Пухнастий ренесанс у Зазим’ї

Радгосп ім. Кірова, що у селі Зазим’я Броварського району Київської області, був колись відомий як потужне багатогалузеве господарство, де добре були поставлені і рослинницька галузь, і свинарство, і молочне тваринництво, і кролівництво. Згодом, перетворившись на СТОВ “Нова Україна”, підприємство почало втрачати оберти, аж поки зовсім не занепало. Чи не єдиним осередком успішного ведення тваринництва у колишньому радгоспі залишилася кролеферма. Утім, кролівничий напрям у господарстві також пережив цілковитий занепад, який, на щастя, два роки тому змінився ренесансом. Звісна річ, до колишніх обсягів виробництва вухастих поки що не дійшло (адже колись тут утримувалося 12-тисячне поголів’я), проте динаміка спостерігається цілком позитивна. Станом на кінець квітня нинішнього року чисельність кролів на фермі у Зазим’ї становила 2000 голів, з них кролематок — 300. До кінця року кількість кролематок заплановано довести до 600. На путь істинну місцевим кролівникам допоміг вийти інвестор — фірма “Родо”, — який, разом із новим поголів’ям, ввів у фермські стіни і дещо нові підходи до ведення виробництва. Розпочалося відродження кролеферми з реставрації технологічного устаткування. Було відремонтовано клітки, полагоджено систему гноєвидалення, вставлено у вікна скло, відремонтовано дах, територію огороджено парканом. Нині на кролефермі задіяно два приміщення, а ще кілька чекають своєї черги. Перші чотири десятки чистопорідного батьківського поголів’я породи сріблястий було куплено на фірмі “Топаз”, що у Макарівському районі Київської області. Потім докуповували кролів і на інших фермах — у Житомирі, Запоріжжі. Сріблястих обрали не випадково. Кролі цієї породи відзначаються витривалістю, дають добрі окроли, швидко набирають вагу. Кролематки показують добрі материнські якості, старанно готують гніздо. Молодняк народжується життєздатний, працювати з ним відносно легко. Згодом до сріблястих додалися дві інші породи — шиншили і каліфорнійці. Молодняк шиншили користується попитом у селян-приватників, проте найбільшу перспективу в Зазим’ї пов’язують з каліфорнійськими кролями. Поки що на фермі їх небагато, але з часом поголів’я каліфорнійців планується істотно наростити. Порода ця цікава тим, що показує дуже швидкі темпи збільшення ваги і високу м’ясність, тобто є типовою бройлерною породою. Технологія вирощування і розведення кролів у Зазим’ї грунтується на наукових підходах. В основу кормових раціонів відпочатку було покладено комбікорм, до якого додавали сіно та овочі. З нинішнього року годівлю тварин переведено на повнораціонний комбікорм. Цей крок пояснюється прагненням мати стабільну якість корму, а також зробити процес годівлі більш технологічним і менш трудомістким. Отож, сухий гранульований комбікорм якнайкраще задовольняє ці вимоги. Окролення у Зазим’ї відбуваються пересічно шість разів на рік, тобто кожна кролиця народжує у середньому раз на два місяці. Молодняк перебуває біля матері до 45-денного віку. Водночас, на 15–17-й день після окролення провадиться нове парування кролиці. Таким чином, за 5–7 днів після відлучення молодняку кролематка народжує знов. Звісна річ, у цій справі можуть траплятися і збої, тож і виходить, що кролиці народжують не кожні 50 днів (45+5), а пересічно кожні два місяці. При цьому сумарний річний вихід кроленят від однієї кролематки становить 30–35 голів. Досягнення цього показника у Зазим’ї вважають добрим результатом. На кролефермі вдалися до нетрадиційної технології облаштування маточного відділення: для цього було використано звичайні пластмасові ящики, що їх часто можна бачити у молочних та овочевих магазинах. Цей досвід було запозичено за кордоном, де гнізда такого типу успішно “працюють”: кролиці до них звикають і нормально готують їх до окролення (попередньо ящики треба встелити сіном). Після окролення ящик з клітки виймають і ставлять на неї згори, щоб кролиця раптом не подавила молодняк. Лише раз на добу — о сьомій ранку — ящик потрапляє до клітки: у цей час відбувається годівля. На фермі постійно ведеться племінна робота. Весь народжений молодняк нумерується, усе реєструється — від яких батька-матері хто народився. Кролиці можуть приводити різну кількість кроленят — від 3 до 14 і більше. Проте біля однієї матки залишають не більше 8–9, аби вона не виснажувалася. Решту підсаджують до тих кролиць, які народили меншу кількість кроленят, а найслабших — вибраковують. Проте слід мати на увазі, що гніздо з підсадженими кроленятами для племінної роботи вже не