Як зробити валянки

“Валенки, валенки, ой да не подшиты, стареньки...” — співала славнозвісна Лідія Русланова. Вони зберігали в зимовий холод здоров’я мільйонам людей. Валянки відіграли стратегічну роль у роки Великої Вітчизняної війни, захищаючи радянських солдат від лютих морозів. Валяльні вироби і нині користуються великим попитом у населення. Особливо вони необхідні будівельникам, рибалкам, людям похилого віку, які живуть у сільській місцевості і дуже часто в холодних оселях. У промисловому виробництві валяння роблять за допомогою валяльних машин, у яких вовна або вироби з неї у вологому стані підлягають дії сили тиску за помірної температури (30...40°). У результаті дії зовнішніх сил волокна перемішуються, переплітаються та ущільнюються. Ворсинки вовнових волокон утримують їх, перешкоджаючи зміщенню в готовому виробі. Міцність виробу таким чином підвищується. До 1992 року в Україні з успіхом працювали Лубенська й Хустівська валяльні фабрики. Через відсутність держзамовлення на вовну утворився дефіцит вовнової сировини для переробної промисловості. Як результат — на ринках України практично відсутні валяльні вироби з вовни. А проте російські селяни мають неабиякий досвід з виготовлення валянок у домашніх умовах. Мені довелося побувати в сільській місцевості Липецької області, де й мав нагоду вивчити технологію виготовлення валянок. Виробництво валянок базується на особливості вовни легко переплутуватися й утворювати повстеподібну масу. Здатність вовни звалюватися (утворювати повсть) посилюється, якщо її одночасно, з одного боку, розпушувати шляхом нагрівання в теплій воді або впливати на неї якоюсь хімічною речовиною (кислотами чи лугами), а з другого, — посилювати вплив механічної сили, яка примушує вовнинки набувати різних положень і переплітатися між собою. Процес виготовлення валянок складається з таких операцій. 1. Для виготовлення однієї пари валянок треба взяти 2,2—2,4 кг неоднорідної грубої вовни, краще осіннього настригу, і розділити косиці вручну. Шляхом брання видаляють рослинні й мінеральні домішки. 2. Вовну замочують у теплій воді (35...40°) з додаванням 1% від її об’єму кальцинованої соди чи синтетичного порошку для прання вовняних виробів. Витримують вовну в рідині не менш як 30 хвилин. 3. Віджату руками вовну тричі промивають у мильно-содовому розчині з концентрацією мила 0,3 і соди 0,2% від об’єму води, або 3 г мила і 2 г соди на 1 л води. Температура миючого розчину має бути 45...52°С. Після триразового промивання вовну полощуть у чистій воді й висушують. 4. Миту суху осінню неоднорідну вовну очищають від реп’яхів, соломи та інших домішок вручну. 5. Пристосуванням у вигляді смичка, на якому натягнута товста струна з бичачої шкіри, або палицею (Ж 10—12 мм) вовну збивають до стану рихлої ватоподібної маси. 6. Із цупкого полотна вирізають викрійку, яка має бути в 1,8—2 рази більша від готового валянка. Збиту вовну рівним шаром кладуть зверху на змочену водою викрійку. Там, де буде підошва валянка, вовни кладуть більше; 7. Краї викрійки загинають всередину і на неї зверху настилають другий бік заготовки, складають разом з викрійками, загортають у ту саму тканину і починають катати на столі спочатку кулаком, збризкуючи при цьому заготовку гарячою водою. Процес перетворення ватоподібної маси на повсть під дією гарячої води та механічної дії рук відбувається впродовж 10 хвилин. 8. Отриманий таким чином рихлоповстяний чобіт занурюють на 4—5 годин у слабкий розчин сірчаної кислоти (50 г на 2 л води), у якому вовна знежирюється і ще більше “зсідається”. 9. Далі треба зробити все, щоб валянок великого розміру, який складається з рихлої повстяної маси, ущільнити і надати йому належної форми. Ущільнення проводять за допомогою рубеля, який являє собою чотиригранний дубовий брус з рубчастою поверхнею. Піотім валянок занурюють на 10 хвилин в окріп, потім викладають його і труть руками. Цей процес нагадує собою прання білизни. Згодом просовують руку в середину валянка і труть ним з великою силою об рубель. Коли виріб охолоне, його кладуть в окріп і знову проводять таку саму операцію прання і валяння. Цей процес повторюють 3—4 рази протягом півтори-двох годин. Валянок усе більше й більше ущільнюється, меншає в розмірі і набуває відповідної форми готового виробу. 10. Формування валянок здійснюють після достатнього їх ущільнення. У мокрий валянок вставляють колодку (форма чобота), що складається з п’яти окремих частин. У такому вигляді його ставлять у напалену піч або духовку і сушать приблизно за 70°С протягом доби. Колодку виймають, а валянок чистять пемзою й обпалюють для видалення вовнинок, що стирчать. Після цих завершальних операцій валянок готовий. Г. Ігнатов, канд. с.-г наук