Плуг не відміняється

Головне завдання обробітку грунту - створення сприятливих умов для росту й розвитку сільськогосподарських культур, підвищення родючості грунту та захист його від ерозії.

Невипадково ще в ХІХ столітті видатний учений Д. І. Менделєєв писав: "Я восстаю против тех, кто печатно и устно проповедует, что всё дело в удобрении, что хорошо удабривая, можно и кое-как пахать".
Багаторічними нашими дослідженнями встановлено, що вплив агротехнічних заходів на врожайність сільськогосподарських культур за сумісного їхнього застосування такий, від:
- живлення рослин - до 35%;
- обробітку грунту - до 20%;
- сортів і гібридів - до 15%;
- захисту від шкідливих організмів (бур'янів, шкідників, хвороб) - до 20%;
- інших заходів - до 10%.
В Україні ситуація з обробітком грунту досить складна. Наша країна належить до одного з ранніх осередків зародження мотикового, а згодом плужного рільництва. Застосування полицевих знарядь дало змогу різко збільшити площі орних земель, активізувати використання природної родючості грунту, здійснити захист польових культур від шкідників, хвороб та бур'янів і, як наслідок, посприяло загальному підвищенню продуктивності землеробства. Водночас на певному етапі цей спосіб вступив у протиріччя з об'єктивними законами рільництва, які стверджують, що за правильного використання землі її родючість поліпшується. Нині ж вміст гумусу в чорноземах типових Лісостепу й Cтепу України не перевищує 4-5%, хоча ще зовсім недавно він був удвічі більшим.
Крім того, глибока оранка з подальшими інтенсивними обробітками перед сівбою та під час догляду за рослинами сприяли створенню аеробних умов розкладання органічної речовини, прискоренню процесів мінералізації гумусу і, зрештою, підвищенню ефективної родючості грунту. З другого боку, інтенсивна мінералізація гумусу спричиняла втрату структури грунту, погіршення його водно-фізичних властивостей і зниження потенційної родючості. Ці негативні явища посилилися і внаслідок постійного нарощування маси тракторів і сільськогосподарської техніки на одиницю площі. Якщо раніше (до 60-70-х років минулого сторіччя) в основному використовували трактори масою 3-5 т, то тепер - 8-14 т. Отже, рівень механічної дії на грунт значно посилився, а підвищення щільності грунту часто виходить за межі орного шару, досягаючи глибини 50-60 см, що негативно впливає на умови росту й розвитку рослин та формування їхньої продуктивності.
Разом з тим, на запровадження певної системи обробітку грунту впливає зміна погодних умов, яка особливо помітна останніми роками. Слід нагадати, що, за даними Українського гідрометцентру, за останні десять років (2000-2009 рр.) у Лісостепу України середньорічна добова температура підвищилася на 0,9°С (з 6,8 до 7,7°С), за цей період зона втратила близько 100 мм опадів (щорічно в середньому 10 мм), гідротермічний коефіцієнт (ГТК) із 1,3 став 1,2. Такі зміни найвідчутніше позначилися на землеробстві України за останні п'ять років і, передусім, на виборі способу й глибини обробітку грунту.
Підсумовуючи викладене й на основі багаторічних наших досліджень, можна сказати таке: система обробітку грунту в сівозміні залежить від:
- грунтово-кліматичних умов;
- біологічних особливостей вирощування культур;
- забур'янення поля;
- щільності грунту;
- попередника та інших умов.
Слід зазначити, що, незважаючи на велику кількість досліджень обробітку грунту, зацікавленість учених і виробників до цього важливого елементу технології не послаблюється. Проводиться дуже багато досліджень як у теоретичному, так і в практичному плані, оскільки традиційні уявлення про обробіток грунту часто не відповідають сучасним поглядам. Узагальнюючи численні тривалі дослідження з обробітку грунту в Україні та багатьох країн світу, можна констатувати, що значна частина досліджень присвячена глибині, способу та окремому заходу обробітку під певну культуру, що часто не вирішує завдань, які стоять перед обробітком.
