Стресові фактори для кукурудзи та мінімізація їхнього впливу
Задля зниження впливу стресових факторів у вирощуванні кукурудзи потрібно чітко визначитись із потенційними можливостями зони вирощування та конкретного поля. Слід мати на увазі: не буває поганих гібридів кукурудзи — буває невдалий їхній добір та неправильне використання. Виробники мають пам’ятати, що гібрида «на всі випадки життя» не існує.
А. Андрієнко, Д. Дергачов,
канд-ти с.-г. наук,
В. Кузьмич, Б. Токар,
ТОВ «Лімагрейн Україна»
Кожен із гібридів придатний для певної грунтово-кліматичної зони і технології, тому важливо дотримуватись рекомендацій, в якій зоні України той чи інший гібрид потрібно вирощувати та за
яких умов він виявить макси-
мальну продуктивність.
В умовах глобального потепління і зміни клімату актуальними є обгрунтування і розробка заходів послаблення негативних явищ посухи, жари і дефіциту грунтової вологи. У ракурсі цих проблем важливим є пошук шляхів оптимізації умов вирощування рослин різних біотипів, а також дослідження адаптивних функцій і агроценотичної стійкості новостворених гібридів.
Посушливі умови завжди були проблемою для ефективного землеробства України, більша частина території якої належить до зони нестійкого та недостатнього зволоження. У середньому в країні тривалість літнього посушливого (бездощового) періоду може сягати 50–90 днів. У більшості випадків такі явища супроводжуються підвищеною температурою повітря, що призводить до атмосферної та грунтової посухи. Грунтово-кліматичні ресурси Степу та Лісостепу України достатні для вирощування майже всіх сільськогосподарських культур, що культивуються у Східній Європі. Однак внаслідок несприятливих за зволоженням погодних умов в окремі роки недобір урожайності кукурудзи може
сягати 45–50%.
Одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур значною мірою залежить від накопичення і правильного використання грунтової вологи. Головним джерелом її поповнення є атмосферні опади. Розподілення їх як за кількістю, так і у часі випадання дуже нерівномірне. У теплий період (квітень — листопад) опади мають особливо важливе значення для сільського господарства. Саме в цей період року нерідко спостерігаються зливи з градом, грози. Як між зонами, так і між окремими областями, районами і навіть в одному господарстві опади розподіляються нерівномірно. У холодну пору року в степовій та перехідній (від Лісостепу до Степу) зонах завдяки опадам у грунт потрапляє
65–75% вологи.
Серед несприятливих для землеробства умов найістотнішими є періодичні посухи, суховії, пилові бурі. Згубно впливає на стан посівів сільськогосподарських культур і їхню урожайність низька відносна вологість повітря (30% і менше) у поєднанні з високою температурою (30°С і вище) і вітром (понад 5 м/с). Ступінь шкідливості суховіїв визначається їхньою інтенсивністю, тривалістю і станом посівів. Найшкідливіші суховії у період запилення та наливання зерна кукурудзи. Доведено, що найкращі умови для одержання високих урожаїв зернових культур створюються тоді, коли гідротермічний коефіцієнт (ГТК) за відповідний період дорівнює 1–1,4. За значення цього показника 0,6 і менше рослини пригнічуються посухою (рис. 1).
Тривалий час відсутність високопродуктивних ранньостиглих та середньоранніх гібридів стримувала поширення кукурудзи в північно-західних регіонах України. Нині селекційними центрами створено велику кількість таких гібридів, які вирізняються стійкістю проти хвороб та високою продуктивністю, а їхнє зерно швидко віддає вологу під час дозрівання.
Це дало поштовх розвитку виробництва кукурудзи в північно-західних регіонах. Наприклад, у 2010 р. у Чернігівській області під кукурудзу було відведено 204,0 тис. га, а вже у 2014 р. — 367,9 тис. га, у Київській області також площі під цією культурою збільшилися протягом зазначених років від 183,6 до 258,7 тис. га, у Сумській — від 136,4 до 326,2, у Хмельницькій — від 111,0 до 209,5 тис. га. Отже, кукурудза швидко поширюється у тих регіонах країни, де раніше її вирощування стримувалося кліматичними умовами та відсутністю скоростиглих форм. Стабілізувалися площі вирощування кукурудзи у Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Харківській і Кіровоградській областях.
