Аграрне виробництво та аграрний бізнес в Україні (повна версія)

Виробнича спеціалізація підприємств
Дані останніх трьох років показують, що фермерські господарства поступово диверсифікують свою діяльність, тоді як сільгосппідприємства дедалі більше спеціалізуються на аграрному виробництві. Головними допоміжними видами діяльності у сільській місцевості є: надання послуг з помелу зерна, випікання хлібобулочних виробів та надання в оренду сільгосптехніки. Останню послугу особливо часто надають фермерські господарства. Питома вага доходу, одержаного від додаткових видів діяльності, становить пересічно 23% для фермерських господарств і 13% — для сільгосппідприємств.
Об’єкти дослідження мали переважно рослинницьку спеціалізацію. Більшість із опитаних реформованих господарств спеціалізувалися на зернових та технічних культурах, тоді як фермерські — на зернових та овочевих.
Останнім часом спостерігається чітка тенденція до зростання величини посівних площ під зерновими у фермерських господарствах та комерціалізації їх зернового виробництва. Разом з тим гірша матеріально-технічна база, нижчі показники використання мінеральних добрив і пестицидів, недотримання технології виробництва негативно позначаються на врожайності зернових культур: у фермерів вона в середньому нижча.
З іншого боку, фермери мають дещо вищі показники урожайності овочів та картоплі. Виробництво цієї групи культур — процес доволі трудомісткий, вимагає гнучкості в пристосуванні до вимог ринку, а тому з ним краще справляються невеличкі фермерські господарства.

Маркетинг
В умовах зростання конкуренції маркетингова діяльність набуває для товаровиробників дедалі більшої значущості. Як показало дослідження, фермерські господарства мають менш розгалужені канали збуту зернових та олійних культур, ніж сільгосппідприємства. Найвагомішим каналом збуту зазначеної продукції як для фермерів (40% у 2003 р.), так і для сільгосппідприємств (34%) є її продаж оптовим торговим компаніям (трейдерам).
Другим за важливістю каналом реалізації цієї товарної групи є продаж на роздрібних сільгоспринках: таким чином було реалізовано, відповідно, 28 і 20% урожаю зернових/олійних. Отже, можливість одержати дещо вищу ціну та доступність цього каналу збуту може переважувати головні його недоліки: малі товарні партії та значні витрати робочого часу.
Третім за важливістю каналом є оптові ринки. На них реалізують, відповідно, 19 та 12% урожаю зернових та олійних культур.
Дослідження також засвідчили, що сільгосппідприємства зазвичай тісніше працюють з державними закупівельними організаціями: 6% своєї товарної продукції вони реалізують саме державі. А фермерські господарства — всього 1%.
Обсяги реалізації зерна та олійних через інші канали збуту (біржі, комбікормові заводи, прямий експорт) були дуже незначними.
Якщо говорити про особливості реалізації овочевої продукції, то результати дослідження яскраво ілюструють, як обсяг виробництва впливає на вибір каналу збуту. Для фермерських господарств, де посівні площі під овочами, як правило, менші, ніж у сільгосппідприємствах, найвагоміші канали збуту — роздрібні та оптові ринки. На них реалізують, відповідно, 29 та 25% виробленої фермерськими господарствами овочевої продукції.
Для сільгосппідприємств, які мають значно більші обсяги виробництва овочів, найважливішими каналами збуту є реалізація підприємствам харчової промисловості (32%) та оптовим торговим компаніям (25%). Як і у випадку реалізації зернових та олійних, обсяг продажу овочів через біржі, мережі супермаркетів і на експорт у 2003 р. не перевищував 1%.
За якими ж критеріями товаровиробники обирають той чи той канал збуту? Для більшості опитаних підприємств “вигідна ціна” на продукцію залишається головним критерієм: 37% опитаних виробників зернових/олійних та 35% виробників овочів назвали його як один з трьох найважливіших критеріїв вибору каналів збуту.
Пояснити це можна тим, що у більшості випадків одержані за реалізовану продукцію гроші — це практично єдине джерело доходів, потрібних для поповнення оборотних коштів та розвитку підприємства. За таких умов інші критерії у виборі каналу реалізації (попередня оплата, покупець сам транспортує/зберігає продукцію, невимогливість покупця до якості продукції тощо) відіграють меншу роль.
Другим за важливістю критерієм каналу реалізації є стабільність збуту. Близько 26% виробників зернових/олійних та 28% виробників овочів також включили його до числа трьох найважливіших. Відзначимо той факт, що розподіл інших чинників, які впливають на вибір каналу збуту, є неоднаковим для фермерських господарств і сільгосппідприємств. Для виробників овочів такі критерії, як можливість попередньої оплати, репутація покупця, можливість доставки транспортом покупця та невимогливість покупця до якості продукції зібрали близько 9% відповідей. Але оскільки виробництво та реалізація зернових, як правило, не забезпечують рівномірного надходження коштів (як у випадку з овочами), то можливість попередньої оплати набуває більшої актуальності. Саме тому близько 19% виробників назвали цей чинник важливим критерієм вибору каналу збуту зернових та олійних культур.

