Полтавські глинясті кури

Полтавська породна група курей — це місцеві кури, яких протягом ста років розводили в Україні, зокрема в Полтавській та Харківській областях, тому вони добре пристосовані до її природно-господарських умов. Походження полтавських курей точно не встановлено. Більшість авторів вважає, що їх створено методом народної селекції шляхом відбору при схрещуванні місцевої птиці з імпортованими породами, що їх завозили до України наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Племінну роботу, спрямовану на підвищення продуктивних і племінних якостей полтавських курей, уперше було розпочато в 1912 році на Полтавській сільськогосподарській дослідній станції. На перших етапах роботи полтавські кури мали несучість 70 яєць на рік, середня маса яєць була на рівні 50 г, жива вага курей коливалася від 2,1 до 4 кг. У 1928 році на базі Полтавської сільськогосподарської дослідної станції було організовано племрозсадник, з якого населення одержувало поліпшену птицю. На Всеукраїнському конкурсі птиці, який було проведено в 1929–1930 роках у Полтаві, місцеві полтавські кури показали майже рекордну для того часу несучість: понад 100 яєць на несучку, а окремі з несучок-рекордисток навіть перевищили несучість курей породи леггорн. Однак у період з 1930-го по 1941 рік на більшості колгоспних ферм почали широко розводити курей породи білий леггорн та інших порід, а про місцевих курей було майже забуто. Проте населення Полтавщини віддавало перевагу розведенню на власних подвір’ях саме полтавських курей, кращих за м’ясними якостями, пристосованіших до умов утримання й годівлі, та й за несучістю не гірших. Під час Великої Вітчизняної війни колгоспні птахоферми були повністю знищені. Відновлювали птахопоголів’я на птахофермах переважно за рахунок закупівлі птиці у населення. На серпневій сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (1948 р.), було засуджено теорію і практику господарювання, у якій не приділялося належної уваги роботі з місцевим генофондом сільськогосподарських тварин та птиці. Тому вже у 1948–1949 роках розпочалося планомірне вивчення місцевих полтавських курей. Співробітниками Української дослідної станції птахівництва (нині Інститут птахівництва УААН) було проведено обстеження птахогосподарств та власних господарств населення Полтавської області з метою виявлення генетичних ресурсів місцевої птиці. Обстеження показало, що місцевих курей на птахофермах розводять дуже мало, переважають помісі від безсистемних схрещувань місцевих курей з леггорнами. У зв’язку з малою чисельністю місцевих курей, першим завданням учених стало виявлення, збереження та розмноження їхнього поголів’я. З цією метою в дослідне господарство “Борки” були завезені в 1948 році з Карлівського, а в 1949-му — із Миргородського районів Полтавської області яйця місцевих курей. З них було одержано молодняк, з якого, після його вирощування, сформовано маточне стадо. Племінну роботу з ними було спрямовано на розмноження та добір птиці за продуктивними якостями. До 1953 року застосовували тільки масову селекцію з індивідуальним добором за фенотипом. З 1953 року з полтавськими курми було розпочато поглиблену селекційно-племінну, тобто заводську роботу. Відбирали кращу, типову птицю, добре розвинуту, з живою вагою понад 1,7 кг, від матерів з несучістю 100 яєць і більше. Півнів відбирали з урахуванням продуктивності матерів та власною живою вагою не менш як 2,6 кг. Це поголів’я стало вихідним матеріалом для створення справжнього племінного стада полтавських курей. Вони добре реагували на поліпшені умови годівлі й утримання, при впровадженні поглиблених методів селекційно-племінної роботи давали 140–170 яєць на несучку і на той час були представлені трьома типами: глинясті, зозулясті, чорні. Глинясті кури. Колір оперення схожий на червонувату глину, тому їх і звуть глинястими. Чорні кури. Для них характерне чорне блискуче пір’я, яке щільно прилягає до тулуба, іноді з фіолетовим вилиском. Зозулясті кури. Самки мають