У сучасному виробництві в кукурудзосіючих господарствах щороку виникає питання, яким гібридам та групам стиглості надати перевагу, адже склад гібридів, занесених до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, постійно вдосконалюється, збагачуючись новими, врожайнішими, з покращеними господарськими ознаками біотипами.
На наш погляд, саме новітні гібриди кукурудзи, вдало вписавшись у конкуренцію з наявними, можуть повніше мінімізувати вплив стресових факторів, аніж створені раніше.
За результатами виробничих випробувань у 2014 р. у зоні Полісся нові середньоранні гібриди з ФАО 250–290 показали високу та стабільну урожайність — на рівні 102,2–117,2 ц/га. В якості контролю були використані популярні гібриди інших селекційних компаній. Вищу врожайність щодо Контролю 1 та Контролю 03 показали гібриди ЛГ 3255 та ЛГ 30288, а гібрид ЛГ 3258 забезпечив вищий урожай порівняно із Контролем 81 та Контролем 95 (рис. 2).
У зоні Лісостепу високу врожайність показали середньоранні гібриди — на рівні 105,6–125,0 ц/га. Вищу врожайність щодо Контролю 1 показали гібрид ЛГ 3255 та Контроль 03, а гібриди ЛГ 3258, ЛГ 30288 забезпечили вищий урожай порівняно із Контролем 03, Контролем 81 та Контролем 95.
У перехідній зоні від Лісостепу до Степу стабільну врожайність показали нові гібриди з ФАО 250–290 —
82,3–92,5 ц/га. Вищою щодо Контролю 1, Контролю 03 та Контролю 81 була урожайність гібридів ЛГ 3255 та ЛГ 30288, а гібрид ЛГ 3258 забезпечив вищий урожай відносно всіх використаних у випробуваннях контролів.
У зоні Північного Степу стабільну врожайність також показали нові гібриди — на рівні 58,7–69,0 ц/га. Вищу врожайність щодо Контролю 1, Контролю 03, Контролю 81 та Контролю 95 показали напівінтенсивний гібрид ЛГ 3255 та інтенсивний —
ЛГ 3258. Найвищу продуктивність забезпечив новий гібрид ЛГ 30288.
Коливання вологості зерна відбувалося відповідно до зон вирощування та залежно від призначення та типу зерна гібрида. Необхідно зауважити, що у гібрида ЛГ 3255 напрям використання, окрім фуражного, як у інших гібридів, ще й круп’яний. Це, на нашу думку, є його значною відмінністю та перевагою. Створюючи цей гібрид, селекціонери заздалегідь подбали про якісні показники зерна, а саме — цілісність насіння під час збирання, наділивши його здатністю до інтенсивного зменшення збиральної вологості до 16–17%. Подальший темп вологовіддачі суттєво сповільнюється, що забезпечує отримання високоякісної сировини для виробництва крупи зі встановленими показниками якості й відповідної фракції при подрібненні.
Слід відмітити, що найнижчу вологість незалежно від зони вирощування мав гібрид Аалвіто (Полісся та Лісостеп — 17,0%, а у перехідній зоні та Північному Степу — 14,2–14,9%). Також доброю вологовіддачею відзначилися у зонах Полісся та Лісостепу гібриди ЛГ 3258 (17,6–18,6%) та ЛГ 30288 (17,3–17,7%).
Як свідчать дані наукових досліджень, досить цікавим і важливим є добір гібридів кукурудзи за групою стиглості відповідно до зони вирощування. Відомо, що в однакових агрокліматичних умовах гібриди, які різняться тривалістю вегетаційного періоду, навіть за умови рівної збалансованості елементами живлення, з однаковою стійкістю проти хвороб та шкідників, подібною реакцією на несприятливі умови середовища тощо, формують неоднакову врожайність.
Для нормального росту і розвитку кукурудза на зерно потребує відповідного температурного режиму і вологозабезпеченості. Температурні умови в зонах Лісостепу і Степу України є сприятливими для вирощування кукурудзи усіх груп стиглості. Для пізньостиглих форм дещо ризикованими є північні лісостепові райони. Не завжди сприятливою для вирощування середньостиглих та середньопізніх гібридів є зона Полісся. Кукурудза, завдяки добре розвинутій кореневій системі і підвищеній стійкості до грунтової та повітряної посухи, вважається посухостійкою культурою. Так, зони Лісостепу і Степу України відповідають біологічним потребам кукурудзи. Винятком є посушливі райони Південного Степу, які вважаються менш задовільними для вирощування цієї культури, а урожайність взагалі перебуває на межі збитковості. У цій зоні кукурудзу здебільшого вирощують
на зрошенні.
