Створення і використання культурних пасовищ для овець на природних кормових угіддях степової зони України

Розташовані вони вздовж Чорного та Азовського морів, заливу Сиваш на малородючих солонцюватих грунтах, подових глеєсолодях та схилах балок. Під впливом значного антропогенного пресингу, тобто великого, в свій час, навантаження тварин і безсистемного випасання, ці землі здебільшого мають зріджену і малоцінну в кормовому відношенні рослинність, урожайність зеленої маси якої становить 20–30 ц/га.
Нашими дослідженнями і виробничою практикою господарств Бериславського, Каховського, Новотроїцького та Чаплинського районів Херсонської області доведено, що за рахунок поліпшення кормових угідь можна збільшити їх продуктивність учетверо-вп’ятеро та довести врожайність зеленої маси до 150–200 ц/га.
Встановлено, що кошти, витрачені на поліпшення кормових угідь, окуповуються за один-два роки.
Добираючи ті чи інші заходи поліпшення угідь, слід враховувати, типи грунтів, стан поверхні площі, щільність дернини, питому вагу цінних кормових культур у природному травостої.
Докорінне поліпшення угідь потрібно проводити насамперед на суходольних, заплавних угіддях балок зі зрідженим травостоєм та з більш-менш родючими грунтами.
Для цього восени поверхню грунту обробляють важкими дисковими боронами в 2–3 сліди. Зяблеву оранку виконують плугами з передплужниками на глибину 23–25 см, а на засолених грунтах — безполицеву оранку на глибину 27–30 см з наступним розбиванням пласту дернини дисковими боронами в агрегаті із зубоподібними в декілька слідів залежно від міцності пласту.

 На схилах крутизною до 15° з метою стримання ерозійних процесів оранку проводять упоперек схилу смугами завширшки 10–15 м, чергуючи їх із незораними завширшки 7–10 м. У наступні 2 роки залишені смуги розорюють і залужують.
Сіють багаторічні трави навесні в найранніші строки з попереднім проведенням боронування в два сліди, а за потреби — культивації та з обов’язковим прикотковуванням грунту кільчастими котками до і після висівання. Всі ці роботи виконують у стислі строки, що пов’язано з дуже вузьким діапазоном оптимальної вологості верхнього шару грунту (2–4 см) у весняний період.
На природних кормових угіддях, в травостої яких цінні кормові трави становлять не менше 35–40%, доцільно проводити поверхневе поліпшення: внесення восени мінеральних добрив, щілювання грунту на глибину 30–35 см, дискування в 2–3 сліди та ранньовесняне підсівання багаторічних трав.
Культурні пасовища створюють насамперед на поліпшених кормових угіддях та на землях, вилучених з ріллі і переведених в кормові угіддя.
Для створення пасовищних травостоїв висівають сумішки бобових зі злаковими травами, які за врожайністю перевищують злакові на 40–45%, їх зелена маса збалансована за основними поживними речовинами, вони не потребують внесення азотних добрив.
З метою тривалішого періоду використання трав у першому циклі (укосі) без зниження якості пасовищного корму доцільно сіяти декілька травосумішок, різних за скоростиглістю.

Прикладом ранньостиглої пасовищної травосумішки можуть бути:
— буркун жовтий або білий з колосняком ситниковим;
— еспарцет та люцерна з житняком.
Середньостиглої:
— люцерна з стоколосом безостим.
Пізньостиглої:
— люцерна з пирієм безкореневищним та стоколосом безостим;
 — люцерна з стоколосом безостим і пирієм сизим.
У рік висіву багаторічні трави скошують на зелений корм, а також для заготівлі сіна і сінажу. Пасовищне використання створених травостоїв починають з другого року життя рослин, триває воно впродовж 5–6 років, після чого пасовище підлягає перезалуженню.
Навесні овець випасають при досягненні врожайності зеленої маси 65–70 ц/га, що відповідає висоті травостою 12–15 см. Допустима висота рослин для стравлювання не повинна бути нижчою 4–5 см.
На початку випасання овець привчають до трави, щоб уникнути захворювання темпонією. В цей період (5–6 днів) перед випасанням у першій половині дня тварин підгодовують сіном, сінажем або іншими видами кормів, поступово знижуючи їх норму. Тривалість випасання першого дня становить 15–20 хвилин, другого — 20–30 хвилин і так до 5–6 годин на шостий-сьомий день.
Підбір різностиглих багаторічних травосумішок дає змогу використовувати пасовища в богарних умовах з третьої декади квітня протягом 55–60 днів та восени. Закінчувати випасання слід не пізніше як за 25 днів до настання стійких морозів.
Продуктивність таких пасовищ становить 25–35 ц/га кормових одиниць, що дає змогу за період їх використання (60 днів) утримувати на 1 гектарі до 30 овець.
Основним прийомом раціонального використання культурних пасовищ є загінна система випасання тварин. Травостої в загонах спасують почергово впродовж 4–5 днів. Після цього кожному загону дається відпочинок для відростання трави до 12–15 см. Таке використання пасовищ запобігає зрідженню травостоїв, сприяє довгорічній стабільній продуктивності, є важливим профілактичним прийомом у боротьбі з інвазійними захворюваннями овець. Чергування в загонах випасання в першому циклі із скошуванням трав сінокосної стиглості сприяє підвищенню частки бобових у травостої на 8–10%, збільшенню врожайності зеленої маси на 22–30%. Кількість загонів на пасовищі визначається залежно від швидкості відростання трав після використання та часу перебування овець у загоні.

Відомо, що в пасовищний період зеленим кормам у раціоні овець належить достатньо велика частка — до 80%. У цей час виробляється найбільше продукції вівчарства: вовни і молока — 65–70%, м’яса — 60–65%. Тож, що довше в раціонах використовуються дешеві зелені корми, то більше виробляється продукції вівчарства низької собівартості.
Оскільки в богарних умовах строки використання багаторічних пасовищ значно обмежені, то створення пасовищних травостоїв за рахунок озимих культур та посухостійких високоотавних однорічних трав дає можливість забезпечити безперебійне надходження дешевих зелених кормів, збільшити строки їх використання до 180–200 днів.
Площа посіву кожної культури або їх сумішок визначається: кількістю тварин, добовою потребою вівці в зеленому кормі, строком пасовищного використання травостою, врожайністю з урахуванням коефіцієнта використання трав на корм (0,75–0,80) та страховим фондом — 25–35% площі.

В. Бова, канд. с.-г. наук,
О. Гратило, канд. с.-г. наук,
В. Смєнов, наук. співробітник,
Г. Смєнова, наук. співробітник,
Інститут тваринництва степових районів, Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства імені М. Ф. Іванова
“Асканія-Нова”