­д­жен­ня, а він не ма­ти­ме мож­ли­вості за рин­ко­вою ціною на той мо­мент ку­пи­ти зем­лю... Але як­що ска­за­ти то­му фер­ме­ру, що в ньо­го є до­стат­ній ре­сурс, га­ран­то­ва­ний дер­жа­вою під низь­кий відсо­ток, і він мо­­­же ку­пи­ти зем­лю, умов­но ка­жу­чи, під 3–5% річ­них — відповідно, з’явить­ся ліквідність на цьо­му рин­ку. І це бу­де йо­го зем­ля, за яку він пла­ти­ти­ме не пай, а відсот­ко­ву став­ку певній дер­жавній інсти­туції, яка цю діяльність здійснює. Тоді у всіх гравців рин­ку зник­нуть пи­тан­ня.
На ос­нові сьо­годнішньої дис­кусії ма­ти­ме­мо цілісну по­зицію, яку змо­же­мо пре­зен­ту­ва­ти як по­зицію коміте­ту. Об­го­во­рен­ня дасть до­дат­кові ар­гу­мен­ти для міністра, для от­сто­ю­ван­ня по­­зиції і аг­раріїв, і коміте­ту, і Вер­хов­ної Ра­ди на засіданні Кабіне­ту Міністрів... Тут не має бу­ти швид­кої або — упе­ре­­дже­ної по­зиції. Важ­ли­ва відкритість ду­мок для мак­си­маль­но­го ре­зуль­та­ту».

Мільяр­ди на мо­дель
Міністр аг­ро­політи­ки Олексій Пав­лен­ко вва­жає, що у вирішенні цьо­го пи­тан­ня на­справді маємо шу­ка­ти на­шу, ук­раїнську, мо­дель:
«Маємо зро­би­ти ве­ли­чез­ну до­маш­ню ро­бо­ту до то­го, як по­ста­не пи­тан­ня рин­ку в тій чи іншій мо­делі: чи рин­ку обігу до­го­ворів орен­ди, чи рин­ку обігу паїв то­що... У нас є ба­га­то про­блем: зо­к­ре­ма, досі не про­ве­де­но інвен­та­ри­зацію зе­мель, а на це, за на­ши­ми підра­хун­ка­ми, піде май­же 2 млрд грн.
Дру­ге пи­тан­ня — ін­­фор­­­­маційне на­пов­нен­ня еле­к­трон­но­го ка­да­с­т­ру. Нині спільно із Держ­ге­о­ка­да­с­т­ром на­ма­гає­мо­ся роз­ро­би­ти про­ект зі Світо­вим бан­ком за­для за­лу­чен­ня їхніх ек­с­пертів і ре­сурсів для то­го, щоб Національ­ний ка­дастр відбув­ся».
Міністр вва­жає, що зе­мель­не пи­тан­ня ду­же за­політи­зо­ва­не. Нині, поінфор­му­вав він, ство­ре­но ро­бочі гру­пи з Євро­со­ю­зом, не­обхідно шу­ка­ти на­шу вітчиз­ня­ну мо­дель. У будь-якій фор­мулі має бу­ти ро­зуміння і зба­лан­со­вані інте­ре­си всіх гравців на рин­ку: від ма­ло­го фер­ме­ра до ве­ли­ких бізнес-струк­тур.

Купівля-про­даж дорівнює соціаль­ній на­прузі
«За умо­ви за­про­ва­д­жен­ня рин­ку сільгоспзе­мель непідго­тов­ле­ним ви­­ник­не прірва між ре­аль­ною вартістю землі й очіку­ван­ня­ми її влас­ни­ка, — впев­не­ний на­род­ний де­пу­тат Ми­ко­ла Ку­чер. — По­ча­ти купівлю-про­даж нині — це пу­с­ти­ти лю­дей за вітром та от­ри­ма­ти со­ціа­ль­не на­пру­жен­ня в се­лах. Ви­ник­не різни­ця між очіку­ван­ня­ми лю­дей і ре­аль­ною вартістю паю. Оцінка зе­мель — різна, до то­го ж у різних се­лах зем­ля різної якості.
