Вплив мікроелементів на життєдіяльність сільськогосподарських тварин

Марганець (Mn). Середній вміст марганцю в організмі ссавців становить 0,00005% живої ваги. Міститься в усіх органах і тканинах організму, найбільше його в печінці, кістках, нирках, підшлунковій залозі та гіпофізі. Всмоктування марганцю відбувається в основному в тонкій кишці, потім з кров’ю надходить до печінки і розноситься до інших органів та тканин. Виділяється з організму разом з жовчю, сечею, молоком у самок та з еякулятом у самців. Марганець бере участь у синтезі глюкопротеїдів. Він активує кокарбоксилазу, сприяє зменшенню вмісту піровиноградної кислоти в організмі тварин, знижує потреби в тіаміні. Такий фермент, як пероксидаза, містить два атоми марганцю, а піруватпероксидаза мітохондрій — чотири атоми марганцю. Було відмічено наявність марганцю в коферментній системі, що каталізує окислювальне фосфорилювання. Марганець стимулює синтез білка в м’язах, глікогену — в печінці, сприяє підвищенню активності Мg-АТФази, що збільшує живу вагу птиці. Він підсилює процеси росту, кровотворення, біосинтез нуклеїнових кислот, білків, холестерину, антитіл. Стимулює дію гормонів передньої частки гіпофіза (аденогіпофіз). Марганець, подібно до холіну, підвищує утилізацію жирів в організмі і попереджує жирове переродження печінки. Недостатнє надходження в організм з кормом марганцю спричинює таке захворювання, як пероз, що характеризується розслабленням зв’язок і сухожилків ніг, зміщенням суглобів. Спостерігаються анемія, тетанія, зниження молочної продуктивності, а в молодняку — анемія і рахіт. Марганець потрібен для нормальної функції залоз внутрішньої секреції. Марганець і цинк у дозах 75 і 50 мг/кг, відповідно, діють як синергісти, стимулюючи засвоєння азоту, мінеральних речовин, формування органічної та мінеральної фаз шкаралупи. За підвищеної дози марганцю (100 мг/кг корму) проявляється його антагоністичний вплив на цинк та інші елементи. Багаті на марганець бурякова гичка (104 мг/кг сухої речовини), ріпаковий шрот, пшеничні та рисові висівки, дріжджі, конюшина, бобові трави. Добова потреба становить 40–60 мг/кг сухого корму. Марганець, мідь і кобальт є активаторами тканинних ферментів. Проте каталітична дія їх на ферменти енолазу, діамінооксидазу та рибонуклеазу неоднакова: для енолази є специфічним марганець, а для діамінооксидази та рибонуклеази — мідь. Кобальт (Со). В організмі становить 0,000001% загальної маси тіла. Є складовою ряду металоензимів. Входить до складу ферментів, що каталізують реакції йодування і, таким чином, бере участь в утворенні гормону щитоподібної залози та є специфічним активатором ферменту гліцилгліцингідролази (гліцилгліциндипептидази). Є також складовою вітаміну В12 та інших речовин. Бере участь в утворенні еритроцитів та гемоглобіну, регулює білковий, вуглеводний та мінеральний обміни. В організм всмоктується лише 30–40% кобальту, що міститься в кормах. Використовується мікроорганізмами для біосинтезу вітаміну В12 (у жуйних — у передшлунках, у нежуйних — у сліпій та ободовій кишках). Після надходження у кров’яне русло спочатку депонується в печінці, а потім надходить до інших органів: підшлункової залози, нирок, у селезінку, до надниркових залоз. Виділяється з організму із сечею, секретами травного каналу та жовчю. Відсутність кобальту в раціоні призводить до акобальтозу (уповільнюється ріст, знижується продуктивність, з’являється анемія). Відмічаються деформація кісток черепа, переломи кісток, шерсть стає ламкою і матовою. Встановлено, що в телят існує кореляція між кобальтом, міддю та молібденом: кобальт зберігає рівень міді в печінці, а молібден знижує його. Також експериментально доведено, що кобальт, мідь і залізо запобігають виникненню окисних і енергетичних стресів. Біотичні дози кобальту пригнічують проліферацію1 пухлинних клітин. Отримуючи з кормами солі таких металів, як мідь і кобальт, тварини набувають стійкості до інфекції з боку шкірного покриву та слизових оболонок шлунково-кишкового тракту і дихальних шляхів. Це пов’язано зі здатністю цих елементів зменшувати проникність стінок кровоносних судин та покривних тканин щодо інфекції. Селен (Se) за своєю дією близький до вітаміну Е. Тривалий час його вважали токсичним елементом, що призводив до апатії, регідності суглобів, хромоти, випадання волосу із гриви та хвоста, деформації копит. Тепер встановлено, що селен запобігає м’язовій дистрофії в телят і ягнят, впливає на засвоєння та обмін вітамінів А, С, Е, К в організмі, регулює швидкість окислювально-відновних процесів. За недостачі селену в раціоні тварин розвивається біломускульна хвороба. Отже, такі мікроелементи, як залізо, мідь, цинк, марганець та кобальт, є життєво необхідними для організму тварин, оскільки мають широкий спектр дії на більшість процесів, що відбуваються в ньому. Їхня дія в організмі залежить не тільки від кількості в раціоні, а й від форми сполук. Сьогодні вже доведено, що сполуки мікроелементів з органічними речовинами (білками, вуглеводами, амінокислотами) є доступнішими для організму і ефективніше забезпечують його потреби. Тож, мікроелементи та їх сполуки мають не тільки фізіологічне, а й народногосподарське значення, оскільки є факторами нагромадження білка в м’ясі, зокрема в бройлерів. Введення їх до раціону птиці суттєво збільшує приріст живої ваги та використання (засвоюваність) корму. І. Дерев’янко,
канд. біол. наук, доцент,
Національний аграрний університет