Стратегія вирощування і використання української пшениці в ринкових умовах

Сортова політика у ринкових умовах
У доринковий період головним показником щодо внесення нового сорту до Державного рєстру дозволених для вирощування в Україні сортів пшениці був рівень його врожайності. При цьому в реєстрі були сорти сильної, цінної і кормової пшениць. З 2003 року цю групу сортів доповнено сортами надсильної пшениці. Першим став сорт Селекційно-генетичного інституту — Панна. Очікувана поява його стала поштовхом для широкого розгортання в інституті нового для України напряму — селекції надсильних сортів пшениці, основною метою якої є, з одного боку, підвищення конкурентоспроможності української пшениці на світовому ринкові, а з другого — забезпечення власних потреб України у зерні справді високої якості, у тому числі й у регіонах, що їх до цього часу вважали зонами, непридатними для вирощування високоякісного зерна. Чотири роки випробування сорту Панна і подібних до неї (Селянка, Куяльник та Ніконія) засвідчують, що вся Україна придатна для вирощування зерна, що за якістю воно, поза всяким сумнівом, може бути кращим, аніж зерно ярої пшениці Канади чи Казахстану. У цій статті наводяться результати спільного досліду Селекційно генетичного інституту та Інституту випробування сортів 2002 року за програмою дослідженнь “Надсильна пшениця України” (таблиця). Досліди проводили на семи сортодослідних станціях Інституту випробування сортів. Вивчали чотири сорти (Альбатрос одеський, Панна, Селянка і частково Ніконія). Вплив азотних добрив вивчали на п’яти основних варіантах, а саме: N0, N50, N100, N150 і N200 (у діючій речовині). Аміачну селітру вносили розкидним способом по поверхні посівів восени після припинення рослинами активної вегетації. На деяких станціях дози у 100, 150 і 200 кг азоту вносили дробно у два або три прийоми (пізньої осени, ранньої весни та пізньої весни), але суттєвої різниці у врожайності зерна та його якості при цьому не виявлено. Середня врожайність зерна по всіх варіантах досліду і по всіх сортах на Біляївській, Мукачівській, Андрушківській, Славутській, Полтавській, Верхівській і Луганській сортодослідних станціях становила 56, 48, 63, 47, 37, 59 і 50 ц/га, відповідно. У цій статті розглядаються тільки сорти Альбатрос одеський і Панна як найбільш контрастні за врожайністю та якістю зерна. З таблиці видно, що врожай зерна на контролі в середньому по досліду становить 45,2 ц/га. При внесенні 200 кг азоту він збільшується на 7,9 ц і досягає 53,1 ц/га. При внесенні традиційної для нас дози N50 збільшення врожайності теж суттєве і становить 4,7 ц/га. Урожайність широковідомого і найбільш поширеного в Україні сорту Альбатрос одеський достовірно вища за врожайність сорту Панна на 3,7 ц/га. За вмістом білка на контролі у п’яти випадках сформувалося зерно шостого і п’ятого, у чотирьох — четвертого, у трьох — третього і у двох — другого класів. У середньому на контролі в обох сортів за цим показником зерно відповідає вимогам найтиповішого для України четвертого класу з вмістом білка 11–11,9%. Найнижчий вміст білка на Біляївській, Мукачівській і в сорту Альбатрос одеський — на Андрушківській станціях. На Славутській станції на контролі сформувалося зерно третього, а на Полтавській — другого класу. При внесені 50, 100, 150 і 200 кг азоту вміст білка в середньому підвищується у сорту Альбатрос одеський на 0,7%, 1,5%, 2,6% і 2,7%, а в сорту Панна — на 0,9%, 1,7%, 2,5% і на 3,3%, відповідно. При цьому для отримання зерна першого класу з вмістом білка не менш як 14% на Полтавській станції по обох сортах і на Старобільській станції по сорту Панна достатньо було провести традиційне підживлення 50 кг азоту. На Андрушківській і Верхівській станціях по сорту Панна слід