Провівши у 2014 р. виробничі випробування з гібридами кукурудзи з ФАО 300–470 у зоні Полісся, ми можемо відмітити стабільну врожайність нових середньостиглих та середньопізніх гібридів — на рівні 109,0–120,1 ц/га. Вищу врожайність щодо Контролю 11 показав гібрид ЛГ 3330 (до +4,7 ц/га), а гібриди Латізана, ЛГ 30360, ЛГ 3350 забезпечили вищий врожай порівняно із Контролем 3/1, Контролем 11 та Контролем 14 (від +1,4 до +11,2 ц/га). Найвищу продуктивність серед контролів забезпечив гібрид Контроль 01,
з яким достойно конкурували гібриди
ЛГ 30360, ЛГ 3350, ЛГ 3395 та
ЛГ 3475 (рис. 3).
У зоні Лісостепу нові гібриди показали високу та стабільну врожайність — на рівні 113,2–123,9 ц/га. Так, вищу врожайність забезпечив гібрид ЛГ 3330 щодо Контролю 11 (+9,8 ц/га), а гібриди Латізана, ЛГ 30360, ЛГ 3350 — щодо Контролю 3/1, Контролю 11 та Контролю 14 (від +3,4 до +15,4 ц/га). Дещо вищу врожайність серед контролів забезпечив гібрид Контроль 01, з яким достойно конкурували гібриди ЛГ 30360, ЛГ 3350,
ЛГ 3395 та ЛГ 3475.
Значна частина посівів кукурудзи в нашій країні розміщена в районах із недостатнім та нестійким зволоженням, де обмежена кількість опадів і високі температури повітря під час вегетації рослин часто призводять до помітного зниження врожаю зерна.
Тому в перехідній зоні від Лісостепу до Степу нові посухостійкі гібриди показали стабільну врожайність на рівні
94,0–103,4 ц/га. Вищу врожайність щодо всіх контролів показали гібриди ЛГ 3330, ЛГ 30360, ЛГ 3350, ЛГ 3475. Найвищу продуктивність забезпечив гібрид ЛГ 3350.
У зрошуваних умовах Степу високу врожайність також показали гібриди ЛГ 30360, ЛГ 3350 та ЛГ 3475 — на рівні 104,7–108,8 ц/га.
Як бачимо на практиці, асортимент гібридів кукурудзи різниться тривалістю вегетаційного періоду, габітусом рослин, стійкістю до затінення, загущення, хвороб, посухи, реакцією на зміну рівня живлення, водного режиму тощо. У зв’язку з цим актуальним аспектом використання у виробництві різних гібридів є визначення і застосування оптимальних прийомів їхнього вирощування, властивих конкретним біотипам. У комплексі агротехнічних заходів важливе місце займають строки сівби, густота стояння рослин та інші технологічні фактори.
Основним етапом у вирощуванні кукурудзи на зерно та боротьбі зі стресовими явищами має бути правильне визначення гібрида, який найкраще відповідає наявним грунтово-кліматичним, агротехнічним умовам та технічному забезпеченню конкретного господарства. Підвищення рівня виробництва продукції, зниження витрат на післязбиральну доробку зерна обумовлюють строки сівби та добір гібридів кукурудзи різних груп стиглості, частка яких у структурі посівних площ на зерно має бути диференційована і змінюватися залежно від спеціалізації господарства та його практичної спрямованості.
У збільшенні валових зборів зерна кукурудзи та підвищенні його якості провідну роль відіграють строки сівби, які в різних грунтово-кліматичних зонах неоднакові. На думку вчених, сівбу необхідно проводити тоді, коли в грунті створюються сприятливі умови для проростання насіння, появи сходів і їхнього нормального розвитку. Тобто для повнішого розкриття потенціалу рослин слід застосовувати принцип відповідності потреб рослин і умов навколишнього середовища.