На­ступ­не пи­тан­ня — реєстрація зе­­мель. Ми досі не мо­же­мо за­реєстру­ва­ти навіть орен­ду паїв. Уже ух­ва­ле­но рішен­ня, що цим зай­ма­ти­муть­ся но­­та­ріуси, але, вра­хо­ву­ю­чи ціни на їхні по­с­лу­ги, не ко­жен до них змо­же звер­ну­ти­ся.
Ра­но чи пізно, але ми зму­шені бу­­де­мо прий­ти до то­го, щоб про­да­ва­ти зем­лю. Але ре­фор­ми вар­то ро­би­ти зва­же­но. На­при­клад, по­ча­ти із дер­жав­них зе­мель. У нас та­ких ба­га­то, са­ме їх і вар­­­то спро­бу­ва­ти про­да­ва­ти.
Що­до за­кор­дон­но­го досвіду: на­при­клад, в Аме­риці та­кож є купівля-про­даж зе­мель. Але на рин­ку — 3–7% землі. Фер­мер, у яко­го я був на ста­жу­ванні в 1991 році, мав 300 га своєї землі і ще 100 — орен­до­ва­ної. Торік я з ним зно­ву зустрівся. У ньо­го й досі за­ли­шається 300 га своєї землі і ще 100 га орен­до­ва­ної. Поціка­вив­ся у ве­ли­ко­го фер­ме­ра (має 12 тис. га): які у вас землі? Він ска­зав, що пе­ре­важ­но орен­до­вані.
Нам вар­то відпра­цю­ва­ти до іде­а­лу всі ме­ханізми орен­ди, постійно про­во­дя­чи ро­бо­ту з людь­ми. Лю­ди ма­ють ро­зуміти логіку вла­ди, її ме­ту. Так, зре­ш­тою зем­ля про­да­ва­ти­меть­ся, але це не по­вин­но ста­ти но­вим бізне­сом, потрібно си­с­тем­но пе­рей­ти до ку­­­­­пів­­лі-про­да­жу».
До­рож­ня кар­та по­ка­же путь
«Те­ма справді сприй­мається по-різ­но­­­му, — за­зна­чив за­ступ­ник го­ло­ви пар­ла­ментсь­ко­го Коміте­ту із пи­тань аг­ро­політи­ки та зе­мель­них відно­син Олек­сандр Ба­ку­­­­мен­ко. — Ча­с­ти­на лю­дей — за, ча­с­ти­на — про­ти. І тільки про­фесій­на, чітка, ви­­віре­на по­зиція що­до землі, на­­ціональ­но­го ба­гат­ст­ва мо­же при­ве­с­ти до пра­виль­но­го рі­­шен­ня. То­му ми за­пла­ну­ва­ли і про­во­ди­ти­ме­мо ще пар­ла­мент­­ські слу­хан­ня. Од­не із го­ло­вних на­ших за­вдань на сьо­годні — швид­ке ство­рен­ня до­рож­ньої кар­ти, тих пра­ви­ль­них рішень, які да­дуть змо­­­­­гу про­ве­с­ти пра­виль­ну, про­фесійну, чітку і швид­ку за­ко­но­твор­чу ро­бо­ту, зня­ти певні про­бле­ми, які сьо­годні є (вирі­шен­­ня пи­тань що­до зе­мель­но­го ка­да­с­т­ру, віду­мер­лої спад­щи­ни то­що)».
На дум­ку Олек­сан­д­ра Ба­ку­мен­ка, важ­ли­во скла­с­ти до­рож­ню кар­ту із за­ко­но­про­ектів, які да­дуть змо­гу розв’я­за­ти про­бле­ми всіх учас­ників зе­мель­них відно­син: фер­мерів, влас­ників і орен­­­дарів паїв, тих, хто пра­цює на зем­лі, хол­дингів то­що.