було внести по 100 кг азоту, на Хмельницькій — по сорту Панна, а на Старобільській — по сорту Альбатрос одеський для досягнення цього доза азоту мала становити 150 кг. На Біляївскій станції по обох сортах, а на Славутскій — по сорту Альбатрос одеський для отримання зерна першого класу треба було вносити по 200 кг азоту. По сорту Альбатрос одеський на Андрушківській і Верхівській станціях отримати зерно першого класу так і не вдалося. На Мукачівській станції по сорту Альбатрос отримано зерно тільки четвертого, а по сорту Панна — третього класів. У всіх без винятку випадках зерно сорту Панна накопичує більше білка, ніж Альбатрос одеський. У середньому його вміст у сорту Панна достовірно вищий на 1%. Наведені в таблиці дані сили борошна (величини W) демонструють складну залежність цього визначального показника якості від умов вирощування пшениці і сортової належності борошна. Так, у середньому по досліду в сорту Альбатрос одеський показник W зі 188 о.а. на контролі збільшується до 245 о.а. при внесенні 200 кг/га азоту. Таким чином, у середньому по всіх станціях на жодному з варіантів у цього сорту не отримано зерно сильної пшениці, для якого мінімальною величиною W є 280 о.а. Порівняння значень W у сорту сильної пшениці Альбатрос одеський і надсильного — Панна свідчить, що у всіх без винятку випадках сила борошна в сорту Панна достовірно вища. Так, у середньому на контролі величина W у цього сорту дорівнює 290, а на варіанті N200–391 о.а., що в середньому на 119 о.а. достовірно більше, ніж в Альбатроса одеського. При цьому в середньому по кожному варіанту, у тому числі на контролі, у сорта Панна за величиною W сформувалося зерно сильної пшениці. Аналіз показників W по окремих станціях дає змогу з’ясувати основні причини його мінливості. Найнижчим показник W (22–108 о.а.) був на Біляївській сортодослідній станції. При цьому у всіх випадках отримано фуражну пшеницю. Причина в тому, що середній ступінь ушкодження зерна шкідливою черепашкою на цій станції становив 20%. На півдні і сході України питома вага таких товарних партій зерна досить висока і може досягати 20–30%. Невисока в цілому сила борошна на Мукачівській станції перш за все пояснюється низьким рівнем білковості зерна. Водночас застосування високих доз добрив (N150–200) дає змогу отримати в сорту Альбатрос зерно з показником W 150 і 259 о.а., а в сорту Панна — 320 о.а., що відповідає вимогам до сильної пшениці. Це свідчить про те, що навіть на бідних грунтах Закарпаття можна отримувати високоякісне зерно. Зерно з надзвичайно високими значеннями W як у сорту Альбатрос одеський, так і в сорту Панна сформувалося на Андрушківській, Верхівській і Полтавській сортодослідних станціях Житомирської, Рівненської і Полтавської областей, відповідно. Зерно сильної пшениці в сорту Альбатрос одеський на цих станціях сформувалось у тринадцяти з п’ятнадцяти можливих випадків (W 290–413 о.а.), а в сорту Панна таке зерно отримано у всіх випадках (W 329–562 о.а.). Водночас як на цих трьох, так і на двох інших станціях спостерігається досить велика різниця як щодо абсолютних значень W, так і щодо співвідношень цього показника у двох сортів досліду. Так, на Андрушківській сортодослідній станції різниця за силою борошна між сортами Альбатрос одеський і Панна, попри високу різницю за вмістом білка, була найменшою — 79 о.а. (у сорту Панна показник W в середньому вищий, порівняно з Альбатросом одеським, у 1,23 раза). Це дає нам підстави вважати, що умови вирощування пшениці на Андрушківській станції були найкращими. До того ж, зерно було зібрано до дощів, мало темно-червоний колір, не було ушкоджено шкідливою черепашкою. На Старобільській станції ушкодження зерна шкідливою черепашкою в середньому досягло 4,6%. За цих умов сорт сильної пшениці Альбатрос одеський формує фуражне зерно (варіанти N0 і N50), а на останніх варіантах, незважаючи на високий вміст білка, зерно з показником W усього 148 о.