Система вирощування бугайців південного м’ясного типу

Дослід проведено в радгоспі імені Горького Мелітопольського району Запорізької області на 60 бугайцях, відібраних одзразу ж після народження в чотири групи разом з коровами-матерями по 15 голів у кожній: перша — зимового сезону народження, друга — весняного, третя — літнього і четверта — осіннього сезону. Телят протягом 8 місяців вирощували підсисним методом. Заключний період відгодівлі (4–5 місяців) бугайців утримували на прив’язі в одному приміщенні. Рівень годівлі забезпечував одержання середньодобових приростів у межах 800–900 г. Після досягнення тваринами 18 і 24 місяців з кожної групи відбирали по 5 голів для контрольного забою, який провели на Запорізькому і Мелітопольському м’ясокомбінатах.

Графічну схему досліду подано на рисунку 1 (а, б, в, г).
Відомо, що літні корми (пасовищні, зелені) дешевші за зимові (сіно, силос, буряки тощо). Тому, проаналізувавши схему досліду, видно, що, незалежно від віку реалізації, найбільш затратний підсисний період у бугайців зимового сезону охоплює 4 зимових і 4 літніх місяці, в тих, що народилися навесні, відповідно, — 3 і 5 місяців, влітку — 5 і 3 місяців, восени — 7 зимових і 1 літній місяць.
Цілком зрозуміло, що за наявності достатнього масиву пасовищних угідь і широкого застосування пасовищної технології утримання худоби, особливо корів з телятами на підсосі, перевагу мали б одержати зимові та весняні отелення, оскільки на літні місяці припадає, відповідно, 50 і 62,5% усього підсисного періоду. З цих же міркувань випливає, що ми повинні утримуватися від літніх і осінніх отелень, тому що на зимово-стійловий період припадає, відповідно, 5 і 7 з 8 місяців підсисного періоду, або 52,5 і 87,5% часу, а це істотно ускладнює і удорожчує догляд відтворної частини маточного поголів’я. Така постановка питання абсолютно правомірна. Жаль тільки, що в господарствах степової зони культурних пасовищ практично бракує і перспектива їх створення проблематична.
У післявідлучний період, якщо він триває 10 місяців, і в разі реалізації бугайців у віці 18 місяців на зимовий і літній періоди у особин зимового сезону народження припадає 7 і 3 місяці; весняного — 5 і 5; літнього — 4 і 6; осіннього — 6 і 4 місяці. Якщо період післявідлучного вирощування подовжили до 16 місяців, тобто бугайців реалізувати у віці 24 місяців, то у особин, які народилися взимку, стійловий сезон триває 10, а літній — 6 місяців, з тих, що народилися навесні, влітку і восени, відповідно, — 11 і 5; 9 і 7 та 7 і 9 місяців. З урахуванням підсисного періоду бугайці всіх сезонів народження в дворічному віці утримувалися в стійлі 14 місяців, а літнього — 10.

На практиці дотримуватись як рівномірних, так і сезонних отелень не завжди доцільно. Впровадження у виробництво сезонних, переважно пізньозимових або ранньовесняних, отелень потребує збільшення відсотка відбракування корів саме за цим показником, що спричинить скорочення поголів’я основного стада, яке і так потребує значного збільшення. Ще раз нагадаємо, що досвід Великої Британії стверджує: навіть за цілорічними отеленнями в племінних господарствах можна мати високу продуктивність і хороші економічні здобутки. Розподіл отелень у трьох кращих племінних господарствах України підтверджує цю думку  (табл. 1).
У цих господарствах бугайці зимового сезону народження в 8-місічному віці мали живу масу 244,2±4,9 кг, осіннього —236,0±8,5 кг, а весняного — лише 224,5±2,7 кг.
Останні поступались телятам інших сезонів народження за абсолютними приростами в підсисний період — від 6,0 до 19,7 кг, середньодобовими — від 25 до 75 г, за живою масою на момент відлучення — від 6,8 до 19,7 кг. Найшвидше росли телята зимового та осіннього сезонів народження (різниця відносно до весняних статистично вірогідна — Р>0,99).
У досліді ми ретельно підрахували використання кормів (кормових одиниць, перетравного протеїну, обмінної енергії, сухої речовини) для бугайців усіх груп (сезонів народження) в різні вікові періоди (табл. 2).
Середньодобове споживання кормів (к.о.) залежно від сезону народження становило: в підсисний період (відповідно, в групах) 14,3; 13,3; 12,6 та 12,3; від відлучення до забою в 18 місяців — 7,9; 7,3; 9,5 і 9,5; від відлучення до забою в дворічному віці — 7,8; 8; 9,5 та 10,0, від народження до 18-місячного віку — 10,7; 9,9; 10,0 та 10,7; від народження до забою в дворічному віці — 9,9; 10,7; 10,5 та 10,8.
Зазначена кількість з’їдених кормів у розрахунку на корову забезпечувала помірний рівень годівлі тварин, а отже, й середній рівень продуктивності тварин (табл. 3).
У підсисний період найкраще росли бугайці зимового сезону народження — 947 г, що більше, ніж у ровесників весняного сезону, на 142 г (17,6%), літнього — 214 г (29,2%), осіннього — 195 г (25,9%).

