Перспективна технічна політика в галузі механізації заготівлі стеблових кормів в Україні (повна версія)

За подібністю властивостей та вимог до заготівлі стеблові корми розподіляють на дві групи: перша — сіно та сінаж, друга — силос і зерносінаж. Традиційна технологія заготівлі розсипного сіна не забезпечує потрібної кількості та якості сіна через високі ресурсозатрати. Поширення дістала технологія заготівлі тюкованого сіна з поточною механізацією польових робіт. Аналіз типових технологій свідчить про переваги заготівлі подрібненого сіна завдяки можливості мінімальною кількістю техніки механізувати всі трудомісткі операції — від поля до годівниці. За рулонної технології втрати сіна сягають 30%, особливо в зонах із підвищеною ймовірністю опадів. Собівартість заготівлі крупнопакового сіна виявляється найвищою через високу вартість пресів і шлейфу обслуговуючої техніки. Заготівля кормів у поліетиленових рукавах і замотуванням у плівки поки що не має застосування, бо істотно програє в надійності та собівартості. Технологія заготівлі сіна із застосуванням активного вентилювання майже не практикується через значне подорожчання енергоносіїв.

Заготівля сінажу у баштах відмерла через ненадійність і високі капіталовкладення. Найдешевшим і найпоширенішим виявився  сінаж у траншеях. Силос і зерносінаж практично весь заготовляється в траншеях без внесення консервантів, через що втрати з урахуванням неякісного подрібнення та невчасного збирання сягають 40%. Силос у поліетиленових рукавах, який пробують застосовувати з 60-х років минулого століття, не набув і навряд чи набуде розповсюдження через складність виконання і вартість.
Для технічного забезпечення технологій заготівлі сіна Україна освоїла випуск косарок, граблів і рулонних прес-підбирачів. Для скошування трав у валок або врозстил є достатня кількість косарок, серійний випуск яких налагоджено у більшості регіонів України. Широкий набір марок і конструкцій косарок містить 3 самохідні, 2 причіпні, 8 начіпних і 2 кінних. Практично Україна свої потреби в косарках повністю забезпечує. Однак начіпні та кінні косарки — малопродуктивні, а самохідні та причіпні — дорогі.
Проведено масштабні роботи щодо серійного випуску аналогів зарубіжних кормозбиральних комбайнів, зокрема, німецького самохідного Є-281 із продуктивністю 40 т/год, білоруського начіпного КПК-3000 з універсальним енергозасобом “Полісся-250” продуктивністю 55 т/год та його причіпного варіанта КДП-3000 продуктивністю 35 т/год. Машинобудівники розробили на вітчизняній елементній базі причіпний кормозбиральний комбайн КПИ-Ф-30 із продуктивністю 37 т/год і агрегатуванням із трактором типу Т-150К. Українські аналоги зарубіжної техніки не набули широкого застосування через низький технічний рівень самих аналогів та якість нашого виготовлення, тому практично не вплинули на заготівлю кормів. Вітчизняні кормозбиральні приставки ПК-2,8 до зернозбиральних комбайнів типу “Нива” та ЖК-3,7 до кукурудзозбирального комбайна “Херсонець-200” не дістали очікуваного застосування через низькі показники роботи. Близько половини основного корму, кукурудзяного силосу заготовляють силосними причіпними комбайнами КСС-2,6, яких налічується в Україні близько 6 тисяч і в яких давно вийшов термін амортизації. Цей комбайн має просту конструкцію, вітчизняну комплектацію, низьку ціну, продуктивність до 60 т/год і тому зажив високої популярності  у сільгоспвиробників, але низьку якість подрібнення, яку можна підвищити завдяки нескладній модернізації. Надійність кормозбиральної техніки залишається доволі низькою — всього 20 год, на відміну зарубіжної — 100–120 год. Для заготівлі силосу за рекомендовані наукою 3–4 дні потрібно мати близько 40 тис. кормозбиральних комбайнів з обгрунтованою основною продуктивністю 100–120 т/год. Наразі Україна має близько 18 тис. кормозбиральних комбайнів із продуктивністю близько 40 т/год на кукурудзі з оптимальною восковою стиглістю зерна та його подрібненням не менше 96%, що становить 15–20% технологічної потреби, до того ж, наявна техніка на 90% спрацьована.