а., яке не може вважатися висококонкурентним як на внутрішньому, так і на світовому ринках. У цих самих умовах сорт надсильної пшениці Панна на всіх варіантах за показником W сформував зерно сильної пшениці (282–358 о.а.). Природа найнижчої в середньому (якщо не брати до уваги дві перші станції) сили борошна в обох сортів на Славутській станції Хмельницької області інша, порівняно з розглянутими випадками, і стосується рівня амілолітичної активності борошна, спричиненої, як уже підкреслювалося, проростанням зерна в колосі. Так, показник W у сортів Панна і Альбатрос одеський на цій станції різниться у 2,25 раза, а різниця між середніми показниками W максимальна і досягає 174 о.а. Для демонстрації цього в таблиці наведено значення ЧП на Андрушківській і Славутській станціях. На першій зерно зібрано до дощів, і за цим показником сорти Альбатрос одеський і Панна достовірно не різняться між собою. На Славутській станції зерно в обох сортів знебарвлене дощами, внаслідок чого показник ЧП у сорту Альбатрос одеський перебуває в межах 151–210 с, тоді як у сорту Панна він, хоч і нижчий, ніж на Андрушківській станції, проте залишається дуже високим і варіює, залежно від варіанту досліду, від 328 до 364 с. Через це й сила борошна в сорту Панна висока — 316–414 о.а. Та сама, але менш виражена природа великої різниці за силою борошна між сортами Альбатрос одеський і Панна спостерігається і на Верхівській станції Рівненської області. На цій станції зерно було теж знебарвлене дощами, але дезагрегація крохмалю в результаті руйнування під впливом проростання комплексу “клейковинні білки — амілолітичні ферменти” зайшла ще не так далеко, як на Славутській станції. З таблиці видно, що сорт Панна у всіх без винятку випадках достовірно перевершує сорт Альбатрос одеський за величиною сили борошна. Викладене підтверджує наші попередні дані про те, що цей сорт, окрім генетично зумовлених особливостей клейковинного комплексу, що забезпечують високі фізичні властивості тіста, має високу стійкість до проростання зерна в колосі. Висновок
У ринкових умовах головною проблемою вирощування і використання зерна пшениці стає підвищення його конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і, головне, на зовнішньому ринках. Досягнути цього можливо за рахунок одночасного зниження собівартості зерна і суттєвого підвищення його якості. Головні шляхи вирішення цих проблем такі:
1. Скорочення площі посіву пшениці або принаймні концентрація уваги на 5–6 млн га кращих земель і на попередниках, середня врожайність зерна на яких може і повинна бути не меншою 50 ц/га.
2. Зерно з цих площ посіву за вмістом білка повинно відповідати вимогам першого-третього класів (12–15% на суху речовину). Для досягнення цього, залежно від рівня природної родючості землі, мінімальні дози азотних добрив повинні становить 100 –150 кг азоту (діючої речовини) на один га посіву.
3. Усі ці площі повинні засіватись тільки сортами сильної і надсильної пшениць і стійкими до проростання зерна в колосі на останніх етапах дозрівання зерна.
4. У південних, східних і центральних областях України посіви сильної і надсильної пшениць повинні бути захищеними від ушкодження зерна шкідливою черепашко.
5. При виконанні цих агротехнічних заходів з одночасним використанням надсильних сортів пшениці вся Україна може стати зоною виробництва конкурентоспроможного зерна пшениці найвищої якості. Ф. Попереля, М. Червоніс,
М. Литвиненко, В. Соколов,
Селекційно-генетичний інститут УААН, Одеса,
В. Волкодав, О. Гончар,
Український інститут експертизи сортів рослин Держсортслужби, Київ