Зміщення сичуга: правильна допомога корові

На зміщення сичуга хворіють переважно високопродуктивні корови. Так, у фермерських господарствах країн Західної Європи та США щороку його виявляють у 0,6–5% тварин.

М. Чорнозуб,
канд. вет. наук, доцент,
М. Петрик,
канд. вет. наук, доцент,
М. Рубленко,
д-р вет. наук, професор, академік НААН,
Білоцерківський НАУ


Зміщення сичуга характеризується здуттям і зміщенням органа вліво (Dislocacio abomasi sinistra) (80–90% усіх випадків) або вправо (Dislocacio abomasi dextrа). У нормі сичуг має вигляд витягнутого вздовж грушоподібного мішка й розташовується в ділянці мечоподібного хряща на вентральній стінці черева, заходячи більшою частиною в праву половину черевної порожнини (рис. 1, а). У разі зміщення вліво (рис. 1, б; 2) сичуг розміщується між рубцем і лівою черевною стінкою, за правобічного — каудо-дорсально між правою черевною стінкою та кишечником. В останньому разі сичуг часто скручується, а тому захворювання перебігає важче, оскільки порушується евакуація вмісту шлунково-кишковим каналом, що призводить до інтоксикації організму, ураження інших органів, вибракування або загибелі тварин.
У молодняку та нетелей сичуг частіше зміщується вправо.
Клінічні прояви
Зміщення сичуга вліво та вправо (без скручування) характеризується пригніченням загального стану тварини, зниженням апетиту, молочної продуктивності та поступовим її схудненням. Шкіра стає сухуватою, зниженої еластичності, очні яблука злегка западають в орбіти. Кон’юнктива блідо-рожева або анемічна, інколи жовтушна. Температура тіла — у межах норми, в окремих тварин незначно підвищена.
У разі зміщення сичуга вліво частота пульсу може зменшуватись унаслідок рефлекторного подразнення вагуса або збільшуватися. У разі зміщення сичуга вправо частіше виявляють тахікардію (до 100 і більше ударів серця за 1 хв). Перший тон серця часто послаблений. За значного збільшення сичуга посилюється тиск на діафрагму й з’являється тахіпное.
Апетит погіршується, особливо до концентрованих кормів, жуйка стає в’ялою, сам її процес скорочується, а частота знижується. Виникає гіпотонія чи атонія передшлунків. Спостерігають асиметрію тулуба: випинання ділянки останніх трьох міжреберних проміжків, а в разі сильного зміщення сичуга — краніального краю голодних ямок із лівого або, відповідно, правого боку. За значного випинання лівого підребер’я спостерігається западання голодної ямки, особливо безпосередньо позаду останнього ребра. Шкіра в ділянці випинання напружена.
Як встановити діагноз
Для встановлення діагнозу особливо важливим методом є аускультація з одночасною перкусією та поштовховою пальпацією. Це потрібно виконувати під час обстеження кожної високопродуктивної корови, в якої виявляють гіпо- чи атонію передшлунків, відмову поїдати концентровані корми, особливо у післяродовий період.
За лівостороннього зміщення сичуга перкусію проводять від лівої голодної ямки вперед і вниз у напрямку серця в останніх трьох міжреберних проміжках (рис. 3, 4), за правостороннього — праворуч в останніх трьох міжреберних проміжках. Ясні, дзвінкі металеві звуки прослуховуються, якщо навколо прикладеного фонендоскопа стукати кінчиками пальців або ручкою перкусійного молоточка. У місці розташування зміщеного сичуга прослуховуються звуки типу падаючої краплі та плескоту рідини. Останні краще чути, якщо одночасно проводять поштовхову пальпацію в нижній ділянці черева.
 За ректального дослідження в разі лівостороннього зміщення сичуга можна виявити зміну розміщення рубця, який займає майже центральне положення, а за правостороннього — його задня напружена частина, наповнена газами, пальпується в правій клубовій ділянці. Дефекація відбувається рідше, калові маси пастоподібної консистенції, темно-зеленого кольору.
Пункцію зміщеного сичуга виконують у 12-му або 11-му міжребер’ях на рівні плечового суглоба. У разі пункції верхньої ділянки сичуга виділяються гази із кислим запахом, які після запалювання часто горять, оскільки містять метан. Вміст сичуга має кисло-гнильний запах, водневий показник у разі лівостороннього зміщення — від 1,1 до 2,5; правобічного — від 1,6 до 8,3 (у клінічно здорових — 2–4). Лужна реакція спостерігається в разі тривалого перебігу і тяжкої патології. За зміщення сичуга вправо зі скручуванням його вміст має колір від темно-жовтого до темно-коричневого.
УЗД за лівостороннього зміщення сичуга виявляє скупчення великої кількості газів та відсутність скорочень рубця в ділянці здуття.
 Лапароскопію проводять у лівій голодній ямці. У краніо-вентральному напрямку трохи вправо видно рожевого кольору стінку рубця, зліва — світло-рожеву стінку зміщеного сичуга, а попереду у верхній частині здутого сичуга й зліва від рубця — темного кольору селезінку.
Лікування залежить
від типу зміщення
Зміщення сичуга вліво
За консервативного лікування призначають 24–48-годинну голодну дієту. Потім тварин валять на правий бік, перекидають на спину і розхитують тулуб вліво — вправо. Після цього тварин кладуть на лівий бік і піднімають (рис. 5).
Інший метод полягає в тому, що після повалення й фіксації корови в спинному положенні напівнахиляють тулуб у правий бік і витискують сичуг в його анатомічне положення сильним натисканням на нього через черевну стінку в лівому підребер’ї в напрямку пупка. Піднімають тварину через лівий бік. Після цього тварині дають препарати, які нормалізують перистальтику передшлунків і травлення.
Практика показує, що за такого лікування сичуг спочатку займає своє анатомічне положення, проте через одну-дві доби знову зміщається вліво.