Для заготівлі потрібної кількості якісних стеблових кормів державі потрібно близько 80 тис. комплексів кормозбиральної техніки із закінченим технологічним циклом, у тому числі 50 тис. кормозбиральних комбайнів із продуктивністю 60–120 т/год.
Під час розробки та випуску нової техніки перспективно враховувати принцип ресурсозбереження, який грунтується на підвищенні надійності техніки, продуктивності праці, якості роботи, зменшенні найменувань техніки завдяки збільшенню її функціональності, адаптивності та модульному комплектуванню. Нова техніка має бути патенто- та конкурентоспроможною. До першочергових завдань належить підвищення наробітку серійної кормозбиральної техніки на відмову до 100 год завдяки поліпшенню технології виготовлення та модернізації. Пропонується впровадити високопродуктивну з розширеними функціональними можливостями та помірною ціною дво- (фото 1), чотри- (фото 2) та шестиметрову широкозахватну валкову ротаційну косарку з верхнім клинопасовим приводом (фото 3), яка після зменшення кінематичного режиму переобладнується в разі потреби в ротаційні граблі (фото 4). Конструкцією передбачено плющення рослин та її агрегатування з наявними в господарствах поширеними енергозасобами, включаючи й зернозбиральні комбайни.
Для заготівлі сіна слід налагодити випуск тюкових прес-підбирачів (фото 5) із пристосуванням для заготівлі подрібненого сіна та сінажу. Доцільно модернізувати причіпний силосний комбайн КСС-2,6, встановивши обладнання для якісного подрібнення кукурудзяного силосу (фото 6), та почати випускати до нього підбирач валків сінажу.

Для заготівлі стеблових кормів найефективнішим виявляється комплекс кормозбиральних машин, поданих у таблиці, вартість якого не перевищить 100 тис. грн.
Типоряд потужних самохідних кормозбиральних комбайнів економічно вигідно створити на основі вітчизняної елементної бази, на 70% уніфікованим із серійними кукурудзозбиральним і зернозбиральним комбайнами ВАТ “Херсонські комбайни” продуктивністю 60, 90 та 120 т/год. Передбачити їх агрегатування з високопродуктивними косарками. Розрахунки бізнес-плану серійного випуску вітчизняного потужного самохідного кормозбирального комбайна свідчать, що його вартість становитиме, залежно від комплектації, 150–200 тис. грн, що вдвічі-вп’ятеро дешевше за зарубіжні аналоги.
Для фермерських та інших господарств є сенс розробити багатофункціональну кормозбиральну машину, уніфіковану з розглянутою вище косаркою-граблями. Такий багатофункціональний комплекс повинен виконувати понад 10 технологічних операцій: скошування трави; формування, перевертання, згрібання і підбирання валка; плющення; подрібнення і навантаження маси; збирання кукурудзи на силос. Його можна також застосовувати й на збиранні виляглих зернобобових культур. Запропонований комплекс замінить 8 кормозбиральних машин: косарку, плющилку, жниварку бобових культур, граблі, перевертач валків, підбирач, косарку-подрібнювач-навантажувач і силосний комбайн. Створення багатофункціональної кормозбиральної машини є альтернативою потребі в збільшенні кількості кормозбиральної техніки на 70% за несприятливих погодних умов. Ціна машини, як свідчать розрахунки, не перевищить прийнятні для фермерів 40 тис. грн. Застосування нового комплексу дасть змогу знизити питомі металомісткість і енерговитрати майже вдвічі, значно підвищити надійність техніки.
Слід розробити практичну технологію внесення в стеблові корми консервуючих добавок. Виробництво стеблових кормів доцільно зосередити у великих господарствах і спеціалізованих підприємствах і забезпечувати кормами своє тваринництво та частину особистих підсобних і фермерських господарств на договірних умовах. Деякі невеликі господарства зможуть задовольнитися дешевою багатофункціональною технікою.
Впровадження запропонованого розв’язує проблеми технічного забезпечення заготівлі стеблових кормів, зміцнення кормової бази, підвищення виробництва та рентабельності тваринницької продукції на 25–30%.

М. Карпенко, канд. техн. наук,
В. Карпенко, ННЦ ІМЕСТ