Технологія заготівлі якісного високопоживного силосу

Хімічне консервування силосної маси
Для зниження втрат та підвищення якості силосу часто застосовують хімічні препарати. Це доцільно робити, насамперед, під час силосування травостоїв із вмістом великої кількості бобових, а також молодих рослин зі значним вмістом у них вологи (понад 75%).
Хімічне консервування сприяє не тільки поліпшенню якості силосу, а й тривалішому збереженню його маси. Така прогресивна технологія дає можливість звести до мінімуму втрати поживних речовин (особливо за несприятливих погодних умов) і забезпечити високу якість та перетравність силосу.
Сьогодні в багатьох країнах Європи понад 35% загального виробництва силосу із бобово-злакових травосумішок готують з допомогою хімічних консервантів. Хімічні консерванти поділяють на дві групи: мінеральні та органічні. До мінеральних консервантів належать неорганічні кислоти та їхні суміші, неорганічні сполуки натрію, калію, аміаку. Із неорганічних кислот найчастіше використовують сірчану, соляну, фосфатну, азоту кислоти та їхні суміші. Молекули цих кислот у водному середовищі розпадаються на іони, які швидко підкислюють рослинну масу до рН 3,9-4,2. При цьому, припиняються дія ферментів і розкладання поживних речовин, пригнічується розвиток шкідливої мікрофлори. В практиці силосування найчастіше використовують не чисті мінеральні кислоти, а їхні суміші (соляної та сірчаної кислот). Найпоширенішими консервувальними сумішами є АИВ, ВИК, ААЗ, С-2. За своєю консервуючою дією і впливом на поживність корму вони рівнозначні. Добрими консервантами є солі бісульфіту натрію (гідросульфіт натрію), піросульфіт натрію, нітрит натрію. Ціннішими та безпечнішими консервантами є органічні кислоти: мурашина, пропіонова, оцтова, бензойна. Їхнє застосування базується на створенні концентрації іонів, за якої інактивуються ферменти та усувається або обмежується розвиток мікрофлори. Дози найбільш поширених хімічних консервантів, залежно від силосування сировини, наведено в табл. 2.
Останніми роками під час силосування надійним помічником став біологічний консервант - літосил. Він являє собою расу молочнокислих бактерій, а випускають його у вигляді білого порошку. Цей препарат має перевагу перед хімічними в тому, що для якісної консервації потрібна надзвичайно мала його доза: всього 1-2 г на тонну зеленої маси. Він абсолютно безпечний для тварин і людини, добре зберігається і не потребує спеціальної тари, а економічний ефект набагато вищий, ніж у разі застосування хімічних консервантів.
Слід зазначити, що останніми роками для силосування культур застосовують фітоконсерванти - найчастіше рослини родини хрестоцвітих (капустяних), а саме: ріпак озимий та ярий, гірчицю білу, суріпицю, перко, рижій. Висівають ці рослини зі злаковими видами. Наявність їх у силосній масі спрямовує ферментативні процеси в бажаному напрямі й сприяє підвищенню якості силосу та перетравності.
Силос, законсервований з допомогою хімічних консервантів, цінний, його можна згодовувати в будь-якій кількості, але не раніше ніж через два місяці після закладення. Хімічні консерванти убезпечують силос від "чаду" майже на 90%, але не захищають його від плісняви. Захист маси від плісняви забезпечується лише її ізоляцією від повітря. 

П. Ковбасюк,
канд. с.-г. наук,
Національний університет біоресурсів і природокористування України