більш темне забарвлення оперення, ніж півні. На відміну від курей породи смугастий плімутрок, вони мають не смугастість у розміщенні кольорів на суміжному пір’ї тулуба, а плямистість, як у зозулі, через це й звуться зозулястими. Гребінь у більшості полтавських курей трояндо-, іноді —листкоподібний, вушні мочки червоні. Але згодом чорні та зозулясті кури майже зникли, і нині наявне поголів’я полтавських курей представлене глинястими курми. Племінна робота з поліпшення цієї популяції проводилася до 1975 року в Українському науково-дослідному інституті птахівництва (с. Борки Харківської області) та на Полтавській обласній сільськогосподарській дослідній станції. Проте в останній цю птицю згодом було ліквідовано. На сьогодні тільки в дослідному господарстві “Борки” Інституту птахівництва УААН проводиться поглиблена селекційно-племінна робота з полтавськими глинястими курами із застосуванням методу індивідуально-сімейної селекції з оцінкою плідників за якістю нащадків. Основна мета — поліпшення продуктивних та репродуктивних ознак птиці, консолідація екстер’єрних особливостей птиці. Однією з найцінніших ознак полтавських глинястих курей є підвищена життєздатність, стійкість до стресів, а також до неопластичних захворювань, зокрема хвороби Марека (15 років проводилася селекція в напрямі поліпшення цього показника). Сьогодні селекціонери значну увагу приділяють поліпшенню якості яєчної продукції полтавських глинястих курей та її товарному вигляду. Оскільки споживачів більше приваблюють яйця з коричневою шкаралупою, науковці Інституту птахівництва протягом 5 генерацій курей проводили селекційну роботу, спрямовану на підвищення інтенсивності забарвлення шкаралупи яєць. Завдяки цьому за п’ять років цілеспрямованої селекції вдалося збільшити кількість яєць з темно-коричневим забарвленням шкаралупи на 17,2% порівняно з базовою генерацією (1998 р.), і у 2002-му році їхня кількість досягла 44,1%. Одночасно виплоджуваність з яєць зросла на 3%. Ведеться селекція щодо зниження кількості яєць з дефектами форми та аномаліями шкаралупи. Полтавські глинясті кури належать до загальнокористувального типу продуктивності: від них можна одержувати і яйця, і м’ясо. Птиця, крім доброї несучості, вирізняється високими м’ясними якостями. Вихід м’язової тканини становить 52%, кісток — 10,7%. При відгодівлі молодої птиці (особливо півників) її вага значно підвищується, переважно за рахунок утворення м’язової тканини, між тонкими пучками якої відкладається жир, завдяки чому м’ясо стає соковитим, підвищуються його смакові якості. Тушка має привабливе жовтувате забарвлення шкіри. Пух добових курчат жовто-коричневий. За необхідності добовий молодняк можна сортувати за статтю японським методом (за формою статевого бугорка при відкриванні клоаки). Екстер’єрні особливості дорослої птиці такі: колір оперення глинястий — може бути світло- і темноглинястим. На шиї, хвості та крилах курей пір’я на кінці забарвлене у чорний колір. Голова невелика з коротким міцним дзьобом, гребінь в основному трояндо-, рідко — листкоподібний, вушні мочки червоні, сережки середньої довжини, шия порівняно коротка, товста, спина широка й довга, груди округлі, виступають уперед. Ноги міцні, широко поставлені, жовті та світло-жовті. Півні відрізняються від курей темнішим забарвленням пір’я з яскраво-жовтою блискучою гривою і чорним пір’ям на хвості та крилах. Шкаралупа яєць має привабливий коричневий колір різного ступеня інтенсивності. Темперамент полтавських глинястих курей спокійний, вони добре пристосовані до утримання як на підлозі, так і в кліткових батареях різного типу, у тому числі для штучного осіменіння курей. Кури добре витримують примусову линьку, їхня несучість на другий рік використання на 10–12% нижча, ніж у молодої птиці, але в переярок яйце більше. Одержаний від такої птиці молодняк має вищу життєздатність. Т. Іванова, Г. Коваленко,
канд. с.-г. наук,
відділ селекції і генетики птиці
Інституту птахівництва
Української академії аграрних наук
Далі буде