використовується. Усе нинішнє двотисячне поголів’я порають троє працівниць. Одна з них — технолог і працює щодня у звичайному режимі, а інші дві — позмінно: дві доби працюють — дві відпочивають. Окролення здебільшого відбуваються вночі, тому нічне чергування на фермі є обов’язковим. Щоденний цикл робіт на фермі починається о сьомій ранку, коли працівниця ставить ящики з молодняком до кролематок на годівлю. При цьому вона має стежити, щоб кролиця не давила кроленят, не розкидала і не їла їх (таке теж трапляється). За півгодини після початку годівлі ящики з кроленятами з кліток виймають і ставлять на клітку знов — до наступного ранку. Цей етап у житті кролячої сім’ї триває 10–12 днів, аж поки молодняк не зміцніє і не мине загроза його ушкодження кролицею. Потім кроленят уже з клітки не вилучають, тобто вони весь час перебувають при матері. Після годівлі слід пересвідчитись, чи добре нагодовані кроленята, чи немає серед них мертвих, перевірити стан сіна. Треба також пересвідчитися, чи не лежать кроленята на голій пластмасі ящика. Узимку особливо важливо стежити за тим, щоб малеча була добре загорнута у пух та сіно. Приблизно 10% кролиць виявляють себе як погані матері, і їх треба вибраковувати. Шанс усім кролематкам дається двічі: якщо після першого окролення їм ще можуть вибачити якісь вади у поводженні, то після повторних негараздів кролиця йде на м’ясо. Зранку, а також ввечері кролям треба наливати води. Щоправда, ця робота виконується лише в одному з двох приміщень, бо друге вже обладнано системою автоматичного напування. Після завершення напування кролям роздають комбікорм. Хвороб на кролефермі немає. Напевно, завдячувати тут треба додержанню санітарного режиму, дезінфекційним обробкам приміщень та вакцинації. Робити щеплення молодняку починають у місячному віці: спочатку — проти міксоматозу, а за два тижні — проти гемарогічної хвороби. Ремонтному поголів’ю через три місяці роблять ревакцинацію за тією самою схемою, а маточне поголів’я ревакцинують щороку. Технолог ферми Тетяна Дмитрук стверджує, що, маючи достатні навички, колоти вакцину можна без залучення ветлікаря. Так само самотужки (але під наглядом районної ветслужби) персонал ферми здатен виконувати решту ветеринарних обробок і дезінфекційних заходів. Узимку температура в приміщенні підтримується на рівні 10...12°С: це є необхідною умовою для нормального перебігу окролень у цю пору року. На фермі у Зазим’ї багато зроблено для поліпшення теплоізоляції приміщень: вікна обтягнуто поліетиленовою плівкою, щілини у дверях закрито, додатково утеплено дах. Під час найбільших холодів приміщення опалювали дровами та вугіллям. Зимове обігрівання з економічного погляду себе виправдовує, хоча його облаштування коштувало недешево. Палива взимку витрачалося до 10 т у кожному з двох приміщень. З економічного погляду, забивати кролів найліпше у віці 2,5 місяця. Їхня жива вага в цей період становить близько 2,5 кг, вага розібраної тушки (без голови і лап) — 1,5 кг. Оптова ціна кролячого м’яса становить нині 13–15 грн/кг. Вартість кролячих комбікормів на ринку коливається у межах від 600 до 1000 грн/т. На 1 кг приросту ваги кролю потрібно 4 кг корму. Якщо зважити на те, що перший кілограм кріль набирає переважно за рахунок молока матері, то до забійної ваги він з’їдає 6 кг корму (вартість якого не перевищить 6 грн). Затрати на корм у собівартості м’яса становлять близько 65%: звідси не складно підрахувати, що собівартість кроля у забійному віці становитиме трохи більше 9 грн/кг. Це дає змогу говорити про переконливу рентабельність виробництва. Товарні партії, які доводилося формувати у Зазим’ї, сягали 200–300 тушок. Зокрема, таку кількість кролятини купувало Одеське пароплавство, а також компанії, що постачають м’ясо до ресторанів. Беруть кролятину і супермаркети — по 30–50 кг на тиждень. При цьому вони вимагають ветеринарну форму №2; тушки повинні бути позначені спеціальним тавром на лопатці і задній частині. У цілому ж проблеми зі збутом кролячого м’яса у Зазим’ї не існує. Шкурка, звісна річ, великої ціни не має, бо у віці забивання вона ще не вилиняла, а чекати оптимального, з цього погляду, періоду економічно не вигідно. Проте продати шкурку за 1 грн не проблема: її беруть заготконтори й осередки Спілки кролівників України. Насамкінець хотілося б зробити такий висновок: досвід, набутий кролівниками села Зазим’я, свідчить, що виробництво кролів є способом швидко і з високою ефективністю повернути вкладені в аграрний бізнес кошти. Павло Коротич
PavelK@univest-group.com