Вивчення сортів озимої твердої пшениці в Криму

Сорт є одним із найважливіших чинників збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Науковими дослідженнями встановлено, що за рахунок селекційних досягнень, тобто створення і впровадження у виробництво нових сортів і гібридів, урожайність окремих польових культур підвищується більш ніж на 50%. Впровадження у виробництво нових перспективних сортів — це запорука зростання врожайності, підвищення адаптивності рослин до несприятливих умов довкілля, стійкості до шкідників і, нарешті, збільшення якості одержуваної продукції. Замінюючи старі сорти новими, більш урожайними, багато господарств без значних матеріальних затрат підвищують урожайність і збільшують валовий збір зерна. Одержання надійної порівняльної оцінки практичної значущості нових сортів і добору найперспективніших з них для подальшого вивчення і впровадження у виробництво неможливе без екологічного сортовипробування нових сортів у певних умовах. Екологічне сортовипробування озимої твердої пшениці закладалося на Кримській ДСГДС у 1998—2000 роках відповідно до “Методических указаний по экологическому сортоиспытанию зерновых культур”, “Методики полевого опыта”. Щорічно досліджувалися 20—30 сортів озимої твердої пшениці одеської та херсонської селекції. Стандартом був сорт Парус, районований у Криму з 1983 року. Екологічне сортовипробування озимої твердої пшениці проводили в десятипільній незрошуваній сівозміні по попередниках: чорний пар та кукурудза на силос. Агротехнічні прийоми застосовувалися відповідно до “Научно обоснованной системы земледелия Крымской области”. Роки проведення досліджень (1998—2000) були типовими для Криму. Щодо кліматичних умов останніх років усі досліджувані сорти показали порівняно високу зимо- та посухостійкість. Сорти пшениці відрізнялися за тривалістю вегетаційного періоду, проте незначною мірою. Різниця в даті повного колосіння становила 1–5 днів. Аналізуючи врожайність найкращих сортів озимої пшениці в екологічному сортовипробуванні за 1998—2000 роки, встановили, що врожайність у стандарта становила від 43,6 до 48,0 ц/га, а найбільшою врожайністю характеризувалися сорти: Атолл (51,1 ц/га) та Алий парус (50,0 ц/га). У решти урожайність становила від 45,8 до 48,7 ц/га. Середня врожайність по роках становила: у 1998 році — 45,1 ц/га; у 1999 — 47,6 і у 2000 — 49,7 ц/га (табл.1). За роки досліджень в екологічному сортовипробуванні озимої твердої пшениці відмічені хвороби: септоріоз та борошниста роса. Однак ураженість цими хворобами перебувала в межах 5—10%. Аномальним явищем у 1990 році були весняні заморозки, коли впродовж трьох днів (7—9 травня) температура повітря знижувалася до –8,4°С у приземному шарі, на висоті 2 см, і до –4,5°С на поверхні грунту, а тривалість приморозку становила 5—6 годин. Озима пшениця у цей час досягла найчутливішої до заморозків фази розвитку: формування колосу та початок колосіння. Досліджувані сорти були по-різному пошкоджені весняними заморозками. Так, найбільше ушкодження (близько 25%) дістали сорти Гордеїформе 2065/94 та Леукурум 744/93. Близько 20% — сорти Херсонська 96/99 і Леукурум 1692/94-2. На них спостерігалося пожовтіння верхньої та нижньої частин колосу або всього колосу, а також усихання остей, череззерниця. У 2000 році весняні заморозки повторилися 3—6 і 14 травня, проте вони були менш інтенсивними, ніж торік. Процент ушкодження становив у середньому по сортах близько 5%. У лабораторії якості зерна Кримського сільськогосподарського інституту було виконано аналіз якості зерна у сортів озимої твердої пшениці. Диференціація сортів за масою 1000 зернин була незначною (від 38 до 43 г), однак на такому тлі виокремилися сорти з крупним зерном: Агронавт (43,3 г), Херсонська 96/97 (43 г.), Гордеїформе 915/93 (43,3 г). Виповненість зерна оцінювалася 3—4 балами. Натура зерна перебувала в межах 762—797 г/л. Більш як 790 г/л було в сортів: Янтарь, Агронавт, Херсонська 96/97. Склоподібність зерна у сортів твердої пшениці була від 58—86%. Найкращі показники склоподібності мали сорти: Янтарь (86%), Херсонська 96/97 (табл. 2). Аналіз результатів державного та екологічного сортовипробувань, а також зарубіжний досвід показують, що не існує такого сорту, який стійко переважав би за всім комплексом господарсько-цінних ознак найкращі районовані сорти, проте для кожної екологічної зони, для конкретних агротехнічних умов з усього сортименту наявних сортів можна знайти найкращі, які у певних умовах вирощування дадуть найбільший эфект. Р. Вожегова, канд. с.-г. наук, А. Рюмшин