Зверніть увагу
Хто: Високопродуктивні корови третьої та більше лактацій (віком понад п’ять років). Але може виникати і в молодших корів, навіть первісток. Інколи захворювання діагностують у бугаїв і молодняку віком понад три місяці та в нетелей.
Коли: Протягом чотирьох тижнів після отелення (понад 65% випадків захворювання) і значно рідше — за три тижні до нього.
Сезонність: Зміщення сичуга реєструють переважно в стійловий (зимово-весняний) період утримання тварин.
Причини:
   Різка зміна раціону або порушення його структури (надмірна кількість концентрованих кормів, мало соковитих і грубих) та режиму годівлі.
   Споживання корму, що містить мікотоксини.
   Відсутність активного моціону.
   Атонія або гіпотонія ШКТ, що розвиваються в результаті ацидозу чи алкалозу рубця, травматичного ретикуліту або ретикулоперитоніту, закупорення книжки, кетозу (спричинює недостатній м’язовий тонус), патології печінки, післяродової гіпокальціємії, порушення обміну речовин, ураження вагуса. Гіпокальціємія збільшує ризик зміщення сичуга в сім разів.
   Акушерська патологія (затримка посліду, ендометрит, аборти чи роди, які перебігають із сильними потугами, коли в тварин виникає заворот матки та їх перекидають для її розкручування).
   Стреси, транспортування нетелей чи корів під час глибокої тільності.
   Можливе спадкове передавання хвороби та виникнення внаслідок певної породної схильності.
Клінічна діагностика: аускультація, перкусія, поштовхова пальпація, додатково — ректальне дослідження.
Спеціальні методи дослідження: Ультразвукове дослідження (УЗД), пункція сичуга, ехографія, лапароскопія та пробна лапаротомія.
Лабораторні показники:
   Кров: гіпохлоремія, гіпокаліємія, збільшення рН (метаболічний алкалоз), лімфоцитопенія, нейтрофілія (в основному — внаслідок збільшення сегментоядерних нейтрофілів), за правостороннього зміщення в частини корів відмічають лейкоцитоз, в інших — лейкопенію. Підвищений вміст білірубіну, аміаку, печінкових ферментів, зменшення вмісту альбумінів, глюкози. Високий рівень сечовини й креатиніну.
   Сеча: кисла реакція, наявність білка, глюкози, еритроцитів, підвищена активність гамма-глутамілтрансферази.
Прогноз:
   У разі своєчасного оперативного лікування — сприятливий у 90–95% випадків.
   За наявності чи розвитку супутніх захворювань (кетоз, ендометрит, перитоніт, виразка сичуга тощо) — від сумнівного до несприятливого.
   За правостороннього зміщення сичуга зі скручуванням — обережний, а за розвитку вказаних вище ускладнень —  несприятливий.