При вирощуванні до 18-місячного віку рівень середньодобових приростів дещо вирівнявся, але перевага залишилася за бугайцями першої групи.
Динаміка середньодобових приростів за період від народження до реалізації в дворічному віці набула такогой вигляду: однолітки осіннього сезону мали перевагу перед ровесниками І, II та III груп, відповідно, на 5,3; 6,8 і 4,7%.
У зв’язку з виявленою тенденцією, в 18-місячному віці  найбільше наростили живої маси на голову бугайці І і IV груп (відповідно, 4,8 і 4,76 ц), приросту живої маси — І , III і IV групи (4,47, 4,41 і 4,4 ц), м’якотної частини туші — III і IV групи (2,05 і 2,30 ц), білка — І і IV групи (44,08; 46,63 кг).

У дворічному віці бички осіннього сезону виробили в розрахунку на голову майже 6 кг живої маси, що більше, ніж в І і III групах, на 5,0%, а, порівняно з ІІ групою, — на 6,7%.
Найбільший приріст живої маси за дворічний період вирощування у бугайців осіннього сезону народження (5,65 ц  на голову), вихід м’язової тканини — літнього сезону (2,71 ц) та вихід білка у м’язах — від однолітків весняного сезону народження (понад 52,0 кг).
При вирощуванні бугайців до 18-місячного віку собівартість однієї голови була найменшою у особин весняного сезону, які обійшлись господарству на 4,8, 7,7 і 13,4% дешевше, ніж, відповідно, ровесники зимового, літнього і осіннього сезонів народження.
Подовження строку вирощування до двох років сприяло зменшенню собівартості вирощування бугайців зимового сезону народження: вона була нижчою, ніж у однолітків весняного, літнього і осіннього сезонів народження, відповідно, на 3,9, 10,1 і 11,3%.

Висновки
1. Зі зменшенням питомої ваги зелених кормів у раціоні собівартість спожитої кормової одиниці та загальна вартість спожитих кормів за період вирощування зростає.
2. Найбільший абсолютний приріст живої маси за повний період вирощування дали бугайці південного м’ясного типу зимового і осіннього сезонів народження, найменший — весняного.
3. Найбільший вихід свіжих туш і забійний вихід у бугайців зимового і осіннього сезонів народження, найнижчий — весняного і літнього (у разі реалізації у віці 18 місяців). Подовження терміну вирощування бугайців до двох років дало змогу одержати дещо більший вихід свіжих туш бугайців весняного сезону, а забійний вихід — осіннього та весняного сезонів. Більшу питому вагу м’язової тканини та більшу кількість м’якоті, що припадає на 1 кг кісток, зафіксовано у тварин осіннього і літнього сезонів.
4. За комплексом показників в умовах цілорічної стійлово-вигульної системи утримання м’ясної худоби в степовій зоні України жоден із сезонів народження не має очевидної переваги, а тому цілорічні отелення як елемент технології негативно не позначаються на загальній ефективності ведення галузі і прийнятні для виробництва.

Є. Чигринов,
д-р с.-г. наук,
B. Ярмак,
канд. с.-г. наук,
Інститут тваринництва УААН