Пра­вильні за­ко­но­давчі рішен­ня здатні зни­зи­ти ри­зи­ки
На­род­ний де­пу­тат Сергій
Ла­ба­зюк на­го­ло­сив:
«Про­тя­гом ос­танніх півро­ку то­чать­ся дис­кусії що­до знят­тя об­ме­жен­ня на про­даж землі. Од­нак не­обхідно вра­хо­ву­ва­ти, що швид­ке йо­го знят­тя, про яке нині за­го­во­ри­ла вла­да, пов’яза­не із та­ки­ми ри­зи­ка­ми:
Œ   сти­му­лю­ва­ти­меть­ся відтік на­се­лен­ня із сіл, де сьо­годні й так бра­кує ро­бо­чих рук. На­явність у влас­ності зе­ме­ль­них діля­нок та от­ри­ман­ня оренд­­ної пла­ти за них (особ­ли­во в на­ту­ральній та відробітковій фор­мах) є од­ни­ми із фак­торів, які “три­ма­ють” лю­дей у сіль­ській місце­вості, да­ють їм змо­гу ве­с­ти гос­по­дар­ст­во. Після про­да­жу землі та­кий фак­тор зник­не, і знач­на кількість на­се­лен­ня бу­де по­сту­по­во пе­ре­се­ля­ти­ся до міст;
   мож­ли­вий пе­рехід знач­них ма­сивів зе­мель під кон­троль ве­ли­ких кор­по­рацій, зо­к­ре­ма іно­зем­них, як наслідок — по­сту­по­ве витіснен­ня ма­­лих та се­редніх сільсько­го­с­по­дарсь­ких то­ва­ро­ви­роб­ників і фер­мерів;
Ž   по­ши­рен­ня рей­дер­ст­ва, зо­к­ре­ма шля­хом ви­ку­пу зе­мель­них діля­нок усе­ре­дині зе­мель­них ма­сивів із ме­тою по­даль­шо­го бло­ку­ван­ня ви­ко­ри­с­тан­ня всьо­го ма­си­ву;
   зни­щен­ня соціаль­ної інфра­с­т­рук­ту­ри се­ла. Слід вра­хо­ву­ва­ти, що орен­дарі сільсь­ко­го­с­по­дарсь­ких зе­мель зде­більшо­го ма­ють пе­ред те­ри­торіаль­ни­ми гро­ма­да­ми певні соціальні зо­бов’язан­ня. За до­го­во­ра­ми з ор­га­на­ми місце­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня во­ни виділя­ють ко­ш­ти на ут­ри­ман­ня, ре­монт шкіл, ди­тя­чих садків, шкільних ав­то­бусів, клубів, інших об’єктів соціаль­ної інфра­­­струк­ту­ри. Зміна влас­ників землі по­ста­вить під пи­тан­ня по­даль­ше виділен­ня коштів на ці по­тре­би.
Вка­за­ний пе­релік не­ви­черп­ний. То­му політи­ки, які го­во­рять про не­гай­не за­про­ва­д­жен­ня рин­ку сільсько­го­с­по­дарсь­ких зе­мель, ма­ють пе­ре­дусім об­го­во­рю­ва­ти не очіку­ва­ну да­ту знят­тя мо­ра­торію, а ті за­ко­но­давчі рішен­ня, які да­дуть змо­гу уник­ну­ти вка­за­них ри­зи­ків або хо­ча б істот­но їх зни­зи­ти. Крім то­го, не­обхідно по­чу­ти лю­дей, їхні по­бо­ю­ван­ня та очіку­ван­ня від знят­тя мо­ра­торію, потрібне ши­ро­ке суспільне об­го­во­рен­ня про­бле­ми. Інак­ше го­во­ри­ти про по­зи­тив­ний ре­зуль­тат важ­ко. Я от­сто­юю по­зицію, що мо­ра­торій на купів­лю-про­даж зе­мель сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня у та­ких склад­них еко­номічних умо­вах не мож­на зніма­ти, оскільки пра­ви­ла гри на рин­ку землі нав’язу­ють “зго­ри” чи­нов­ни­ки, а їх ма­ють про­по­ну­ва­ти “зни­зу” — лю­ди, влас­ни­ки зе­мель­них діля­нок, бо за Кон­сти­туцією Ук­раїни зем­ля — це власність на­ро­ду Ук­раїни. І на­род має нею роз­по­ря­д­жа­ти­ся — або сам, або че­рез об­рані ним ор­га­ни. Так ро­бить­ся в об’єднаній Європі, так ро­бить­ся у світі.
