Прогноз запасІв грунтовоЇ вологи

Прогноз запасІв грунтовоЇ вологи При оцінці агрометеорологічних умов, що склалися на початок весни, передусім звертається увага на запаси продуктивної вологи в метровому шарі грунту після його відтавання. Формування їх залежить від багатьох факторів: насамперед від кількості опадів за осінньо-зимовий період, глибини промерзання грунту, наявності снігового покриву та інтенсивності танення снігу. Перший місяць осіннього періоду виявився дуже дощовим. Кількість опадів у вересні на території десяти областей у 2—3 рази перевищила середні багаторічні показники, а в інших регіонах коливалась у межах 120—180% кліматичної норми. Завдяки цьому відбувалось суттєве поповнення запасів грунтової вологи на полях. Погодні умови жовтня не сприяли подальшому збільшенню вологозапасів через підвищений термічний режим та дефіцит опадів, місячна сума яких коливалася в межах 40—70% норми. Проте у наступному місяці — листопаді — на переважній території опадів випало в 1,5—2 рази більше звичайного. Лише в п’яти областях середня кількість їх виявилась близькою до середніх багаторічних показників. Ці опади випадали переважно у вигляді снігу, внаслідок чого утворився постійний сніговий покрив, висота якого збільшувалась до кінця другої декади грудня і становила в цей період 12—20 см у північних і 21—30 см (місцями до 40—50 см) у західних областях, на решті території коливалася в межах 2—8 см. Максимальна глибина промерзання грунту в середині зими (до початку тривалої відлиги) сягала 40—48 см у південних і 60—70 см у північних областях. Місячна кількість опадів у грудні, січні та лютому виявилась меншою від кліматичної норми на 20—40%. Проте, завдяки інтенсивній відлизі, яка тривала з кінця грудня до середини березня, розпочалось дострокове танення снігу, що сприяло значному підвищенню ефективності зимових опадів. Волога від танення снігу і рідких опадів з мінімальними втратами на стікання по схилах накопичувалась у грунті, верхні шари якого поступово відтавали. Отже, агрометеорологічні умови, що склалися восени та впродовж першої половини зимового періоду, в цілому були сприятливими для формування запасів грунтової вологи на полях. Але друга половина зими (з другої декади січня до середини березня) виявилася аномально теплою і сухою, що призвело до значних непродуктивних втрат грунтової вологи на випаровування її з верхніх шарів грунту. Внаслідок цього продуктивні вологозапаси суттєво знизилися. Ретроспективний аналіз багаторічних даних з суттєвою аномалією середньомісячної температури (відхиленням її від кліматичної норми) показав, що відлиги, які характеризуються позитивними значеннями середньодобової температури у зимові місяці, для території України — явище цілком природне. За період 1881—2001 роки зими з позитивною тепловою аномалією середньомісячної температури повітря понад 0°С спостерігались, наприклад, на Київщині вісімнадцять років у першій і двадцять шість років у другій половині минулого століття. Високим рівнем температури у зимові місяці відповідають тривалі періоди з відлигами. Найбільша тривалість періодів з відлигами за січень-лютий, зокрема у Київській області, в окремі роки коливалась від 30 до 43 днів. Рекордними у цьому відношенні були 1989 і 1990 роки, коли з другої декади січня до третьої декади березня значення середньодекадної температури були позитивними, внаслідок чого зимова відлига тривала до початку календарної весни. Для 2002 року ці роки можна вважати аналогами, але у поточному році в період відлиги рівень температури був на 0,5–1°С вищим. Причиною цього, напевно, є зміна клімату як наслідок глобального потепління на Північній півкулі Землі, тенденція якого зберігається з сімдесятих років минулого століття. Такого висновку, зокрема, дійшли вчені-кліматологи, члени Всесвітньої метеорологічної організації при ООН. За їх розрахунками, середнє відхилення середньорічної температури за період 1960–1990 роки від кліматичної норми становить 0,5°С, і відбулося це за рахунок підвищення температури у зимові місяці. Тобто зими у другій половині минулого століття стали теплішими. Розрахунки показують, що у метровому шарі грунту під озиминою на початку її активної вегетації запаси продуктивної вологи коливатимуться в межах 100–1140 мм у степовій зоні (крім Криму (80–130 мм) та Херсонської області (60–80 мм)), 130—165 — у лісостеповій та 145–195 мм — на Поліссі. Порівняно з середніми багаторічними показниками це становить переважно 76–97%. Нестача вологи до найменшої польової вологоємності становитиме 30–80 мм (таблиця). На зябу під посів ярих культур вологозапаси очікуються на 5–10% нижчими, порівняно з прогнозованими під озимину. Отже, вологозабезпеченість польових культур на початок весни і впродовж тривалого періоду вегетації буде недостатньою для продуктивного розвитку і росту рослин. Тому, зважаючи на очікуваний підвищений тепловий режим у квітні та недобір опадів у квітні-травні, слід приділяти велику увагу агротехнічним заходам, спрямованим на закриття і збереження грунтової вологи. Зокрема, за першої можливості провести боронування сільськогосподарських угідь (для руйнування капілярів грунту та зменшення випаровування вологи) і здійснити сівбу ранніх ярих і зернобобових культур у вкрай ранні та стислі строки. В. Просунко, канд. геогр. наук, завлаб агрометеорологічного та математичного аналізу і досліджень Інституту агроресурсів УААН