З якісними кормами — 194 дні

Особливе значення мають ранньо- та середньостиглі озимі проміжні посіви, оскільки вони на 1,5– 2 тижні раніше забезпечують тварин зеленим кормом, звільняють поля для основних культур і формують урожай, рівний або близький до врожаю культур при звичайних весняних строках сівби.
До ранньостиглих озимих проміжних культур належать озима суріпиця, гібрид Перко, озимий ріпак та озиме жито. Озима суріпиця та гібрид Перко придатні для збирання у третій декаді квітня, озимий ріпак — через тиждень після суріпиці, далі — озиме жито. Завдяки цим культурам можна створити ранньовесняний період зеленого конвеєра, який діятиме ще до переведення тварин на пасовище.
Найпоширенішим у цій групі є озиме жито як менш вибагливе, порівняно з суріпицею і ріпаком, до умов вирощування та менш чутливе до кислотності грунту. Вирощують і кормові озимі тритикале та пшеницю. Важливе значення для одержання високих урожаїв і прискорення використання озимого жита та інших культур має внесення азотних добрив.
Азот потрібно вносити рано навесні перед початком вегетації. Збирати озимі жито, пшеницю та тритикале на зелений корм починають від фази виходу в трубку і до початку колосіння. Після колосіння кормові якості проміжних зернових різко погіршуються: зменшується вміст протеїну; зростає кількість клітковини; рослини грубішають і, як наслідок, тварини їх поїдають погано.
Озимі капустяні за продуктивністю не поступаються озимому житу. Для них характерне раннє відростання навесні, інтенсивні темпи росту, формування врожаю відбувається за 36–40 днів.

Поліпшенню якості зеленого корму та зростанню продуктивності посівів сприяє спільне вирощування у вигляді сумішок озимих зернових з озимою викою або ріпаком, суріпицею, яке гарантує одержання не менше 3 тис. к.о. та близько 4–5 ц/га протеїну при вмісті в одній к. о. 140–150 г перетравного протеїну.
Літні проміжні посіви є джерелом кормів у осінній період. Їх цінність полягає в тому, що вони формують урожай за порівняно низьких температур і забезпечують надходження зеленої маси до встановлення постійного снігового покриву.
У повторних посівах краще висівати суміші гороху, вівса і соняшнику; кормових бобів і люпину з вівсом або соняшником; озимий ріпак, суріпицю, редьку олійну, гірчицю білу.
Норму висіву в проміжних і повторних посівах підвищують на 10–15% порівняно з весняними.

Для одержання пізньоосіннього корму важливе значення має кормова капуста, здатна витримувати осінні заморозки до - 8°С.
Вирощують кормову капусту як в основних, так і в післяукісних посівах після озимих і однорічних трав на зелений корм.
 При сівбі навесні кормова капуста формує до 1000 ц/га зеленої маси, при сівбі післяукісно після озимого жита — 400–450 ц/га.
Застосовують два способи вирощування кормової капусти: розсадний та безрозсадний (насінням). Останній перспективніший, оскільки він повністю виключає затрати ручної праці на формування густоти, завдяки чому знижується собівартість зеленого корму. Висівати капусту потрібно у добре підготовлений, прикоткований грунт. Густота стояння рослин повинна становити 150–160 тис. рослин/га. За такої густоти рослини мають тонкі стебла, які легко скошуються силосозбиральними комбайнами. Для формування такої густоти посіву капусти потрібно висівати насіння у нормі 2 кг/га.
Для дотримання норми висіву та захисту сходів від хрестоцвітих блішок насіння перед висіванням змішують із гранульованим суперфосфатом (20 кг/га), який за 1–2 дні до сівби обробляють фосфамідом із розрахунку 1–2 кг препарату на гектарну норму наповнювача, добре перемішують і затаровують у поліетиленові мішки. Застосовують гербіциди для боротьби з бур’янами, проводять боронування під час появи сходів та 2–З культивації міжрядь.

Для одержання високих урожаїв слід внести 45– 60 т гною і мінеральні добрива: N120Р60К150 кг д.р./га.
Слід пам’ятати, що при згодовуванні добових норм кормової капусти до 50–60 кг на голову без грубих кормів у тварин може статися порушення травлення. Отже, добова норма не повинна перевищувати 20–25 кг на одну голову.

Л. Єрмакова,
завкафедри кормовиробництва
та луківництва НАУ
Р. Івановська,
доцент кафедри кормовиробництва
та луківництва НАУ