Ворога треба знати в “облиЧЧЯ”

Туберкульоз на сьогодні є надзвичайно актуальною проблемою ветеринарної і гуманної медицини. Джерелом туберкульозної інфекції можуть бути понад 55 видів тварин, 80 видів птахів і, навіть, акваріумні риби. А факторами передачі — контаміновані збудником хвороби продукція, сировина тваринного походження та об’єкти зовнішнього середовища, в яких він зберігається протягом тривалого часу: наприклад, у грунті — до чотирьох років, у проточній воді та гної — понад рік, на зерні злакових рослин (пшениця, ячмінь) — від двох до чотирьох років.
Захворювання серед різних видів тварин може становити загрозу для здоров’я людей і навпаки. Особливо це небезпечно тепер, в умовах зростання кількості дрібнотоварних фермерських і селянських господарств, в яких у зв’язку з концентрацією різних видів сільськогосподарських, домашніх тварин і птиці, постійного контакту з ними людини (в разі виникнення туберкульозу в будь-кого з них) створюються сприятливі умови для включення всіх біологічних видів в епізоотичний ланцюг.
Збудник може передаватися до людини двома шляхами: за безпосереднього контакту з хворими тваринами або через їхню продукцію. Перший шлях небезпечний насамперед для людей, зайнятих на роботах у тваринництві чи птахівництві, а другий — для всіх, хто споживає продукцію тваринництва. Найбільш небезпечним є молоко, бо його часто вживають сирим. З молока від хворих на туберкульоз корів збудник може переходити в молочні продукти: в сметану — в 6%, масло — в 16, кефір — в 50 та сир — у 15% випадків.
Небезпека передачі збудника через м’ясну продукцію менша, бо її регулярно перевіряє ветеринарно-санітарна експертиза, і споживають м’ясо після термічної обробки. Щодо свійської птиці як джерела зараження людей, то збудник туберкульозу в 55% випадків локалізується в скелетних м’язах та в 20% — у печінці. Зараження людини можливе в разі споживання в їжу недостатньо провареного м’яса (субпродуктів) і яєць, які до 54,5% випадків містять мікобактерії туберкульозу.
Збудником хвороби є мікобактерія туберкульозу. У “Визначнику бактерій Берджі” подано опис 30 видів мікобактерій, три з яких найнебезпечніші: збудник туберкульозу людини, збудник туберкульозу великої рогатої худоби і збудник туберкульозу птиці. Решта мікобактерій — це умовно-патогенні, або так звані атипові мікобактерії.
Матеріали звітності державної ветеринарної медицини найбільш реально відтворюють епізоотичну ситуацію щодо туберкульозу серед поголів’я ВРХ, оскільки її щорічно планово обстежують.
Що ж до благополуччя інших видів сільськогосподарських тварин і птиці, то ситуація щодо них залишається нез’ясованою, адже ні дрібну рогату худобу, ні коней, а також свиней і птицю (за винятком маточного поголів’я у племінних господарствах) на туберкульоз не перевіряють.
Боротьба з туберкульозом сільськогосподарських тварин нині ускладнена низкою чинників, основні з них:

• відсутність надійних зажиттєвих експрес-методів діагностики хвороби;
• наявність великого резервуару збудника за рахунок епідемії туберкульозу серед населення України;
• збереження й циркуляція збудника в природі (інфіковані дикі та синантропні птахи);
• незадовільний фінансово-економічний стан господарства.

Основною ланкою в системі боротьби з туберкульозом сільськогосподарських тварин є своєчасна діагностика хвороби. З огляду на це, лабораторії ветеринарної медицини потребують високочутливих методів, доступність яких і визначає широту можливостей їх впровадження. У наукових закладах багатьох країн постійно тривають пошуки шляхів удосконалення засобів і методів діагностики туберкульозу сільськогосподарських тварин. Нині найбільш масовим методом є туберкулінодіагностика, або так званий алергічний метод. Проте останніми роками у практиків ветеринарної медицини з’явилися сумніви щодо його ефективності: він не дає можливості диференціювати хворих на туберкульоз тварин від тих, до організму яких потрапили атипові мікобактерії.
Інший метод діагностики туберкульозу — серологічний: у сироватці крові хворих тварин за допомогою різних реакцій визначають наявність специфічних антитіл. Нещодавно розроблено серологічні методи, облік результатів яких проводять фотометрично. До них належить імуноферментний метод, але для його проведення потрібна спеціальна апаратура й реактиви зарубіжного виробництва, що є певною перешкодою на шляху до його широкого впровадження.
У лабораторії мікробіології тварин Інституту сільськогосподарської мікробіології УААН розроблено експрес-метод серодіагностики туберкульозу ВРХ з фотометричним обліком результатів за допомогою фотоелектроколориметра. Він доступний для найширшої ланки лабораторій ветеринарної медицини — районних. Завдяки експрес-методу, через 5–8 годин після надходження сироватки крові тварин на дослідження є готовий результат, що в 13 разів швидше проти алергічного методу. До методу розроблено набір з трьох антигенних тест-препаратів, одержаних на основі збудників туберкульозу людини, ВРХ та свійської птиці.
Ще один метод діагностики туберкульозу — бактеріологічний. Він передбачає детекцію збудника в пробах біологічного та абіотичного матеріалу. Для цього в лабораторіях використовують живильне середовище Левенштейна-Йєнсена, рекомендоване ВООЗ до застосування, до складу якого як джерело азотного живлення входить імпортний препарат аспарагін. Крім того, це середовище має низьку (близько 40%) ефективність.
З огляду на це, останніми роками вчені проводять численні дослідження, спрямовані на покращання ростових властивостей живильного середовища, на його здешевлення та вишукують способи його модифікації шляхом заміни дорогих імпортних речовин на дешеві вітчизняні, які близькі за молекулярною будовою.
У лабораторії мікробіології тварин Інституту сільськогосподарської мікробіології УААН розроблено елективне напівсинтетичне живильне середовище ЧЛВ для виділення і культивування мікобактерій, яке переважає середовище Левенштейна-Йєнсена за ростовими властивостями (швидкість росту на ньому мікобактерій різних видів у середньому на 5–7 діб вища). А за рахунок уведення до його складу ростового компонента рослинного походження, який є джерелом не лише азотного, а й мінерального та вітамінного живлення, середовище ЧЛВ на 40% дешевше за середовище Левенштейна-Йєнсена.
Тож проблему боротьби з туберкульозом слід розглядати як спільну, пов’язану з туберкульозом різних видів тварин, птиці й людини. Успішною боротьба з хворобою може бути виключно за таких умов:

• проведення в господарствах усіх форм власності й спеціалізації постійного моніторингу благополуччя всіх видів тварин і птиці щодо туберкульозу;
• посилення ветеринарного контролю за проведенням заходів, передбачених чинними інструктивними документами з діагностики й оздоровлення тваринництва від туберкульозу;
• ранньої діагностики хвороби за рахунок упровадження в практику лабораторій високочутливих методів і засобів та посилення інтеграції між гуманною і ветеринарною медициною.

Г. Дяченко,
канд. вет. наук