n  Ми переконливо довели, що сучасному землеробству найбільше відповідають системи обробітку (сукупність заходів основного, допосівного й післяпосівного обробітку грунту та з догляду за рослинами в сівозміні), а не окремі його заходи. Тільки системи обробітку дають повну відповідь на водно-фізичні, біологічні, агрохімічні властивості грунту, фітосанітарний стан полів і, як наслідок, продуктивність ріллі. За період існування рільництва виробництву рекомендували низку як окремих заходів, так і систем обробітку грунту. На певному етапі їхнього впровадження вони мали як позитивні, так і негативні наслідки. Тому наші дослідження та одностайна думка вчених і виробників свідчать про те, що система обробітку в сівозміні має бути різноглибинною, коли чергують глибокі, середні, мілкі й поверхневі полицеві та безполицеві обробітки. Цьому відповідає полицево-безполицева (диференційована) система обробітку грунту в сівозміні, за якої відбувається природне підвищення родючості грунту й проявляється висока фітосанітарна властивість.
Система полицево-безполицевого основного обробітку грунту, що поєднує оранку, поверхневий і безполицевий обробіток на різну глибину з інтервалом між оранками чотири-п'ять років, здатна найбільше використовувати позитивні й зменшувати негативні ознаки систематичного полицевого або безполицевого способів обробітку грунту. Вона дає можливість усунути диференціацію обробленого шару грунту за родючістю, підвищує його біологічну активність і поліпшує поживний режим, не погіршує гумусового стану й суттєво посилює ефективність контролювання забур'яненості полів унаслідок природного відмирання протягом чотирьох-п'яти років зачатків бур'янів, загорнутих плугом на цей період у грунт на глибину понад 10 см.
n Встановлено ефект суттєвого зниження потенційної забур'яненості ріллі (на 35-40%) і актуальної забур'яненості посівів (на 37-40%). За даної системи обробітку грунту біологічний механізм такого ефекту самоочищення грунту полягає у відмиранні протягом чотирьох-п'яти років 85-95% залишених у грунті на глибині загортання під плуг насіннєвих зачатків бур'янів як через загибель їхніх проростків у цих умовах, так і внаслідок природного гербістатного процесу отруєння тканин зародка насіння його токсичними метаболітами за тривалого перебування в грунтовому середовищі.
Разом з тим, протягом чотирьох-п'яти років за поверхневого й мілкого безполицевого обробітку грунту робочими органами сільськогосподарських машин, інтенсивних опадів у вигляді дощу, перепадів атмосферного тиску тощо верхній шар стає більш розпиленим, руйнується структура грунту. Це погіршує водно-фізичні властивості верхнього шару грунту. Проте кореневі й поживні рештки вирощуваних культур, внесені органічні й мінеральні добрива збагачують верхній шар  елементами живлення.
Отже, система полицево-безполицевого (диференційованого) обробітку грунту, що поєднує оранку, поверхневий і безполицевий обробіток на різну глибину з інтервалом між оранками чотири-п'ять років, здатна найбільше використовувати позитивні й зменшувати негативні ознаки систематичного полицевого або безполицевого способів обробітку. Ця система дає можливість усунути диференціацію оброблюваного шару грунту за родючістю, підвищує його біологічну активність, поліпшує поживний режим і водно-фізичні властивості, не погіршує гумусного стану й суттєво посилює ефективність контролювання фітосанітарного стану полів унаслідок природного відмирання протягом чотирьох-п'яти років зачатків бур'янів, шкідників і збудників хвороб, загорнутих плугом на цей період у грунт на глибину понад 10 сантиметрів.
Виробник правомірно може запитати: "А якщо в господарстві немає десятипільної сівозміни, як бути тоді?". Нагадуємо, що сівозміна - це чергування культур не тільки на території (на полях), а й у часі (за роками). Тому диференційовану систему обробітку грунту можна запроваджувати за будь-якої кількості полів, тільки здійснення її відбувається в часі (за роками). Головна умова така: орати на одному й тому самому полі треба один раз на чотири-п'ять років під просапні культури (буряки цукрові, соняшник, кукурудзу, картоплю). Під решту культур протягом цього часу здійснювати середні, мілкі або поверхневі безполицеві обробітки.
Звідси висновок: система обробітку грунту в сівозміні має бути різноглибинною, енергоощадною, грунтозахисною, створювати сприятливі умови для росту й розвитку культурних рослин, забезпечувати підвищення родючості грунту.

С. Танчик,
доктор с.-г. наук,
завідувач кафедри землеробства
та гербології НУБіП України
Є. Бабенко,
магістр, НУБіП України