Аналітик EasyBusiness розкритикував урядову концепцію земельної реформи

«Низка обмежень, що містяться в урядовій концепції земельної реформи, продовжують порушувати права українських власників землі», — вважає керівник аналітичного відділу, проектний менеджер неприбуткового аналітичного центру EasyBusiness Дмитро Ливч. Про це пише propozitsiya.com з посиланням на «Економічну правду».

В першу чергу він критикує положення про законодавче встановлення мінімальної ціни землі, обмеження кола покупців землі фізичними особами та обмеження площі на одного власника. Справді, положення про мінімальну ціну досить легко обійти. Якщо дуже грубо, то схема виглядає так: якщо законодавчо встановлена мінімальна ціна землі — $3000, то я у тебе купую землю за $3000 і одночасно ти купуєш у мене цеглину за $2000.

Що ж стосується двох інших обмежень, то Дмитро Ливч запевняє, що, проаналізувавши досвід більш ніж 60 країн, EasyBusiness прийшов до висновку, що в жодній з проаналізованих країн, де немає обмежень на розмір землі у власності або на права власності для юридичних осіб, це не призвело до негативних наслідків.

Як найближчий для України позитивний приклад лібералізації земельного ринку Д. Ливч наводить Польщу та Румунію, де за 10 років після лібералізації ціни на землю зросли в 3–4 рази, а темпи зростання вартості землі за рік досягали 17–26%.

Наприклад, у Румунії після зняття мораторію на продаж землі іноземцям в 2014 р. її середня ціна зросла 3182 до 5600 євро/га. В Польщі ж, яка зняла мораторій на продаж землі іноземцям у 2016 р., ціна землі на цей момент становила 9100 євро/га.

Щоправда, аналітик замовчує той факт, що на подорожчанні сільськогосподарських земель в Румунії заробили переважно спекулянти, які скуповували дрібні (середній розмір — близько 2 га) паї, формували великі земельні масиви, а потім, при відкритті ринку для іноземців, перепродали італійським пенсійним фондам. В той же час румунська молодь роз’їхалася по заробітках по Західній Європі: на даний момент за кордоном працює більше 10% населення 20-мільйонної країни.

У Польщі ж іноземці поділені на 2 категорії: громадяни ЄС і громадяни інших країн. І останні досі можуть купити землю тільки на підставі спеціального дозволу держави. Середня площа земельної ділянки, придбаної іноземцями з-за меж ЄС, становить 10 соток, тобто про сільськогосподарські землі тут не йдеться.

До того ж цікаво, чому негативним наслідком не вважаються скарги голландських фермерів на те, що їм насправді належать тільки їхні дружини й діти, а все інше — в заставі у банку (зазвичай — за земельну іпотеку). Адже це не що інше, як прямий наслідок одного з найбільш вільних у Європі ринків землі, який «розігрів» вартість останньої до 35 тис. євро/га.

А у Франції замість обмежень для юросіб чи обмежень по площі спрацьовує інший механізм — обов’язковий дозвіл від держави на зайняття сільським господарством. Там його за традицією видають лише тим, хто сам на цій землі працює.