Оперативне втручання:
«Ганноверський метод»
(правостороння паракостальна лапаротомія)
Œ  Після розрізування черевної стінки лівою рукою, оминаючи сальник, дістають зміщений сичуг, проколюють його за допомогою голки з трубкою для звільнення сичуга від газів.
  Мануально попід рубець переміщують сичуг у його анатомічне положення.
Ž  Щоб запобігти рецидиву, фіксатором прикріплюють до черевної стінки великий сальник ближче до пілоруса. Для цього накладають дві пластмасові шайби (рис. 6): одну — на великий сальник у ділянці пілоруса (1), другу — під шкіру (2), зробивши попередньо невеликий її розріз і дещо відпрепарувавши в боки на рівні правої колінної складки й краніальніше від неї на 15–20 см. Лігатурами, пропущеними через отвори в шайбах, пришивають сальник до правої черевної стінки.
  На рану шкіри накладають вузловий шов і таким чином ховають зовнішній фіксатор.
  Лапаротомну рану закривають багатоповерховим швом.

Оперативне втручання:
Класичний метод
(лівостороння паракостальна лапаротомія)
На підготовку тварини до операції та її проведення витрачають від 45 хв до 1,5 год
Œ  Тварину фіксують у стоячому положенні.
  Для знеболювання внутрішньовенно вводять ксілу (0,2 мл/100 кг) або комбістрес (0,25 мл/100 кг) і застосовують паралюмбальну та інфільтраційну анестезії. Для попередження розвитку післяопераційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за В.В. Мосіним.
Ž  Краще виконувати лівосторонню низьку паракостальну лапаротомію — зробити розріз черевної стінки завдовжки 15–20 см, відступивши 5 см від останнього ребра та 15–20 см — від поперечнореберних відростків поперекових хребців. Довжина розрізу має бути такою, щоб під час введення в черевну порожнину руки хірурга через нього могло вільно пройти плече.
  Після лапаротомії через розріз видно виповнений газами сичуг (фото 1), затиснутий між рубцем і лівою черевною стінкою.
  Руку вводять у черевну порожнину, захоплюють стінку сичуга поблизу пілоруса й виводять її в рану. Довгою лігатурою (1,5 м) з шовного матеріалу, що не розсмоктується, на серозно-м’язовий шар стінки сичуга (по великій кривизні) накладають 5–6 стібків швацького (кушнірського) шва таким чином, щоб залишилися довгі кінці лігатури (фото 2).
  Утримуючи орган за кінці лігатур, видаляють з нього гази через кровопускальну голку, на канюлю якої прикріплено поліхлорвінілову чи гумову трубку завдовжки 60 см. Проколювання стінки сичуга роблять чітко під гострим кутом, а кінець трубки виводять назовні.
  Після цього сичуг мануально переміщають попід рубець у його анатомічне положення — ділянку мечоподібного хряща, де стінку органа підшивають до вентральної черевної стінки. Кінці лігатури, якою на стінку сичуга накладали швацький шов, за допомогою великої прямої голки почергово проводять через вентральну черевну стінку справа від білої лінії, відступивши від неї 10 см, і дещо спереду від пупка (фото 3). Відстань між виведеними назовні кінцями лігатури має складати 3—4 см.
   Кінці лігатури пропускають в отвори пластмасової шайби (великого гудзика), підтягують їх таким чином, щоб стінка сичуга притиснулася до парієнтальної очеревини, і зав’язують їх вузлом. Замість пластмасової шайби між кінцями лігатури можна класти валик із марлі, поліхлорвінілової чи гумової трубки (фото 4).
 Для профілактики перитоніту в черевну порожнину вводять антибіотики на 0,5%-му розчині новокаїну. Рану черевної стінки закривають багатоповерховим швом: швацький накладають на очеревину, поперечну фасцію і поперечний м’яз; далі також швацький — на зовнішній і внутрішній черевні косі м’язи живота; на шкіру — вузлові.
  Шви з лапаротомної рани знімають через 14 днів. Кінці лігатури, якою підшивали сичуг,  підтягують і розтинають вище валика (в  межах незабрудненої її частини) теж через 14 днів.

