Якість і технічний рівень вітчизняної сільгосптехніки

Другий приклад відомчого підходу до визначення якості техніки власного виробу через короткі технічні характеристики сучасних зернозбиральних комбайнів наведено в таблиці 4.

Спроби спеціалістів Херсонського комбайнового заводу оцінити показники надійності сучасних зернозбиральних комбайнів через коефіцієнт готовності та коефіцієнт надійності технологічного процесу КЗС-9-1 явно носять оптимістичні значення за принципом — своя рука владика. Якщо оцінювати якість зернозбиральних комбайнів за п’ятьма показниками, розміщеними в кінці таблиці, то можна зробити висновок, що за показником продуктивності за одну годину основної роботи (т/год) вітчизняний комбайн КЗС-9-1 — найякісніший і, відповідно, він конкурентоспроможний як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Хотілося б! Дуже хотілося б, щоб це було так... Що означає коефіцієнт готовності 0,95? Це означає, що із 300 годин жнив комбайн працюватиме 285 годин без поломок, а тривалість простоїв на усунення відмов не перевищить 15 годин. За таких оптимістичних показників проблему надійності вітчизняних зернозбиральних комбайнів уже вирішено.

Проте огляд техніки в полі, на виставках і візуальна її оцінка, відгуки виробничників дають змогу зробити висновок, що не все так добре, як показано в таблиці. Єдиний вагомий висновок виробничників на користь вітчизняної техніки — нижчі ціни на запасні частини й менша вартість ремонтних потреб, тобто одного ремонту. Але з урахуванням кількості відмов і ремонтних дій витрати можуть перевищувати зарубіжні аналоги.

Аналіз наукових розробок і готової продукції дає можливість зробити висновок, що для виробництва сучасних машин недостатньо теоретичних знань для вдалого проектування й конструювання. Потрібне сучасне технологічне обладнання, відповідні метали, матеріали, фарби, підготовлені кадри. Тобто потрібні великі інвестиції у виробництво. Оскільки більшість виробників не мають сучасного технологічного обладнання, то половина їхніх зразків належить до категорії “пан сам склепав”.

Ще однією проблемою є відсутність якісного діагностичного обладнання, з появою якого у працівників випробувальних станцій і служб сервісу з’явилася б можливість реально оцінити технічний стан сільгоспмашин.

Наявність діагностичних приладів і стендів, придатних для оцінки технічного стану машин тільки конкретної фірми-продуцента, наводить на думку про відсутність загальноприйнятих методів оцінки стану техніки, а також унеможливлює уніфікацію діагностичного обладнання.

Очевидний висновок: якість і технічний рівень вітчизняної техніки залежать від інвестування в наукові розробки та модернізацію виробничих технологій конкретних виробництв.

Назагал проблему можна окреслити в таких напрямах: вітчизняної сільськогосподарської техніки виробляємо мало і не за пріоритетною номенклатурою, вона низької якості, незадовільного технічного рівня. Немає також служби для перевірки вхідного контролю якості нової техніки та поточного контролю технічного стану наявної техніки, послуг, запасних частин.

І ще дуже значущий чинник. Хто має оцінювати якість, визначати технічний рівень нових і відремонтованих машин, за якими науково-прикладними методиками, нормативами, якими приладами, засобами діагностування? За відсутності прикладних оцінних показників якості, технічного рівня машин, відповідної служби для оцінки техніки на всіх етапах життєвого їх циклу з потрібним набором приладів, засобів діагностування, кваліфікованих спеціалістів використовують універсальний показник — прикметник “якісний”, “неякісний”, “чудовий”, “добрий” тощо. А в загінці — “... маємо те, що маємо”. Служба є — це Держтехнагляд. Але цю службу десять міністрів довели до того, що всі кваліфіковані кадри розбіглися, адже в них не було прав, самі лиш обов’язки, невідомо перед ким.

Службу Держтехнагляду треба реформувати, бо загальними зусиллями її перетворили на контору з обов’язками: піди туди — не знаю куди...

Без належного контролю на ринку техніки, сервісу та, особливо, запасних частин діє принцип: що гірші машини, запчастини, то краще для їх виробників.

Служба Держтехнагляду повинна бути арбітром між виробниками техніки та споживачами за оцінкою якості й технічного рівня нових машин, якості ремонту, запасних частин. За відсутності державного арбітра у будь-яких поломках, неполадках техніки звинувачуватимуть споживача-сільгоспвиробника, як це було дотепер.

Крім технічних проблем, служба Держтехнагляду одночасно має вирішувати екологічні проблеми, пов’язані з використанням несправних машин.

У напрямі підтримки вітчизняного машинобудування є зарубіжні приклади, достойні наслідування. У 70-ті роки минулого сторіччя автомобільна промисловість Франції переживала значні труднощі. Автомобільна компанія “Рено” вирішила продати основний пакет акцій шведській компанії “Вольво”. З цього приводу президент Франції викликав на прийом президента компанії “Рено” і привітався з ним шведською мовою. Результат державної підтримки французьких автомобільних компаній ми бачимо на вітчизняних дорогах у вигляді сучасних “Пежо”, “Рено”, “Сітроєн”. Нашим би державним мужам такої мудрості й далекоглядності в підтримці вітчизняних виробників і знань мов — не тільки російської.

Німецька фірма з виробництва тракторів “Фендт” щороку витрачає на наукові дослідження 26 млн євро, майже по 2600 євро на вироблений трактор. Реальні асигнування на наукові дослідження реалізуються у фактичну якість і технічний рівень вироблених машин. Вітчизняні віртуальні асигнування на наукові дослідження також реалізуються в реальних зразках машин із низькими показниками якості й технічного рівня. Дива в реальному виробництві не буває.

В. Войтюк, А. Демко, С. Демко,

Національний аграрний університет