 Пе­ре­ко­на­ний, що фор­му­ван­ня рин­ку зе­мель — не­обхідна скла­до­ва для по­­даль­шо­го роз­вит­ку рин­ко­вої еко­номіки, і Ук­раїні до­ве­деть­ся прой­ти цей шлях. Од­нак цей ри­нок має бу­ти про­зо­рим і спра­вед­ли­вим, щоб ви­клю­ча­ти будь-які тіньові обо­руд­ки із зем­лею. На жаль, нині існує тіньо­вий ри­нок, ціни на яко­му знач­но за­ни­жені, і ча­с­то ти­сячі гек­тарів землі не­ле­галь­но пе­ре­хо­дять від за­кон­них влас­ників паїв в уп­равління або у власність третіх осіб. За та­ких умов знят­тя мо­ра­торію на купівлю-про­даж зе­мель при­зве­де до фак­тич­ної ле­галізації тіньо­во­го рин­ку та по­вної лік­відації ук­раїн­сько­го се­ла. То­му по­трібно зла­ма­ти ко­рупційну скла­до­ву.
 Під час підго­тов­ки до цих комітет­сь­ких слу­хань я ре­тель­но вив­чав став­лен­ня на­се­лен­ня до знят­тя мо­ра­торію на купівлю-про­даж землі. Провів низ­ку зустрічей із ви­бор­ця­ми в ок­рузі, і всі во­ни в один го­лос ви­ма­га­ли про­дов­жи­ти дію мо­ра­торію.
 Та­кож хо­чу на­ве­с­ти для при­кла­ду досліджен­ня, яке пре­зен­ту­вав про­ект “Ба­ро­метр зе­мель­ної ре­фор­ми” у рам­ках про­ек­ту “Об’єднуємо­ся за­ра­ди ре­форм” за підтрим­ки USAID. За їхніми да­ни­ми, 71,1% зем­ле­влас­ників ви­с­ту­па­ють про­ти про­да­жу землі.
 А згідно з досліджен­ня­ми Аг­роІнве­с­ту се­ред при­чин не­га­тив­но­го став­лен­ня до купівлі-про­да­жу є: страх при­хо­ду чу­жих влас­ників та ве­ли­ко­го капіта­лу, який витіснить із рин­ку фер­мерів; за­не­по­коєння, що за­можні лю­ди, які скуп­лять за безцінь землі і зба­га­тять­ся ще більше, не піклу­ва­ти­муть­ся про якість ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель; по­бо­ю­ван­ня, що зе­мель­на ре­фор­ма при­зве­де до зни­щен­ня се­ла та зро­с­тан­ня без­робіття.
 Ре­зуль­та­ти досліджен­ня свідчать про на­ст­рої се­лян у період три­ва­лої еко­номічної кри­зи. У цих умо­вах зем­ля за­ли­шається най­серй­ознішим фак­то­ром стабілізації.
 Підсу­мо­ву­ю­чи, на­по­ля­гаю на про­ве­денні по­вної інвен­та­ри­зації землі, ух­ва­ленні, врешті-решт, за­ко­ну про обіг землі та зни­щен­ня ко­рупційної скла­до­вої в цій сфері. І ли­ше після цьо­го мож­на бу­де го­во­ри­ти про знят­тя об­ме­жень на про­даж угідь». 

На комітетсь­ких слу­хан­нях по­бу­ва­ла Га­ли­на КВІТКА