Найменш прибутковим каналом реалізації опитані вважають продаж продукції державі.
Як з’ясувалося, під час продажу зернових та олійних культур доставку продукції в більшості випадків здійснюють товаровиробники. Зокрема, у разі продажу через роздрібні та оптові ринки або підприємствам харчової промисловості, відповідно, 90, 89 та 88% усіх опитаних господарств доставляли продукцію самостійно. У разі продажу державі цей показник становив 80%. Проте під час реалізації зернових та олійних трейдерам сільгоспвиробники відповідали за доставку продукції лише у 39% випадків.
Оплата за реалізовані зернові та олійні зазвичай надходить швидше, ніж за овочі. Лише 12% виробників овочів мали змогу отримати попередню оплату (проти 19% виробників зернових та олійних), а 21% овочівників мають очікувати проплату за продану продукцію понад два тижні, тоді як частка таких серед виробників зернових та олійних становить всього 8%.
Який же період одержання грошей за продукцію є для опитаних найбільш прийнятним? Переважна більшість з них категорично не готові реалізовувати продукцію зі значною відстрочкою платежу. Про це заявили 59% виробників зернових та олійних і 57% виробників овочів. Близько третини опитаних готові реалізовувати продукцію з відстрочкою платежу, яка не перевищуватиме два тижні. І тільки 4% виробників зерна та олійних і 7% виробників овочів згодні чекати на оплату понад два тижні.
Цікаво, що, незважаючи на значно менший термін зберігання овочів, порівняно з зерновими та олійними культурами, розподіл реалізації цих двох груп продукції протягом року є майже однаковим. Близько 86% зернових/олійних і 87% овочів виробники реалізують до кінця календарного року, тобто в період, коли ціни на продукцію знижуються. Причиною такого спішного продажу є потреба господарств у коштах для повернення кредитів та розрахунку за поставлені раніше ресурси. Про це повідомили у 61% фермерських господарств і 62% сільгосппідприємств.

Другий важливий чинник швидкого збуту врожаю — відсутність потужностей для зберігання продукції або високі ціни на цю послугу: саме так вважають 32% опитаних фермерів та 24% сільгосппідприємств.
Одним із шляхів підвищення ефективності аграрного бізнесу є об’єднання ресурсів виробників у маркетинговий кооператив. Їх створення особливо актуальне для фермерських господарств. З огляду на це одне з питань досліджень було присвячене вивченню ставлення сільгоспвиробників до можливості створення маркетингового кооперативу. Цікаво зазначити, що фермери і сільгосппідприємства виявили тут одностайність. Майже третина фермерів (31%) та сільгосппідприємств (30%) поки що не бачать для себе потреби в розвитку маркетингової кооперації. При цьому сільгосппідприємства ставляться до можливості такого об’єднання скептичніше, називаючи його “тим самим колгоспом”.

Фінансування
У 2003 р. фінансовий стан підприємств погіршувався. Так, торік, порівняно з 2002 р., кількість збиткових підприємств зросла на 4 відсоткових пункти (в.п.), а прибуткових — скоротилася на 13 в.п. Найвищим показник збитковості серед досліджених областей виявився на Херсонщині (53%), а найнижчим — на Донеччині (12%).
Головним джерелом фінансування сільгоспвиробників залишаються власні кошти. Проте в останній рік спостережень відсоток респондентів, які дали таку відповідь, порівняно з попереднім роком, уперше скоротився (79% проти 93%).
Другим за значенням джерелом фінансування в 2003 р. виявилася реалізація активів (23%). Це доволі несподіваний результат, оскільки в попередні два роки кількість респондентів, які посилалися на таке джерело фінансування, не перевищувала 2%. У розрізі областей з величезним відривом тут лідирує Донеччина, де реалізація активів стала головним джерелом фінансування для 82% опитаних підприємств.
Третє місце в рейтингу джерел фінансування в 2003 р. посідають кредити комерційних банків за схемою часткового відшкодування відсотків (17% опитаних). Проте слід сказати, що значення цього джерала поступово знижується. Натомість зростає питома вага кредитів комерційних банків, виданих на загальних підставах. Зазначимо однак, що, хоча загальний відсоток опитаних, які в 2003 р. посилалися на це джерело фінансування як на важливе, становить лише 10%, ця цифра вдвічі перевищує результат 2002 р. Цікаво також, що зростання значення цього джерела відбувалося в сільгосппідприємствах, а не у фермерських господарствах.