Оперативне втручання:
Малоінвазивний метод
На підготовку тварини до операції та її проведення витрачають близько 15 хв

Œ  Потрібен спеціальний троакар і дві спеціальні лігатури: нитка, що не розсмоктується, завдовжки 35–40 см із Т-подібно закріпленим на одному її кінці металевим або пластиковим фіксатором (фото 5, 6).
  Застосовують нейролептаналгезію (внутрішньовенно ін’єктують ксілу — 0,5 мл/100 кг маси).
Ž   Тварину кладуть на правий бік, переводять у спинне положення й фіксують.
   Після цього кілька разів натискають коліном і руками на ділянку лівої здухвини й вентральну черевну стінку спереду вимені, спрямовуючи рухи в напрямку пупка. Це зумовлює зміщення сичуга в його анатомічне положення. Локалізацію сичуга визначають шляхом аускультації з одночасною перкусією за характерним тимпанічним звуком у ділянці мечоподібного хряща (фото 7). Під час виконання цієї операції не слід гаяти час, оскільки сичуг, переповнений газами, досить рухливий, тому після зміщення органа в його анатомічне положення потрібно швидко виконувати подальші маніпуляції.
  Троакар приводять у робоче положення (фото 8). Абомазоцентез (проколювання сичуга) виконують позаду мечоподібного хряща на ширину долоні (10–15 см) і на 5 см справа від білої лінії живота, уникаючи травмування «молочної» вени.
  Різким поштовхом перфорують троакаром черевну стінку й стінку сичуга, занурюючи гільзу майже до її щитка. З гільзи виймають мандрен, після чого з її отвору виділяється газ кислого запаху або рідина зелено-коричневого кольору, які містяться в порожнині сичуга.
  В отвір гільзи вставляють фіксатор лігатури (фото 9) і, проштовхуючи його мандреном (фото 10), вводять у порожнину сичуга.
  Після введення в гільзу мандрена виймають троакар, а вільний кінець лігатури залишають зовні.
  Лігатурою підтягують сичуг і притискають його стінку до черева. Відступивши від місця попереднього проколювання на 5 см краніальніше, виконують друге проколювання із уведенням лігатури з фіксатором. Водночас максимально випускають гази із сичуга шляхом натискування на черевну стінку в ділянці його локалізації і лише після цього видаляють троакар (фото 11).
  Кінці обох лігатур зав’язують у вузол таким чином, щоб останній був на відстані 8–10 см від черевної стінки. Для цього на ділянку черевної стінки між вільними кінцями лігатур ставлять ребром долоню, а безпосередньо над пальцями зав’язують вузол (фото 12).
  Після закінчення операції тварину спочатку кладуть на лівий бік, потім на живіт і підіймають.
   Кінці лігатур, що залишилися зовні черевної стінки, видаляють через шість місяців. За вказаний період рецидиву захворювання не спостерігається.    Далі буде 