Сівба без помилок

Результатом якісної роботи сівалки є насамперед отримання дружних та рівномірних сходів. Проте на практиці саме це багатьом не вдається. Факторів може бути багато: неякісне насіння, неправильне налаштування посівного агрегату та спрацювання техніки, нестача грунтової вологи тощо.

Проте деякі фермери примудряються отримати нерівномірні сходи і за використання якісного насіння, нової техніки і навіть за сприятливого забезпечення вологою. Що ж не так у цьому разі?

Саме такий прикрий випадок нам довелося спостерігати на полях одного з господарств Дніпропетровщини.

Господарство перед осінньою посівною кампанією придбало новий сучасний посівний комплекс із дисковими робочими органами. Основна вимога до сівалки — універсальність у плані технології, адже наразі якоїсь однієї технології в господарстві не використовують. У перспективі, з набуттям досвіду та за умови повного відповідного технічного оснащення, тут планують повністю перейти на «нульову» технологію.

І ось перша посівна кампанія восени — і певне розчарування керівництва. На полях, де висівали за «нульовою» технологією обробітку грунту, сходи пшениці були ідеальними, а на полях, засіяних у традиційний спосіб, сходи були, як то кажуть, «через один». Тобто один рядок — повноцінний, наступний — зріджений, з кволими паростками.

Перше, на що було звернено увагу, — це перевірка налаштування сівалки на предмет виявлення нерівномірності за глибиною загортання насіння. Тож до весняної посівної було вирішено підійти з особливою увагою. Головний інженер та агроном ще раз уважно і серйозно повністю перечитали інструкцію з експлуатації агрегату. Потім провели ретельне налаштування сівалки згідно з усіма вимогами. Тобто все було зроблено чітко «по книжці».

Після виходу в поле в процесі сівби проводили неодноразові перевірки на рівномірність закладання насіння. Все ніби нормально. Проте через певний час сходи показали протилежне, хоча цього разу картина була трішки кращою: в місцях, де проводили заміри, сходи були нормальними, нерівномірність же проявлялась там, де сівалка віддалялась від краю поля. Тобто середина поля знову була «смугастою». І знову ж таки на полях, засіяних за технологією ноу-тілл, сходи були якісні, а там, де було застосовано оранку, — ні.

Не було жодної відповіді, яка б могла прояснити причини цієї проблеми. В такому разі, як прийнято вважати у нас в на роді, можна стверджувати одне: «пороблено!». Проте «собака зарита» не так глибоко, як нам здається... Виявляється, головна проблема всіх анкерних і дискових сівалок подібного типу з дворядним розташуванням робочих органів та великою відстанню між ними — для роботи по великій кількості пожнивних решток така: під час роботи за класичною схемою (оранка) за збільшення швидкості понад 7–8 км/год задній ряд робочих органів дещо присипає землею передній, уже засіяний насінням на задану глибину і ущільнений котком рядок. І як результат — нерівні сходи.

Так, наприклад, на більшість сівалок, розрахованих на роботу на швидкості понад 12–15 км/год і найчастіше — за класичною або мінімальною технологією обробітку грунту, виробник передбачає можливість відведення потоків землі сусідніми дисками. Тобто, в такому разі не відбувається присипання зайвим шаром землі уже засіяного рядка. А на машинах подібної серії, призначеної для технології ноу-тілл, де сівбу проводять по мульчі, а іноді й по великому накопиченню рослинних решток, таку можливість розробники агрегату свідомо відкинули задля кращого проходження пожнивної маси, що залишилась на полі, та запобігання забиванню робочих органів сівалки.

Тобто вся причина нерівномірних сходів після сівби цією сівалкою — це недотримання швидкісного режиму механізатором на полях із традиційним обробітком. Проте й механізатора тут не можна звинуватити! Адже в тій самій «книжці»-інструкції написано, що робоча швидкість сівалки — 8–12 км/год. І це дійсно оптимальна швидкість, але… для роботи «по нулю». Працюючи ж за традиційною системою, потрібно було знизити робочу швидкість до 7, максимум — 8 км/год. У цьому ж господарстві за переходу від однієї технології обробітку грунту до іншої під час висівання за різними системами тільки зменшили тиск на сошник.

Тож на краю поля, де швидкість посівного комплексу була невелика, було отримано дружні та рівномірні сходи. За віддалення від краю поля і виходу на інший швидкісний режим отримали ефект присипаного рядка.

І це стосується практично всіх сівалок цього типу незалежно від того, який сошник використовують. Господарство, про яке йде мова, в майбутньому повністю планує перейти на «ноу-тілл», для чого було придбано сівалку з дисковими робочими органами. Проте на ринку можна зустріти й агрегати з анкерними сошниками, продавці яких в один голос стверджують, що їхні агрегати якнайкраще придатні для роботи «по нулю».

Тож хто все-таки найкращий? Можливо, хтось із продавців певного типу сівалок кривить душею? Як не попастися на обман? Відповідь також дуже проста. Обману немає. Обидва типи сошників якісно проводять сівбу.

Проте потрібно звернути увагу на географічну поширеність таких сівалок. Анкерний сошник поширеніший у зонах, де середньорічні температури становлять 4…7°С, а дискові (одно- та дво-) — у зонах із середньорічними температурами понад 20°С. Про що це свідчить?

Фермери кожної з зон стикаються з різними проблемами. Перед фермером помірної зони навесні стоїть завдання розкрити рядок і дати змогу прогрітися грунту в зоні сівби. Адже відомо, що пожнивні рештки уповільнюють його прогрівання, тому анкерний сошник, який агресивніше працює із грунтом, у такому разі краще розсовує пожнивну масу. Коли чорна земля потрапляє під сонячні промені, ті прогрівають її до температур проростання насіння.

Натомість перед фермером спекотної зони стоїть протилежне завдання — якомога менше зруйнувати рослинні рештки і структуру грунту, щоб зберегти вологу і не дати сонцю перегріти землю. Тому вони обирають дискові сошники. Таким чином, кожен із типів сошників має цілу низку своїх переваг. Але що є перевагою в одних умовах, те водночас стає недоліком в інших. Тому, обираючи сівалку, потрібно насамперед враховувати кліматичні умови та географічне розташування земель господарства.

Отже, як бачимо, нова техніка — це ще не запорука якісної сівби. У кожній технологічній операції є свої нюанси, правила, які повністю описати у книжках з експлуатації неможливо.

Тож працюймо з розумом, змінюймося відповідно до вимог часу, навчаймось і набуваймо передового досвіду! Сподіваємось, ця інформація допоможе уникнути прикрих помилок та отримати гідні результати.

Г. Жолобецький

g.zholobetskiy@univest_media.com