Що ж до наступних за актуальністю джерел фінансування, то тенденції протягом усіх років дослідження спостерігалися такі: фермери більше покладалися на позики приватних осіб (15% опитаних) і менше — на кредити комерційних банків з частковим відшкодуванням відсотків (9%). Водночас реформовані КСП частіше послуговуються кредитами комерційних банків з частковим відшкодуванням відсотків (41%) та кредитами на загальних підставах (19%).
Як і раніше, одержувачі кредитів у більшості випадків використовують їх на фінансування поточних виробничих завдань: закупівлю ПММ (59% опитаних), придбання посівного матеріалу (47%), закупівлю засобів захисту рослин (39%) тощо. Відсотки за цими категоріями затрат навіть зросли проти попереднього року, тобто позитивні тенденції щодо оновлення матеріально-технічної бази та придбання обладнання, які намітилися в 2002 р., не мали продовження в 2003 р.

Також спостерігалося впевнене скорочення затрат на придбання племінної худоби: загалом на 4 в.п. за три роки досліджень, унаслідок чого тих респондентів, які в 2003 р. витрачали кошти на придбання племінної худоби, було всього 4%.
Повернення кредитів у 2003 р. залишалося на рівні попередніх років. Серед тих респондентів, які користуються чи користувалися кредитами, 84% повернули або планують повернути гроші вчасно. У 2003 р. також зберігалася тенденція кращого повернення кредитів фермерськими господарствами порівняно з сільгосппідприємствами.

Правові та організаційні аспекти
Результати опитування респондентів у 2003 р. дають підстави для висновку, що рівень проблем, пов’язаних із використанням земельних паїв, не тільки не знизився, порівняно з 2002 р., а й має чітко виражену динаміку зростання: 31% проти 19%. З числа тих, хто підтвердив у 2003 р. наявність проблем, для 16% вони були пов’язані з визнанням права на земельну частку, ще 9 — з орендою земельних паїв, і по 7% — з їх виділенням у натурі або з переоформленням права на пай. Усі ці проблеми мають системний взаємопов’язаний характер та значною мірою обумовлені непослідовним і неузгодженим характером аграрних перетворень. Так, масове й швидкоплинне реформування КСП призвело до зникнення суб’єктів права колективної власності на землю, а натомість нові суб’єкти таких прав повною мірою не одержали.
Доволі песимістична тенденція простежується у відповідях респондентів щодо перспективи запровадження повноцінного ринку сільськогосподарських земель. Так, 50% опитаних у 2003 р. проти 46% у 2002 р. дотримуються думки, що це призведе до розпродажу національного багатства, ще 48% і 37%, відповідно, — що наслідком буде концентрація землі в невеликої групи власників.

Соціальні аспекти
У 2003 р. середній особистий дохід респондентів становив 346 грн у фермерських господарствах та 419 грн у сільгосппідприємствах. У 2002 р. ці показники становили, відповідно, 263 та 376 грн.
Відмінність у доходах між групами респондентів може пояснюватися двома основними причинами. По-перше, сільгосппідприємства під час опитування репрезентували здебільшого керівники та їх заступники. Звісно, що їхні доходи вищі за доходи рядових працівників. По-друге, можна припустити, що фермери могли свідомо занижувати свої доходи, показуючи лише ті з них, що задекларували у податкових органах. Але як позитив можна відзначити те, що різниця у доходах між групами респондентів поступово скорочується.
У рамках дослідження сільгоспвиробникам було запропоновано дати своїм доходам самооцінку, визначивши їх як низькі, середні або високі. Більшість опитаних назвала свої доходи середніми, причому питома вага таких відповідей більшою була серед працівників сільгосппідприємств.
Якщо порівняти дані 2001 і 2003 рр., то можна помітити деякий перерозподіл самооцінки доходів. Незважаючи на те, що ці зміни незначні, позитивним є факт зменшення питомої ваги респондентів, які оцінюють свій дохід як низький за поступового збільшення питомої ваги тих, хто вважає свій дохід високим.