Постає питання: коли висівати кукурудзу, на що орієнтуватися при цьому — на температуру грунту чи календарні строки? Агроном має визначити ці терміни за температурою грунту й встановити дату початку сівби, враховуючи при цьому наявне за гібридами насіння. Гібриди кукурудзи по-різному реагують на строки висіву, тому головне завдання — правильно визначити, з якого гібрида розпочати сівбу для покращання умов росту і розвитку рослин та підвищення продуктивності з одиниці площі.
За результатами досліджень, проведених у 2013–2014 рр., всі гібриди кукурудзи у різних зонах вирощування показали найкращий результат за раннього строку сівби з температурою прогрівання грунту на глибині загортання насіння 6…8°С, і лише гібриди ЛГ 3258, ЛГ 30288 та ЛГ 3475 у зоні Лісостепу забезпечили більшу врожайність за температури 10…12°С. Слід відмітити суттєву втрату продуктивності всіма гібридами за пізнього строку сівби, що особливо помітно у зоні Північного Степу (табл. 1).
Отже, саме для мінімізації впливу факторів навколишнього середовища на продуктивність кукурудзи та задля максимального використання осінньо-зимових та зимово-весняних запасів вологи ми пропонуємо в технології вирощування кукурудзи використовувати ранні та ранньо-оптимальні строки сівби.
Урожайність кукурудзи є результатом взаємодії рослин із чинниками навколишнього середовища, які сильно варіюють, залежно від грунтово-кліматичних і погодних умов, і обумовлюються агротехнічними прийомами вирощування. Одним із факторів зменшення негативних явищ є встановлення оптимального попередника.
Проведені протягом 2010–2012 рр. у перехідній зоні від Лісостепу до Степу дослідження з кукурудзою показали, що застосування сої як попередника мало позитивний вплив на формування урожайності, яка становила в середньому за роками 71,5 ц/га та суттєво перевищувала продуктивність посівів після еталона (пшениця озима) на 4,3 ц/га. Порівняно з іншими попередниками, а саме кукурудзою на зерно та соняшником, прибавка була іще більшою: 6,0 та 8,6 ц/га. За вирощування кукурудзи у повторних посівах та після соняшнику на фоні оранки рівень урожайності істотно знижувався — до 65,5 та 62,9 т/га щодо попередника соя (табл. 2).
Мінімізація обробітку грунту в технологічному процесі вирощування кукурудзи на різних попередниках, крім сої, призводила до суттєвого падіння урожайності, яка після озимої пшениці, кукурудзи та соняшнику знижувалася на 4,5–4,6 ц/га порівняно із варіантами з оранкою. Ще більший недобір урожаю спостерігали за прямої сівби по попередниках: сої — 5,9 ц/га, соняшнику — 6,8, у повторних посівах — 9,1, а після озимої пшениці — 25,5 ц/га.
Також слід відмітити, що урожайність кукурудзи у повторних посівах за традиційного обробітку грунту була близькою за рівнем до ділянок із прямою сівбою після сої, де рівень продуктивності становив 65,5–65,6 ц/га.
Отже, найнадійніший вибір гібрида для тієї чи іншої зони може бути здійснено за результатами виробничих випробувань та, зокрема, на демонстраційних полігонах. Застосування новітніх гібридів, генетично стійких і толерантних до хвороб та стресових явищ, дасть змогу обмежити ризики, пов’язані з вирощуванням культури.
Зменшити негативну дію стресових чинників під час вирощування кукурудзи на зерно можливо за вмілого добору попередника та обробітків грунту. Перш за все, ці агротехнічні заходи мають бути спрямовані на зменшення забур’яненості посівів, створення умов для максимального накопичення вологи в грунті, її збереження та раціонального використання. Тому оптимальними попередниками кукурудзи, у класичному розумінні, є зернові колосові культури в ланках з чистими, зайнятими парами або ж зернобобові культури та соя чи навіть кукурудза. Ризикованим у плані посилення водного стресу, особливо в Степу, Південному та Східному Лісостепу, може виявитися такий попередник, як соняшник, а в окремі роки — й кукурудза на зерно. Кращим основним обробітком грунту для кукурудзи був і залишається глибокий обробіток на 25–27 см.
Інтерв'ю
ТОП новин за тиждень
Наші партнери
