Щодо проблеми забезпечення комбікормами

Багаторічний досвід світових лідерів у тваринництві та птахівництві показує, що однією з основних складових у виробничому процесі є наявність сучасної бази, яка дає змогу виробляти високоякісні комбікорми, наявність вільного ринку та його доступність. Не є секретом, що повноцінний раціон годування тварин дає їм змогу реалізувати свій генетичний потенціал, значно збільшує вихід кінцевого продукту — яєць, м’яса чи молока, знижує ризик багатьох захворювань, скорочує час для отримання результатів — тобто для реалізації отриманого продукту.

Система кормовиробництва, яка склалася нині в Україні, не дає змоги найближчим часом суттєво підвищити доступність комбікормів для багатьох великих та дрібних господарств.
Основними є декілька причин: 
- відсутність потрібних знань у товаровиробників;
- відсутність достатньої кількості коштів у господарств для закупівлі повноцінних комбікормів;
- розвалення системи кормовиробництва і банкрутство більшості комбікормових заводів;
- неефективне кредитування і відсутність реальних фінансових можливостей для “оздоровлення” більшості комбікормових виробництв;
- створення малопотужних і малоефективних міні-комбікормових заводів і цехів у різних господарствах.

Старе добре прислів’я говорить: “Чоботи має шити чоботар...” У ситуації ж з виробництвом комбікормів склалося так, що всі вважають себе “великими спеціалістами”: і простий селянин, у якого у дворі одна корова і десять курей, і середній фермер, і великий виробник.
Відсутність реального ринку комбікормів, створення практично системи “натурального обміну” у кормовиробництві та реалізації комбікормів не дають можливості найближчим часом значно підвищити кількість поголів’я ВРХ, збільшити віддачу у свинарстві, підвищити виробництво птиці та риби й отримати суттєву фінансову віддачу від цього сектора сільськогосподарського виробництва. Приватні та дрібні господарства практично не використовують у процесі відгодування тварин комбікорми і замінюють їх простими зерносумішами (у багатьох випадках не зовсім якісними), в яких не лише не дотримано потрібного складу як щодо калорій, мінералів тощо, але й іноді такі суміші є причиною багатьох хвороб тварин. У той же час відсутність коштів не дає змоги закуповувати повноцінні комбікорми у виробників. Великі виробники, які створили власне кормовиробництво, доволі часто не бажають йти на співробітництво з комбікормовими заводами, оскільки вважають їх низькоефективними і враховують досвід минулих років, коли якість продукції, яку випускала більшість комбікормових заводів, не витримувала ніякої критики. Вкладення коштів у кормовиробництво, створення системи контролю і заготівлі сировини, її зберігання і переробка лише на перший погляд здаються виграшними. Комбікормові заводи за таких умов починають створювати свої підсобні господарства, які дають їм змогу хоч якось зводити кінці з кінцями, і не займаються своєю безпосередньою справою — страждає і підсобне господарство, і кормовиробництво.
За таких умов утворюється замкнене коло, яке не дає повноцінно розвиватися жодному з учасників ринку.
Що довше буде зберігатися така ситуація, то проблемнішими стануть відносини між різними виробниками комбікормів та господарствами.
Вивчаючи досвід французьких сільгоспвиробників, ми практично ніде не побачили, щоб виробник м’яса, яєць чи молока займався виробництвом комбікормів. На прикладі більшості великих французьких виробників зерна, насіннєвих компаній ми побачили, що до 20% своєї сівозміни вони набирають за рахунок виробництва комбікормів. Зусилля багатьох селекційних компаній направлені на отримання нових, перспективніших, сортів і гібридів, які використовують лише у кормовиробництві. Значну частину посівів відведено під фуражне зерно, яке напряму потрапляє на переробку на комбікормові заводи.

У сільськогосподарському виробництві створюється певний ланцюг, у якому кожен наступний учасник ринку кредитується за рахунок попереднього. Виробники зерна з задоволенням відвантажують отриманий урожай на комбікормові заводи, які, своєю чергою, забезпечують комбікормами дрібні господарства і великі тваринницькі кооперативи. Реалізація кінцевого продукту дає змогу забезпечити повернення грошей і одержати достатньо високий прибуток.
Скоріш за все, значний прорив у цьому секторі українського ринку настане тоді, коли кожен буде займатися своєю безпосередньою справою, в якій він є спеціалістом; коли виробники комбікормів будуть виробляти висококалорійні і якісні комбікорми; виробники товарної продукції не будуть витрачати сили і кошти на вирішення супутніх проблем, які лише здаються економічно обгрунтованими, а будуть опікуватися виробництвом товарної продукції. Все це можливе лише за  значного залучення інвестицій у даний сектор економіки, за наявності гнучкої кредитної політики на всіх етапах сільськогосподарського виробництва, за створення потрібних бар’єрів для захисту свого виробника.

П. Костюк,
фото В. Котленка